Быстрый поиск

Міжнародний рух капіталу та інвестицій

p align="left">Розвиток фінансового ринку викликав потребу в розширенні кількості фінансових інструментів, що призвело до посилення процесу сек'юритизації, тобто випереджального зростання операцій з цінними паперами, порівняно з операціями з традиційними грошовими інструментами.

Фінансовий ринок може бути представлений у складі чотирьох секторів, до яких відносяться домогосподарства, комерційні фірми, державний сектор та фінансові посередники. Більша частина капіталу домашніх господарств формується за рахунок власних засобів. Саме тут виникає основний надлишок коштів, що спрямовується на фінансування комерційних фірм, держави та розміщується у фінансових інститутах (інвестиційні фонди, банки) [72]. Досить вагомим та важливим сектором фінансового ринку є держава. Вона виступає найбільшим позичальником та кредитором.

Для того щоб потрапити на іноземні ринки, вітчизняні емітенти повинні випустити депозитарні розписки на свої акції, що є досить витратним і тривалим процесом. Саме тому багато компаній реєструють в офшорних зонах дочірні структури і вже після цього виходять на ринок акцій. Це також дозволяє уникнути труднощів, пов'язаних з недостатнім розвитком у вітчизняній країні правового поля щодо захисту прав інвесторів. Вимоги до первинного розміщення акцій через глобальні депозитарні розписки залежать від того, на якій торговельній площадці збирається розміститися емітент. Серед європейських торговельних майданчиків усього чотири готові прийняти емітентів країн СНД - Лондонська фондова біржа, Люксембурзька фондова біржа, Дойче Борз (Франкфурт) та Берлінська фондова біржа. Перші три мають спеціально створені майданчики, на які допускаються емітенти, що не відповідають вимогам біржі для проходження нормального лістингу. Існування офшорних зон під юрисдикцією цих країн дозволяє емітентам відкрити компанії, що сприяють проникненню депозитарних розписок на західні ринки. Такі майданчики отримали назву “паралельні ринки”. Вони мають досить обмежені можливості, оскільки попит на них формується, як правило, за домовленістю між андеррайтерами та учасниками торгів. Використовуючи зазначену схему офшорів, в лютому 2005 року на Лондонській фондовій біржі було вперше розміщено акції української компанії (Ukrproduct Group). [96]

Розглядаючи міжнародний інвестиційний ринок, необхідно визначити, що стимулює потоки міжнародних інвестицій і які фактори є визначальними в рішенні інвестувати в ту чи іншу країну. Пояснення руху міжнародних інвестиційних потоків надають теорії міжнародних інвестицій, які слід розглядати у зв'язку з іншими теоріями міжнародних відносин.

Першою теорією прямих іноземних інвестицій є теорія руху капіталу, яка базується на припущеннях про досконалу конкуренцію і пояснює рух капіталу різницею у відсоткових ставках між країнами. Дана теорія стверджує, що стимулом компанії для перетину національного кордону є отримання більшого доходу в іншій країні, порівняно з доходом, отриманим на внутрішньому ринку. Капітал припливатиме в іншу країну, допоки відсоткові ставки не зрівняються і дохідність капіталу в обох країнах не стане однаковою [37, с. 35]. Крім того, практика свідчить, що необхідно враховувати ще дві основні причини, які змушують надавати перевагу внутрішнім інвестиціям, незважаючи на вищу відсоткову ставку в іншій країні. Це рівень податків та операційних витрат, які можуть не відшкодовуватись отриманням більших прибутків.

Припущення теорії руху капіталу про досконалу конкуренцію не може адекватно пояснити рух прямих іноземних інвестицій, оскільки для руху капіталу повинні існувати певні переваги на ринку. Тобто компанія, що інвестує, повинна мати певні переваги над місцевими компаніями, що дозволить їй успішно працювати на іноземному ринку. Таку теорію ринкових імперфекцій або монополістичних переваг у 1960 р. запропонував С. Хаймер, а пізніше Ч. Кіндлебергер. Вона стала однією з головних інтегративних частин теорій прямих іноземних інвестицій та транснаціональних компаній [5, с. 98].

Теорія монополістичної переваги розглядає горизонтальні та вертикальні іноземні інвестиції. У разі виходу на іноземний ринок для виробництва тієї ж продукції, що виробляється на внутрішньому ринку, мають місце горизонтальні іноземні інвестиції. Вертикальні іноземні інвестиції виникають, коли компанія спрямовує свій капітал в іншу країну для виробництва та продажу нового виду продукції або для виробництва напівфабрикатів, призначених для подальшої переробки на внутрішньому ринку.

Переваги, які, згідно з теорією імперфекцій, мають інвестори на іноземному ринку, пояснюються трьома моделями прямих іноземних інвестицій. Модель досконаліших знань може надавати інвесторові технологічних, організаційних, маркетингових та інших переваг, які вигідно відрізняють ці продукти від конкурентних на місцевому ринку країни- реципієнта і роблять їхній продаж більш прибутковим [22, с. 36].

