Еволюція НАТО. Програма "Партнерство заради миру"

Еволюція НАТО. Програма "Партнерство заради миру"

Зміст

• Вступ
• 1.Структура та діяльність НАТО
• 2. Мета НАТО
• 3. Основні історичні причини розширення НАТО
• 4. Переваги розширення НАТО
• 5. Спiвробiтництво в рамках Програми "Партнерство заради миру"
• Висновок
• Список використовуваної літератури
• Вступ
• Організація Північноатлантичного договору, НАТО (англ. North Atlantic Treaty Organisation, фр. Organisation du traite de l'Atlantique Nord, NATO) -- военнополітичний союз.
• Створений на основі Північноатлантичного договору, підписаного 4 квітня 1949 у Вашингтоні дванадцятьма державами: США, Великобританією, Францією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Канадою, Італією, Португалією, Норвегією, Данією, Ісландією. Пізніше до НАТО приєдналися і інші європейські держави. На 2008 рік в НАТО входить приблизно 26 держав.
• Найвищим органом НАТО є Північноатлантична рада, яка складається з представників всіх держав-членів в ранзі послів і проводить свої засідання не рідше одного разу в тиждень під головуванням Генерального секретаря НАТО. Північноатлантична порада проводить також свої зустрічі, як на рівні міністрів закордонних справ, так і глав держав і урядів, проте формально ці зустрічі мають такий же статус, як і щотижневі. Рішення поради приймаються одноголосно. Найвищим органом військової організації блоку з грудня 1966 року став Комітет військового планерування, який збирається двічі в рік на свої сесії на рівні міністрів оборони, хоча формально і складається з постійних представників.
• До основних органів НАТО відноситься також Група ядерного планерування, провідна свої засідання зазвичай двічі в рік на рівні міністрів оборони. Одним з важливих органів НАТО є Військовий комітет, що складається з начальників генеральних штабів країн -- членів НАТО і цивільного представника Ісландії, що не має озброєних сил, і що збирається не рідше два раз на рік на свої засідання. Верховне головне командування в Європі очолюється верховним головнокомандуючим (завжди -- американським генералом).

1. Структура та діяльність НАТО

НАТО -- це міжурядова організація, що не має наднаціональних функцій. Вона може робити лише те, проти чого не заперечує жоден її член. Як міжурядова структура, вона має в своєму розпорядженні дуже невелике число військового і цивільного персоналу -- приблизно 12 тисяч чоловік. Це менше загальної кількості дипломатичних працівників в національних місіях при НАТО. По рівню адміністративного навантаження, тобто, співвідношенню кількості людей, що працюють на НАТО як організацію, і кількості людей, що визначає діяльність НАТО в національних урядах і дипломатичних місіях, НАТО -- дуже ефективна організація. Для порівняння: у центральних органах ЄС лише число перекладачів складає порядку 10 тисяч чоловік.

Основні вирішення НАТО готуються і приймаються в комітетах, які складаються з членів національних делегацій. Це і є ядро Альянсу як міжнародного клубу. Робота міжнаціональних комітетів підтримується цивільним персоналом (міжнародними чиновниками), які підпорядковані Генеральному Секретареві, і інтегрованою командною структурою, яка управляється Військовим Комітетом НАТО. Досить точним є визначення НАТО як міжнародного клубу з військовими інструментами. При цьому доля військових сил, які в разі війни повинні передаватися під загальне командування, значно поступається кількості сил, що залишаються під національним контролем. У мирний же час число військових сил, підлеглих центральному командуванню нікчемно мало -- всього декілька тисяч військових. Те ж саме можна сказати про загальні бюджети -- вони мізерні в порівнянні з сумарним об'ємом військових витрат країн-членів.

Як і будь-який клуб, НАТО не має політики, а тільки правила членства. Те, що сприймається як політика НАТО, -- не більш, ніж рівнодійна політик країн-членів. Аналізувати і передбачати цю умовну політику без аналізу і прогнозу політики окремих членів Альянсу не має жодного практичного сенсу.

Нижче представлена інформація про структурні і основні елементи НАТО.

Північноатлантична рада (САС) володіє реальною політичною владою і правами ухвалення рішень. У нього входять постійні представники всіх держав-членів, які проводять свої засідання не рідше одного разу в тиждень. Сесії Поради НАТО проводяться також і на вищих рівнях - міністрів закордонних справ, міністрів оборони або глав урядів, але при цьому його повноваження і права ухвалення рішень залишаються колишніми, а рішення мають один і той же статус і юридичну силу незалежно від рівня представництва.

Кожен уряд представлений в Північноатлантичній пораді постійним представником в ранзі посла. Всі постійні представники спираються в своїй роботі на політичний і військовий персонал або співробітників представництва при НАТО, чисельність яких може бути різною в різних країн.

