Міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю
p align="left">Договірні Держави надають|роблять,виявляють,чинять| одна одній найбільш повну|цілковиту| правову допомогу у зв'язку з карно-процесуальними|кримінально-процесуальними| діями, вчиненими відносно такого злочину і інших актів, згаданих в Конвенції. У всіх випадках застосовується законодавство Держави, до якої звернене прохання.Відповідно до Монреальської конвенції будь - яка особа вчинює злочин, якщо вона незаконно та умисно:
а) вчинює акт насильства у відношенні особи, що знаходиться|перебуває| на борту повітряного судна у польоті, якщо такий акт може загрожувати|погрожувати| безпеці цього повітряного судна; або
b) руйнує повітряне судно, що знаходиться|перебуває| в експлуатації, або заподіює|спричиняє| цьому повітряному судну пошкодження|ушкодження|, яке виводить його з|із| ладу|строю,буд| або може загрожувати|погрожувати| його безпеці у польоті; або
с) поміщає або здійснює|скоює,чинить| дії, що приводять|призводять,наводять| до розміщення|помешкання| на повітряне судно, що знаходиться|перебуває| в експлуатації, яким би то не було способом, пристрій|устрій| або речовину, яка виводить його з ладу або заподіяти|спричинити| йому пошкодження|ушкодження|, яке може загрожувати|погрожувати| його безпеки у польоті; або
d) руйнує або ушкоджує аеронавігаційне устаткування|обладнання| або втручається в його експлуатацію, якщо будь-який|усякий| такий акт може загрожувати|погрожувати| безпеці повітряних суден у польоті; або
е) повідомляє свідомо помилкові відомості, створюючи тим самим загрозу|погрозу| безпеці повітряного судна у польоті.
14 грудня 1973 року була прийнята Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів.
26 січня 1977 року в Страсбурзі, після детального обговорення питання в органах Європейської ради, була підписана конвенція про боротьбу з тероризмом. При Організації Об'єднаних Націй з 1973 року діє спеціальний комітет з тероризму, який працює, в основному, у трьох напрямках:
-- вироблення та узгодження правових норм; підготовка міжнародних договорів і конвенцій;
-- виявлення та вивчення причин, що породжують тероризм;
— розробка заходів боротьби з тероризмом.
3. Інтерпол: структура, компетенція. Інтерпол і Україна
Всесвітній конгрес поліції, який відбувся в Австрії, 7 вересня 1923 року затвердив постійно діючу організацію - Міжнародну комісію кримінальної поліції - і прийняв її статут. Її резиденцією став Відень. Спочатку в комісії було 28 членів, в 1925 р. - 37 офіційних членів від 20 держав. В 1938 р. в складі комісії було вже 34 країни.
Міжнародне співробітництво поліції різних країн будувалося за такою схемою: місцеві органи поліції - національний поліцейський центр - міжнародне поліцейське бюро, яке діяло на подобі поліцейських центрів в країнах, але тільки в міжнародному масштабі.
В 20-30 роках проходило формування організаційної структури Міжнародної комісії кримінальної поліції і визначалися напрямки і форми співробітництва поліції різних країн в її межах.
В 1954 р. учасники 24-ї щорічної сесії комісії (Стамбул) прийняли рішення розробити новий статут і доручили його підготовку спеціальному комітету експертів. Статут був прийнятий на 25 сесії у Відні в 1956 році.
Новий статут закріпив нову назву організації - Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол). Місцем перебування організації є Франція. Відповідно до статуту, метою Інтерполу є: забезпечувати і розвивати широке взаємне співробітництво всіх органів (установ) кримінальної поліції в межах існуючого законодавства країн і в дусі Загальної декларації прав людини; створювати і розвивати установи, які можуть успішно сприяти попередженню і боротьбі із загальною кримінальною злочинністю.
Інтерпол включає: Генеральну Асамблею, Виконавчий комітет, Генеральний секретаріат, Національне центральне бюро, Радників.
Генеральна Асамблея є вищим органом Організації. Кожен член організації може бути представлений в ній одним або декількома делегатами. Але делегація кожної країни повинна мати тільки одного керівника, який призначається компетентним керівним органом цієї країни. До функцій Генеральної Асамблеї належать:
виконувати зобов'язання, передбачені Статутом;
визначати принципи діяльності і загальні заходи, які повинні сприяти виконанню цілей організації;
розглядати і затверджувати загальний план роботи, який подається Генеральним секретарем на наступний рік;
встановлювати інші необхідні правила;
вибирати осіб для виконання функцій, передбачених Статутом;
приймати рішення і давати рекомендації Членам організації з питань, які входять в її компетенцію;
визначати фінансову політику організації;
розглядати і схвалювати угоди з іншими організаціями.
Право голосу має тільки один делегат від кожної країни. Рішення приймаються простою більшістю голосів, за винятком тих, для прийняття яких Статутом передбачено більшість в 2/3 голосів.
Виконавчий комітет складається з Президента Організації, трьох Віце-Президентів і 9 делегатів.