Другою моделлю є модель міжнародного життєвого циклу продукту В. Вернона, відповідно до якої кожний продукт проходить п'ять стадій: появу, розвиток, насичення, спад, вихід з ринку. Дана модель доводить, що на початкових стадіях життєвого циклу країна-інвестор виграє за рахунок інновацій у виробництві продукції. Раніше в міжнародній торговельній практиці дана модель застосовувалася за низхідною схемою. Інноваційний товар заповнював внутрішній ринок розвиненої країни і в міру проходження свого життєвого циклу спрямовувався на ринки країн, що розвиваються. У сучасних умовах більш актуальною є модель, згідно з якою продукція розробляється та реалізовується одночасно на внутрішньому та зовнішньому ринках [22, с. 96].

Третьою моделлю монополістичної переваги є модель олігополій, яка пояснює бажання олігопольної компанії здійснювати інвестиційну діяльність за кордоном. Іноземними інвесторами, як правило, виступають великі компанії олігопольних галузей, чутливі до конкурентних кроків інших, тому головною метою для них є розширення своєї частки ринку, а не максимізація прибутку [72, с. 36]. Саме це спрямовує прямі іноземні інвестиції на нові зовнішні ринки.

Наступною теорією, яка пояснює, чому прямі іноземні інвестиції можуть бути найбільш привабливою формою використання іноземного капіталу, є теорія інтерналізації прямих іноземних інвестицій. Згідно з цією теорією, саме транснаціональні корпорації (ТНК) є тими організаціями, які за допомогою прямих іноземних інвестицій інтерналізують міжнаціональний обмін послугами та товарами, тим самим зменшуючи витрати обміну [37, с.37]. На сьогодні ТНК контролюють зовнішньоекономічну діяльність, зосереджуючи у своїх руках третину світової торгівлі.

Розглянуті теорії не пояснюють причину використання різних форм інтерналізації (експорт, ліцензування, підрядне виробництво, управління за контрактом, спільне підприємництво, пряме іноземне інвестування) різним країнами. Єдиним поясненням різноманітності цих схем є вплив специфічних національних умов, які беруться до уваги теорією електичної парадигми Дж. Даннінга [78]. Теорія стверджує, що прямі іноземні інвестиції здійснюються на основі трьох груп чинників: переваги володіння (технологій, навичок, іміджу, марки, масштабу), переваги дислокації (місткість ринку, виробничі витрати, податки, ризики, географічне розміщення) та переваги інтерналізації, які дозволяють успішніше працювати на іноземному ринку самостійно, порівняно з використанням експорту та ліцензування. Електична теорія пояснює розміщення міжнародного виробництва особливостями приймаючих країн.

Міжнародний інвестиційний ринок не можна розглядати окремо від дії попиту та пропозиції, що його формують. Аналіз попиту та пропозиції на прямі інвестиції на міжнародному інвестиційному ринку базується на теорії Кейнса про граничну ефективність інвестування та на теорії Тобіна [21, с. 181]. Інвестиційні видатки виникають з попиту на реальні активи. Ці видатки є різницею між поточним сукупним попитом на реальні активи та існуючою кількістю активів. Попит на капітал залежить від відсоткові ставки, графічно це співвідношення подано на рис. 2 [21, с. 182]. Інвестиції вигідно здійснювати до того моменту, коли ставка відсотка (R) дорівнює очікуваній нормі чистого прибутку (I).

Рис. 1.5 Співвідношення ставки відсотка та обсягів інвестицій

Розглянемо попит та пропозицію на міжнародному інвестиційному ринку, що виникає між двома різними країнами. На рис. 3 наведено графіки попиту на інвестиції двох країн, ліворуч - країна І (пряма Fk), праворуч - країна ІІ (пряма F*k). Відрізок ОО* являє собою основний капітал світу, тобто пропозицію капіталу. Без руху капіталу між країнами інвестиції в країні І дорівнюють ОІ1, а у країні ІІ - ОІ2. Норма прибутку у країні І - R1, на графіку Fk це є точка С. Відповідна норма прибутку для країни ІІ - R1*, точка С* на графіку Fk*. Дана ситуація зміниться, якщо капітал рухатиметься між країнами. Причиною такого руху є різниця між нормою прибутку в цих країнах. Якщо існує мобільність капіталу між двома країнами, то поки прибуток для капіталу у країні І залишатиметься вищим, ніж у країні ІІ (припускаючи, що ризик в обох країнах однаковий), доти капітал рухатиметься з країни ІІ у країну І. Пряме іноземне інвестування країни ІІ у країну І знизить норму прибутку у країні І до R2. Протее втеча капіталу з країни ІІ призведе до збільшення норми прибутку в цій країні до R2*. При рівновазі попит на інвестиції буде однаковим в обох країнах. Норми прибутку при цьому також будуть однаковими (R2 = R2*) [21, с. 183].