Мир, стабільність і законність у першій половині ХХІ століття
Мир, стабільність і законність у першій половині ХХІ століття
Мир, стабільність і законність у першій половині ХХІ століття
Період по 2025/2050 р., швидше за все, буде характеризуватися недоліком миру, стабільності й законності. Почасти причиною тому буде захід Сполучених Штатів як пануюча держава світової системи. Але ще більшою мірою це відбудеться через кризу світової системи як такий.
Гегемонія у світовій системі по визначенню означає, що у світі є одна країна, геополітична позиція якої забезпечує стабільний соціальний розподіл влади. Це припускає наявність досить протяжного «мирного» періоду, що, насамперед, означає відсутність збройної боротьби, причому нелюбої збройної боротьби, а збройної боротьби між великими державами. Такий період гегемонії з однієї сторони вимагає, а з інший сам породжує «законність», якщо розуміти її або як схвалення основними політичними силами (включаючи аморфні групи, такі як «населення» різних країн) існуючого соціального порядку, або як схвалення того напрямку, у якому неухильно й швидко рухається мир («історія»).
Такі періоди щирої гегемонії, коли всерйоз не заперечувалася здатність пануючої держави нав'язувати свою волю й свій «порядок» іншим провідним країнам, в історії сучасної світової системи були досить нетривалими. З мого погляду, прикладів тому всього три: З'єднані провінції в середині XVII в., З'єднане Королівство - у середині XIX, і Сполучені Штати - у середині XX в. У кожному випадку їхня гегемонія, що відповідає наведеному вище визначенню, тривала від двадцяти п'яти до п'ятдесяти років.
Коли такі періоди закінчуються, тобто, коли колишня пануюча держава знову стає просто однієї із провідних країн поряд з іншими (навіть якщо протягом якогось періоду вона ще продовжує зберігати перевагу над ними у військовому відношенні), що відбулося зміну, мабуть, супроводжується зниженням рівня стабільності й, відповідно, - рівня законності. Це припускає й стан менш міцного миру. У цьому змісті нинішній період, що випливає за часом гегемонії США, по суті справи, ні чим не відрізняється від того, котрий випливав за закінченням британського панування в середині XIX в. або голландського - у середині XVII.
Однак якби цим й обмежувався опис періоду 1990 - 2025, 1990 - 2050 або 1990 - ?, навряд чи виникла б необхідність обговорення цього часу, за винятком хіба технічних деталей керування хибким миро порядком (саме з такого погляду його й обговорюють багато політиків, дипломати, учені й журналісти).
Проте, динаміка розвитку протягом найближчої половини сторіччя або біля того, можливо, у набагато більшому ступені чревата новими рисами великого світового хаосу. Геополітичні реалії міждержавної системи засновані не винятково й навіть не в першу чергу на військовому rapport de forces між привілейованими суверенними державами, які ми називаємо великими державами - тими країнами, які досить великі й багаті, щоб мати необхідні податкові надходження для розвитку серйозного військового потенціалу.
Насамперед, лише кілька держав настільки багаті, щоб мати таку податкову базу, при якій це багатство було б скоріше джерелом, чим наслідком їхньої військової моці, хоча, звичайно, у цьому процесі одне підкріплює інше. І багатство цих держав у порівнянні з іншими країнами визначається як їхніми розмірами, так й осьовим подолом праці в капіталістичної миро економіці.
Капіталістична економіка являє собою систему ієрархічної нерівності розподілу, заснований на концентрації певних типів виробництва (порівняно монополізованого й тому високо прибуткового виробництва) у певних обмежених зонах, які саме в силу цього стають центрами найбільш високого нагромадження капіталу. Така концентрація дозволяє зміцнювати державні структури, які, у свою чергу, покликані забезпечувати виживання цих відносних монополій. Але в силу властивим монополіям уразливості, відбувається постійне, безперервне й обмежене, але істотне переміщення цих центрів концентрації протягом усього періоду існування сучасної миро системи.
Механізми змін носять циклічний характер, при якому основне значення мають два цикли. Тривалість циклів Кондратьєва становить близько 50 - 60 років. Фаза «А» циклу в основному доводиться на той період, протягом якого найбільш великі економічні монополії захищені від конкурентів; фаза «Б» кондратьєвського циклу являє собою період географічного переміщення виробництва тих монополій, потенціал яких виснажується, а також період боротьби за контроль над новими перспективними монополіями. Більше тривалі цикли панування характеризуються боротьбою між двома великими державами за те, щоб стати спадкоємцем колишньої пануючої держави через перетворення в основний центр нагромадження капіталу. Це тривалий процес, що у підсумку веде до нарощування військового потенціалу для того, щоб здобути перемогу в «тридцятирічній війні». Із твердженням нової структури панування його підтримка вимагає серйозних фінансових засобів, що згодом неминуче веде до відносного занепаду пануючої в цей момент держави й боротьбі за положення її спадкоємця.
