Діяльність транснаціональних компаній в Україн
p align="left">3) укладання різних угод з незалежними фірмами.За такого типу інтеграції успіх компанії в розміщенні своєї діяльності оцінюється не з точки зору приймаючої країни, а за здатністю філій або партнерів бити внесок у підвищення рентабельності компанії загалом. Численні внутрішньо - і міжфірмові зв'язки нарівні з традиційними горизонтальними і вертикальними зв'язкам заторкують все більше функцій і є головним чинником посилення міжнародної економічної взаємозалежності країн Хоча природа інтеграції в рамках ТНК ускладнюється, однак, щоб вижити в сучасних умовах глобалізації економічного середовища, більшість компаній змушена або пристосовуватися до міжнародного виробництва, або підключатись до нього.
У 1990-ті роки популярними були міжфірмові зв'язки не лише всередині ТНК, а й у їх відносинах з іншими господарюючими суб'єктами. Своєрідність цих зв'язків полягав у тому, що вони безпосередньо не заторкують відносин власності. Компанії, що співпрацюють, зберігають свою автономію. У великих ТНК міжфірмові угоди, як правило, набувають форми стратегічних альянсів. Вони укладаються між конкуруючими, фірмами, які об'єднують свої зусилля у вирішенні окремих завдань. І хоча точне поняття транснаціональних стратегічних альянсів ще не визначене, фактично альянси зумовлюють формування міжнародної мережі міжфірмових зв'язків. Розширення цієї мережі - головний чинник посилення міжнародної економічної взаємозалежності країн. Отже, сучасні ТНК є силою, з якою не може не рахуватися жодна національна держава.
Ще одна особливість діяльності ТНК в сучасних умовах - прагнення зміцнити свої позиції на найбільш швидко зростаючих ринках. Саме у світлі цієї тенденції можливими є перспективи збільшення іноземних прямих інвестицій у країни Східної Європи та СНД у найближчі десятиріччя.
ТНК відіграють провідну роль не лише у світовій економіці, а й у міжнародному політичному житті. Вони все інтенсивніше впливають на політичні процеси в світі: втручаються у формування зовнішньої та внутрішньої політики держав, втілюють її у життя, мають у своєму розпорядженні арсенал коштів і можливостей реалізації та контролю власних інтересів.
Неважко пересвідчитися, що політичні позиції ТНК як у масштабах окремої держави, так і в масштабах всього світу визначаються їхньою економічною потужністю. Адже й в усьому світі зростаючий вплив на світовий політичний процес мають процеси, що відбуваються у світовій економіці. Могутня інтеграція, динамічне формування єдиного світового ринку, світових факторів виробництва, розвиток НТП, інтернаціоналізація виробництва, сфери обігу - все це створює матеріально-технічну базу для світового політичного процесу. Отже, незважаючи на відносну самостійність політичного процесу, зберігається його детермінація економічними чинниками, провідним серед яких і є економічна могутність ТНК.
Таким чином, сучасні ТНК є продуктом еволюційного розвитку транснаціонального капіталу. Пройшовши шлях від колоніально-сировинних до глобальних, ТНК суттєво модифікували свої пріоритети. З 80-х років XX ст. значно посилюється активність ТНК у сфері послуг, сфера обробної промисловості відходить на задній план, а ділова активність корпорацій у первинному секторі (у видобувній промисловості) різко скорочується. Основна частина промислових активів зосереджується в чотирьох галузях: нафтовій, автомобільній, хімічній та фармацевтичній.
Функціонування сучасних ТНК відбувається в умовах глобалізації світогосподарських зв'язків, які, з одного боку, створюють зовнішнє середовище для їх діяльності, а з іншого - самі є результатом такої діяльності. Поява глобальних ТНК призвела до того, що нині третина світової торгівлі здійснюється в рамках транснаціональних комплексів. Одним із лідерів серед глобальних ТНК є швейцарська "Nestle". Обсяг її зарубіжного продажу становить 98% від обсягу загальних продажів, у іншої глобальної компанії - "Philips" - цей показник - 88%, у "British Petroleum" - 75%.
Сучасні ТНК є важливою складовою єдиної світової політичної та економічної системи, вони беруть активну участь у міжнародних політичних процесах і являють собою нові суб'єкти світового політичного процесу.
Незаперечним є факт, що умови діяльності ТНК, починаючи з 60-х років XX ст., відчутно поліпшилися. Це було пов'язано з розвитком засобів транспорту і зв'язку, певним скороченням тимчасового циклу виробництва. Уряди багатьох країн, передусім США, стали створювати набагато сприятливіші умови для діяльності ТНК. Американські корпорації, прагнучи збільшити свою власність на зростаючому ринку, у відповідь на формування європейського "Спільного ринку" і підвищення загальних зовнішніх тарифів (податків) здійснювали значні капіталовкладення в Західній Європі. Потребуючи сировини, особливо нафти, вони істотно розширили свою діяльність на Близькому Сході та в інших регіонах. У відповідь на це європейські, японські та інші корпорації, конкуруючи з американськими, з середини 80-х років також розширили свою діяльність в усіх регіонах світу. Істотними, як і раніше, були вкладення у виробництво сировинних матеріалів і деякі інші традиційні галузі промисловості, однак у повоєнний період вони були пов'язані з передовими виробничими галузями і секторами економіки, автомобільною, хімічною, електронною промисловістю.
