Быстрый поиск

Економіка зарубіжних країн

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни

«Економіка зарубіжних країн»

1. Регіональний підхід в класифікації країн та його характерні риси

1.1 Сутність регіонального підходу до класифікації країн

Кожна з двох з половиною сотень країн світу має своє неповторне обличчя, відрізняється від інших за політичними, економічними, демографічними, культурними й іншими ознаками. Різноманітність світу за національним складом, соціально-культурними особливостями збагачує його як спільну систему. Проте окремі країни можна згрупувати за деякими важливими спільними характеристиками. Це навіть і необхідно для здійснення наукового аналізу як світової економіки в цілому, так і економіки окремої країни.

Є декілька способів класифікації країн у залежності від обраного критерію. Можна виокремити групи країн за розмірами території (великі, малі, держави-карлики), за чисельністю населення, за соціально-політичним устроєм (монархії, республіки), за рівнем економічного розвитку, за географічним положенням.

Регіональний підхід полягає в групуванні країн за географічною ознакою. Виокремлюються великі регіони, які містять компактно розташовані країни, що мають спільні риси в природних умовах, особливостях історичного і культурного розвитку.

Термін «регіон» в соціально-економічній географії світу найчастіше використовується для визначення великих територій, які охоплюють цілі континенти, частини світу або ж окремі їх частини, що складаються з декількох географічно суміжних країн, об'єднаних певними спільними ознаками. Найбільші регіони часто іменують макрорегіонами, а їх складові - субрегіонами. Макрорегіонами, наприклад, є Євразія в цілому чи Європа та Азія зокрема, Африка, Америка або ж Північна Америка, Латинська Америка, Південна Америка тощо; найбільшими їх субрегіонами виступають Центральна Європа, Південна Європа, Східна Азія, Південно-Західна Азія, Північна Африка, Середня Америка, Андські країни тощо. В свою чергу в останніх можна виділити субрегіони нижчого порядку - Центрально-Західну, власне Центральну та Центрально-Східну Європу в межах Центральної Європи, Центральну Америку, Мексику та Вест-Індію в межах Середньої Америки і т.д. Найнижчим рівнем при регіоналізації, її «точками відліку» виступають окремо взяті країни, найбільші з яких самі претендують на великі регіони з поділом на субрегіони (Росія, Канада, США чи Китай).

Для регіоналізації беруть найрізноманітніші ознаки. Так, за положенням щодо «сторін горизонту» або ж іншими власне географічними ознаками в ряді частин світу виділяють регіони з назвами Північна (Європа, Африка, Америка), Південна, Східна, Західна, Середня, Центральна, Південно-Східна і т.д.

Часто використовують регіони, складові країни яких об'єднує положення щодо великих природно-географічних об'єктів (морів, заток, рік) чи розташування в межах великих фізико-географічних одиниць (півостровів, рівнин, гір, природних зон чи кліматичних поясів): країни Середземномор'я, Карибського басейну, Перської чи Мексиканської заток, Придунайські, басейну Ла-Плати, Скандинавські, Балканські, Аравійського півострова, Індокитаю, Альпійські, Андські, Закавказзя, Сахари, Сахелю, екваторіальної Африки, помірної Південної Америки і т.д.

За історико - та політико-географічними ознаками виділяють Старий Світ, Новий Світ, Близький Схід, Середній Схід, Далекий Схід, Передню Азію, Вест-Індію; за етнокультурними - Англо-Америку, Латинську Америку, арабські країни Африки і т.д. Тривалий час Європу поділяли на два великих регіони за суспільно-економічними ознаками - Західну (капіталістичну) та Східну (соціалістичну).

1.2 Групи країн за географічною ознакою

Для комплексної ж регіональної характеристики світового простору виділяють наступні регіони:

1. Західна Європа, що включає економічно розвинені країни - Німеччину, Францію, Велику Британію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, Ірландію, Ісландію, Норвегію, Швецію, Данію, Фінляндію, Австрію, Швейцарію, Італію, Іспанію, Грецію, Португалію і декілька держав-карликів. Цей регіон, у свою чергу, поділяється на власне Західну, Північну й Південну Європу.

2. Центральна Європа включає колишні європейські соціалістичні країни за межами СРСР: Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Румунію, Болгарію, Югославію, Хорватію, Словенію, Боснію, Македонію, Албанію.

8. Східна Європа складається а України, Росії, Білорусі, Молдови, Естонії, Латвії і Литви.

Південно-Західна Азія включає Туреччину, Кіпр, Іран, Ірак, Сирію, Ліван, Ізраїль, Саудівську Аравію, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Ємен, Оман, Бахрейн, Афганістан, Грузію, Вірменію, Азербайджан.

Центральна Азія виокремилася на просторі колишніх азіатських республік СРСР: Казахстану, Узбекистану, Киргизстану, Туркменії, Таджикистану.

Південну Азію складають Індія, Пакистан, Непал, Бутан, Бангладеш, Шрі-Ланка, а також декілька дрібних острівних держав.

Далекий Схід представляють Китай, Японія, КНДР, Республіка Корея, Монголія.

8. Південно-Східна Азія складається з В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі, Таїланду, М'янми, Малайзії, Сінгапуру, Індонезії, Філіппін, Брунею.

9. Австралія і Океанія - це Австралія, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея й велика кількість дрібних острівних держав.