Генеральна Асамблея вибирає з числа своїх делегатів Президента (на 4 роки) і трьох Віце-Президентів (на 3 роки).
Президент Організації:
головує на сесіях Генеральної Асамблеї і Виконавчого комітету і керує дебатами;
здійснює контроль за тим, щоб діяльність Організації відповідала рішенням Генеральної Асамблеї і Виконавчого комітету;
підтримує постійний зв'язок з Генеральним секретарем Організації.
Виконавчий комітет:
здійснює контроль за виконанням рішень Генеральної Асамблеї;
готує повістку для сесій Генеральної Асамблеї;
представляє Генеральній Асамблеї план роботи і пропозиції, які вважає доцільними;
здійснює контроль за діяльністю Генерального секретаря;
користується всіма повноваженнями, які делегує йому Асамблея.
Постійно діючі служби Організації складають її Генеральний секретаріат.
Генеральний секретаріат:
проводить в життя рішення Генеральної Асамблеї і Виконавчого комітету;
діє як міжнародний центр по боротьбі з загальною злочинністю;
забезпечує ефективне адміністративне керівництво діяльністю Організації;
підтримує зв'язки з національними та міжнародними органами;
готує необхідні публікації та ін.
Генеральний секретаріат складається з Генерального секретаря, спеціалістів та адміністративного персоналу. Кандидатура Генерального секретаря пропонується Виконавчим комітетом і затверджується Генеральною Асамблеєю строком на 5 років.
З наукових питань Організація може консультуватися з Радниками. Радники
призначаються Виконавчим комітетом строком на 3 роки з числа відомих на міжнародному рівні осіб у тій сфері діяльності, яка цікавить Організацію.
В 1990 році в складі Інтерполу перебувала 151 країна.
Національне центральне бюро Інтерполу (Укрбюро Інтерполу) представляє
Україну в Інтерполі та є центром координації взаємодії правоохоронних органів країни з компетентними органами зарубіжних країн щодо ведення боротьби із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни.
Повноваження Укрбюро Інтерполу покладаються на МВС, в рамках якого створюється робочий апарат Бюро.
Основними завданнями Укрбюро Інтерполу є:
координація діяльності правоохоронних органів країни у боротьбі зі злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни;
забезпечення взаємодії з Генеральним секретаріатом та відповідними органами держав - членів Інтерполу в боротьбі зі злочинністю;
оцінка рівня поширення в Україні злочинності, що має транснаціональний характер, і загрози злочинної діяльності громадян України за кордоном.
Для визначення науково обґрунтованої державної протизлочинної політики та розроблення рекомендацій і пропозицій щодо боротьби із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни, Укрбюро Інтерполу може звертатись до радників, які виконують виключно консультаційні функції на договірних засадах.
Склад радників визначається МВС за погодженням з Мінюстом і Службою безпеки.
Робочий апарат Укрбюро Інтерполу є самостійним структурним підрозділом центрального апарату МВС, його очолює керівник, який призначається наказом МВС. Структура і штати робочого апарату затверджуються Міністром внутрішніх справ.
4. Міжнародні стандарти в галузі кримінального судочинства, що стосуються захисту підозрюваних, обвинувачених, засуджених, та осіб, що потерпіли від злочину
Такі стандарти - необхідний рівень вимог, що визнається міжнародним співтовариством|спілкою|, пред'являється до здійснення прав людини при попередньому розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ, а також виконанні кримінальних|карних| покарань|наказань|.
Ці вимоги зафіксовані в деяких статтях Загальної декларації прав людини 1948 р., Міжнародному пакті про цивільні|громадянські| і політичні права 1966 р., а також в спеціально прийнятих в цих цілях міжнародних документах - Конвенції проти|супроти| тортур і інших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гідність|чесноту,достоїнство| видів поводження|звертання,ставлення,обігу| і покарання|наказання| 1984 г.; Мінімальних стандартних правилах поводження з ув'язненими (прийнятих Конгресом ООН з попередження|попереджувати,запобігання| злочинності і правопорушниками 30 серпня 1955 р. і схвалених Економічною і Соціальною Радою|порадою| ООН в його резолюціях від 31 липня 1957 р., від 13 травня 1977 р. і 25 травня 1984 р.), Зведенні|склепінні,зводі| принципів захисту всіх осіб|облич,лиць|, що піддаються затриманню або ув'язненню|укладенню,ув'язненню| в якій би то не було формі (затверджених резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 р.); Стандартних мінімальних правилах ООН відносно осіб|облич,лиць|, не пов'язаних з тюремним ув'язненням|укладенням,ув'язненням| (Токійські правила 1990 р.); Мінімальних стандартних правилах ООН, що стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (Пекінські правила, затверджені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1985 р.); Правилах ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених свободи (прийнятих Конгресом ООН з попередження|попереджувати,запобігання| злочинності і поводження з правопорушниками 14 грудня 1990 р.); Конвенції про захист прав людини і основних свобод і інші документи Ради|поради| Європи.