На початку 70-х років США були скоріше зарубіжним вкладником, ніж експортером готових товарів, вироблених всередині країни. Американським ТНК стало набагато вигідніше вкладати капітали за рубежем, ніж виробляти продукцію у себе вдома. Зокрема, обсяги продукції, що вироблялася американськими ТНК за рубежем, зростали в 4 рази швидше, ніж американський експорт. Таким чином, вагома частка готових товарів вироблялася за кордоном.
На початку 70-х років потік зарубіжних вкладень іноземних корпорацій істотно змінюється: досягнувши свого піку, вони поступово знижуються. Активізувалася діяльність європейських, японських корпорацій, а також корпорацій нових індустріальних країн. Навіть деякі країни "соціалістичного табору" здійснювали в той час зарубіжні капіталовкладення. Незважаючи на домінування американців у цій галузі, європейські та японські корпорації значно посилили свою активність у 70-80-ті роки. Відбулася істотна зміна балансу капіталовкладень у зарубіжні країни.
Слід враховувати також, що в цей період помітно скоротився технологічний розрив між економікою США і економіками розвинутих капіталістичних країн. Це створило певні перешкоди для діяльності американських фірм і, навпаки, сприяло діяльності європейських і японських фірм. На іноземні капіталовкладення вплинули також зміни обмінних курсів і нестабільність валют. Політична нестабільність у країнах, що розвиваються, і як наслідок - її політична невизначеність призвели до скорочення капіталовкладень у ці країни і збільшення інвестицій у США. Крім того, посилювалися торгові бар'єри, що стало могутнім чинником збільшення іноземних капіталовкладень як в розвинуті, так і в менш розвинуті країни. Корпорації усвідомили, що вони повинні або субсидувати зростаючу кількість країн, або створювати спільні підприємства, або вести пошук інших форм співпраці з місцевими підприємствами з тим, щоб проникнути на внутрішні, все більш захищені ринки. Цей час позначений також суперництвом ТНК на ринках усіх країн.
З огляду на існуючі точки зору можна виділити такі джерела активізації діяльності ТНК:
використання переваг володіння природними ресурсами (або доступу до них), капіталом і знаннями, особливо результатами НДДКР, перед фірмами, що здійснюють свою підприємницьку діяльність в одній країні і що задовольняють свої потреби в закордонних ресурсах лише за рахунок експортно-імпортних операцій;
можливість оптимального розміщення своїх підприємств у різних країнах з урахуванням розмірів їх внутрішнього ринку, темпів економічного зростання, ціни і кваліфікації робочої сили, цін і доступності інших економічних ресурсів, розвиненості інфраструктури, а також політико-правових чинників, серед яких найважливішим є політична стабільність;
можливість акумулювання капіталу в рамках всієї системи ТНК, включаючи позикові кошти в країнах розміщення зарубіжних філій, і вкладання його в найбільш вигідних для компанії обставинах і місцях;
використання у власних цілях фінансових ресурсів усього світу. Джерелами їх фінансування є не лише і не так головні американські компанії, як фізичні та юридичні особи з приймаючих третіх країн. Для цього зарубіжні філії ТНК широко використовують позики комерційних і фінансових інститутів приймаючої держави і третіх країн, а не лише країн базування материнської компанії;
постійна інформованість про кон'юнктуру товарних, валютних і фінансових ринків у різних країнах, що дає змогу оперативно переводити потоки капіталів у країни, де формуються сприятливі умови для отримання максимального прибутку, й водночас розподіляти фінансові ресурси з мінімальними ризиками (у тому числі ризиками від коливання курсів національних валют);
постійне удосконалення раціональної організаційної структури, яка перебуває під пильним контролем керівництва ТНК;
досвід міжнародного менеджменту, у тому числі оптимальної організації виробництва і збуту, підтримання високої репутації фірми. Джерела ефективної діяльності такого типу є динамічними: вони збільшуються із зростанням активів компанії і диверсифікації її діяльності. Необхідними умовами реалізації цих джерел є надійний і недорогий зв'язок головної компанії із зарубіжними філіями, широка мережа ділових контактів зарубіжної філії з місцевими фірмами приймаючої країни, уміле використання нею можливостей, наданих законодавством цієї країни.
Таким чином, на зламі ХХ-ХХІ ст. спостерігалося зростання зовнішньоекономічної діяльності, в якій ТНК є торговцями, інвесторами, розповсюджувачами сучасних технологій, стимуляторами міжнародної трудової міграції. Вони відіграють провідну роль в інтернаціоналізації виробництва, в процесі розширення і поглиблення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн.