10. Північна Африка об'єднує такі арабські держави: Єгипет, Судан, Лівію, Туніс, Алжир, Марокко, Західну Сахару, Мавританію.

11. Західна Африка мас досить строкатий склад; найбільші країни цього регіону - Малі, Нігер, Чад, Центрально-Африканська республіка, Сенегал, Буркіна-Фасо, Гвінея, Гана, Сьєрра-Леоне, Того, Нігерія, Камерун, Габон, Конго, Демократична Республіка Конго (колишній Заїр), Ангола.

Східна Африка; Ефіопія, Еритрея, Сомалі, Кенія, Уганда, Танзанія, Руанда, Бурунді.

Південна Африка: Замбія, Зімбабве, Мозамбік, Мадагаскар, Малаві, Південно-Африканська Республіка, Ботсвана, Намібія, Лесото.

14. Північна Америка: США, Канада, Мексика. За іншою класифікацією Мексику відносять до регіону «Латинська Америка», з яким вона тісніше зв'язана за мовно-культурними й історичними ознаками.

15. Латинська Америка сполучає країни, переважна більшість яких колись була в колоніальній залежності від Іспанії, тому офіційною мовою тут є іспанська Бразилія розмовляє португальською. Склад регіону: Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай, Чилі, Перу, Болівія, Еквадор, Колумбія, Венесуела, Гайана, Суринам, Французька Гвінея.

До цього регіону окремою підгрупою входить Карибський басейн, найбільші країни якого - Куба, Гаїті, Ямайка, Домініканська Республіка, Гватемала Сальвадор, Нікарагуа, Гондурас, Панама. Як уже говорилося, до Латинської Америки природно належить і Мексика.

Наведена схема є найпоширенішою, але не єдиною. Сьогодні виокремлюють Азіатсько-Тихоокеанський регіон - величезний простір, що включає Східну і Південно-Східну Азію, Австралію й Океанію, східні регіони Росії й країни Північної й Південної Америки, що тяжіють до Тихого океану. Цей регіон визначається прискореним динамізмом економічного розвитку.

2. Наслідки сучасного соціально-економічного розвитку країн Центральної та Східної Європи для України

Соціально-економічний розвиток країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) мав значні відмінності від економічного розвитку країн Заходу та Півночі Європи. У післявоєнному розвитку цих країн можна виділити два етапи. На першому етапі (половина 40-х - кінець 80-х років 20 століття) ця група країн, до якої зараховуються такі європейські країни: Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Сербія й Чорногорія, Хорватія, Словенія, Боснія й Герцеговина, Македонія, Албанія (деякі з цих країн в ті часі у складі ЧРСР та СФРЮ) та НДР, що розвивалася тоді окремо від ФРН, йшли по шляху соціалістичного розвитку, важливими особливостями якого були панування суспільних форм власності на головні. засоби виробництва та планово-адміністративного регулювання економіки. Основою економіки був загальнодержавний план соціального й економічного розвитку, важливі положення якого централізовано доводились до безпосередніх виробників та споживачів. Кінець 80-х початок 90-х років ознаменувався крахом, після затяжного періоду застою, соціалістичної моделі розвитку, що стало можливим внаслідок проведених реформ новим керівництвом СРСР та падінням «залізного занавісу». З цих часів почався якісно новий етап соціально-економічного розвитку даної групи країн.

Наприкінці 80-х - початку 90-х років 20-го століття всі країни ЦСЄ стали на шлях докорінних соціально-економічних реформ, створення основ ринкової економіки. В окремих країнах регіону і раніше робилися слабкі спроби впровадити ринкові регулятори у національні економіки (в Югославії з 50-х років, Угорщині - з 1968 p., Болгарії - 1979 p., Польщі - 1981 р. і т.д.). Проте новий етап розвитку мав на межі не часткові реформи, а докорінну перебудову національних економік країн з значними змінами у структурі власності на засоби виробництва та роздержавлення більшості державних підприємств.

Реформування економіки при цьому здійснювалося, за «шоковим» варіантом, тобто був взятий напрям на економічні перетворення у найкоротші строки, з докорінною зламкою соціалістичних економічних структур. Найбільш рішуче «шокова терапія» впровадилася у Польщі, яка першою серед країн ЦСЄ стала на шлях глибоких ринкових перетворень. Шоковий метод супроводжувався болісними соціальними явищами: падінням виробництва, інфляцією, бурхливим зростанням цін, ростом безробіття, зниженням рівня життя населення, особливо найменш захищених категорій громадян. Середній рівень інфляції у країнах ЦСЄ у 1992 р. складав 769,4% (найменше це зачепило Чехію та Словенію) (тодішній рівень інфляції у колишніх республіках СРСР склав 1296%, а в т.ч. в Україні 2000%). В більшості країн ЦСЄ були прийняті плани та програми ринкової трансформації, які визначили основні напрями, шляхи й методи перетворень, наприклад: у СФРЮ (1989 р.) «програма Анте Марковича»; у Польщі «План Бальцеровича» (1989 p.); у Чехословаччині «План Клауса» (1990 р.); в Угорщині «план Купи» (1990 р.) та ін. Наслідком проведених реформ став значний економічний зріст економіки країн ЦСЄ, їх інтеграція до європейських структур, вступ більшості країн до ЄС.

Страницы: 1, 2