Такий тип повільних, але неминуче повторюваних структурних зрушень і переміщення центрів капіталістичної миро економіці був надзвичайно ефективним. Зльоти й падіння великих держав у більшому або меншому ступені нагадують процеси зльотів і падінь окремих підприємств: монополії тримаються досить довго, але в підсумку їхнє положення підривається тими самими мірами, які приймаються для їхньої підтримки. Наступні за цим «банкрутства» є очисними механізмами, звільняючи від баласту систему тих країн, динамізм яких виснажився, і наповнюють її свіжими силами. Завдяки всьому цьому, основні структури системи залишаються незмінними. Кожна монополія влади якийсь час зберігається, але, як й у випадку з економічною монополією, її основи підриваються саме тими мірами, які приймаються для її підтримки.
Всі типи систем (фізичні, біологічні, соціальні) залежні від таких циклів для відновлення мінімальної рівноваги. Капіталістична миро економіка виявилася досить життєстійкої при самих різних історичних системах. От уже протягом п'ятисот років вона процвітає - для історичної системи це чималий строк. Але розвиток систем має не тільки цикли, але й основні тенденції, що завжди поглиблюють протиріччя (властивим всім системам). Наступає такий момент, коли протиріччя стають настільки гострими, що починають приводити до усе більше й більше значних відхилень. Мовою нової науки це означає настання хаосу (або різкого зниження тих параметрів, які можна пояснити виходячи з детерміністських рівнянь), що, у свою чергу, веде до біфуркацій, наявність яких очевидно, але контури яких непередбачені по самій їхній природі. На цій основі й виникає новий системний порядок.
Питання полягає в тім, чи вступила вже або вступає історична система, в умовах якої ми живемо - капіталістична світова економіка, у цей період «хаосу». У цьому зв'язку мені хотілося б зіставити деякі доводи, поділитися припущеннями про ті форми, які може прийняти такий «хаос», і обговорити, дії якого характеру ми зможемо почати в цих умовах.
Явища, що супроводжують звичайну фазу «Б» циклу по Кондратьєву, що випливають: уповільнення зростання виробництва й, можливо, зниження світового виробництва на душу населення; збільшення рівня безробіття трудящих, що одержують заробітну плату; відносні зрушення від виробничої діяльності до фінансових операцій у центрах одержання прибутку; ріст державної заборгованості; переміщення «більше старих» галузей промисловості в регіони з більше низькою заробітною платою; ріст військових витрат, що виправдують не стільки дійсно військовими потребами, скільки створенням попиту; падіння реальної заробітної плати в офіційній економіці; ріст тіньової економіки; скорочення виробництва дешевих продуктів харчування; посилення «незаконності» міжзональної міграції.
До числа явищ, властивому початку процесу занепаду панування ставляться: зрослий економічний потенціал «союзних» великих держав; валютна нестабільність; зниження значення світових фінансових ринків при одночасному посиленні ролі нових центрів прийняття рішень; фінансова криза пануючої країни; зниження рівня організації (і стабілізації) світової політичної поляризації сил і напруженості (у цьому випадку - холодна війна); зменшення ступеня готовності людей жертвувати життям заради підтримки влади пануючої держави.
Все це, як я вже говорив, представляється мені «нормальним» й історично передбачуваним. Те, що могло б відбутися зараз у ході «нормального» циклічного процесу, зводилося б до посилення процесу структурних переміщень. У найближчі п'ять або десять років ми б вступили в нову фазу «А» кондратьєвського циклу, заснованого на новому процесі монополізації провідних виробництв, сконцентрованих у нових центрах. Найбільш очевидним із цих центрів є Японія, другим - Західна Європа, а третім - Сполучені Штати (не виключено, що цей третій може виявитися найбільш слабким).
Поряд із цим ми стали б свідками початку нового процесу боротьби за панування. У міру ослаблення позицій США, повільно, але вірно почали б заявляти про свої претензії два їхній потенційних спадкоємці. У нинішній ситуації ними могли б стати тільки Японія і Європейське Співтовариство. Випливаючи аналогії двох попередніх переходів такого роду спадщини - Англії, яка боролась із Францією за голландську спадщину, і Сполучених Штатів, які боролися з Німеччиною за спадщину Великобританії, - теоретично ми могли б розраховувати на те, що не відразу, але протягом наступних п'ятдесяти - сімдесяти п'яти років морська й повітряна держава - Японія перетворила б раніше пануючу державу - Сполучені Штати - у молодшого партнера, і вступила б у боротьбу з наземною державою - Європейським Співтовариством. Їхнє суперництво закінчилося б «тридцятирічної (світовий) війною» і ймовірною перемогою Японії.
Страницы: 1, 2