Засідання ради НАТО у складі постійних представників часто називається “Постійною сесією Північноатлантичної поради”. Двічі в рік, а інколи і частіше, проводяться засідання Північноатлантичної поради на рівні міністрів, коли кожна країна НАТО представлена міністром закордонних справ.

Зустрічі на вищому рівні за участю глав держав і урядів (саміти) проводяться при необхідності вирішення особливо важливих питань або в поворотні моменти розвитку НАТО

Постійні представники діють згідно інструкціям із столиць своїх країн, повідомляючи і роз'яснюючи своїм колегам за порадою погляди і політичні вирішення своїх урядів. Крім того, вони докладають керівництву своїх країн про точки зору і позиції інших урядів, повідомляють про нові події, процес формування консенсусу по тих або інших важливих питаннях або розбіжності в позиціях окремих країн в якихось областях.

Рішення про які-небудь дії приймаються на основі єдності думок і загальної згоди. У НАТО немає процедур голосування або ухвалення рішень більшістю голосів. Кожна країна, представлена на засіданнях ради НАТО або в будь-якому з підлеглих йому комітетів, повністю зберігає незалежність і цілком несе відповідальність за свої рішення.

Робота ради готується підлеглими комітетами, що відповідають за конкретні напрями політики.

Комітет військового планерування (КВП) зазвичай працює у складі постійних представників, проте не рідше два раз на рік його засідання проводяться на рівні міністрів оборони. Він займається вирішенням більшості військових питань і завдань, що відносяться до планерування колективної оборони. У цьому комітеті представлені всі держави-члени Північноатлантичного союзу, окрім Франції. Комітет військового планерування направляє діяльність керівних військових органів НАТО. В межах сфери своєї відповідальності він виконує ті ж функції і володіє такими ж правами і повноваженнями, що і Північноатлантична порада. Робота Комітету військового планерування готується рядом підлеглих комітетів, що мають конкретну сферу відповідальності.

Міністри оборони країн НАТО, які беруть участь в роботі Комітету військового планерування, проводять регулярні засідання в рамках Групи ядерного планерування (ГЯП), де вони обговорюють конкретні питання політики, пов'язаної з ядерними силами. Ці наради охоплюють широкий круг питань політики у сфері ядерної зброї, у тому числі питання забезпечення безпеки, охорони і живучості ядерної зброї, систем зв'язку і інформації, розгортання ядерних сил, а також ширших питань, що викликають загальну заклопотаність, таких як контроль над ядерною зброєю і поширення ядерної зброї. Робота Групи ядерного планерування підтримується штабною групою ГЯП. Робота вказаних комітетів підтримується безліччю допоміжних структур.

Постійні представники і національні делегації. Кожна країна НАТО представлена в Північноатлантичній пораді послом або постійним представником, який спирається в своїй роботі на національну делегацію, що складається з радників і посадових осіб, що представляють свою країну в різних комітетах НАТО. Ці делегації багато в чому нагадують невеликі посольства. Та обставина, що вони знаходяться в одній і тій же будівлі штаб-квартири, дозволяє їм легко і швидко контактувати на офіційному і неофіційному рівні один з одним, а також із співробітниками міжнародних секретаріатів НАТО і представниками держав-партнерів.

Генеральний секретар НАТО є видним міжнародним державним діячем, якому уряди держав-членів НАТО довірили бути головою Північноатлантичної поради, Комітету військового планерування і Групи ядерного планерування, а також номінальним головою інших головних комітетів НАТО. Він займає пост генерального секретаря і головної виконавчої посадової особи НАТО. Крім того, генеральний секретар є головою Поради атлантичного для євро партнерства і Групи середземноморської співпраці, співголовою (спільно з представником Росії і представником країни НАТО, виконуючим обов'язки почесного голови) Спільної постійної поради НАТО-Росія.

Міжнародний секретаріат. Робота Північноатлантичної поради і підлеглих йому комітетів здійснюється за допомогою Міжнародного секретаріату. У його склад входять співробітники з різних держав-членів, що приймаються на роботу безпосередньо НАТО або відряджаються урядами відповідних країн.

Співробітники Міжнародного секретаріату підкоряються генеральному секретареві НАТО і зберігають вірність організації протягом всього терміну свого перебування на посаді.

Військовий комітет відповідає за планерування колективних військових операцій і проводить регулярні засідання на рівні начальників генеральних штабів (НГШ). Ісландія, в якої немає озброєних сил, представлена на таких засіданнях цивільною посадовою особою. Франція має спеціального представника. Комітет є найвищим військовим органом НАТО, що працює під загальним політичним керівництвом Північноатлантичної поради, КВП і ГЯП.

Повсякденна робота Військового комітету ведеться військовими представниками, промовцями від імені начальників своїх генеральних штабів. Військові представники володіють достатніми повноваженнями, що дозволяють Військовому комітету виконувати свої колективні завдання і оперативно приймати рішення.

Страницы: 1, 2, 3