Весілля в духовній культурі українського народу

p align="left">Парубки також брали участь у створенні матеріальної основи майбутньої сім'ї -- вони, як правило, працювали у господарстві. Причому до цієї праці їх залучали досить рано -- з 12--13 років. Адже молодий, беручи шлюб, мав сплатити нареченій віно -- своєрідний викуп, вартість якого або дорівнювала Посаг, або навіть перебільшувала його. Хоча з часом розмір Посага та вартість віна зазнавали змін, сам принцип підготовки молодих до матеріального забезпечення сім'ї зал й гнався одним із найважливіших.

Саме весілля в деяких випадках мало стародавній княжий характер: молодий зветься князь, а молода -- княгиня, їхні друзі -- бояри. Коли їде поїзд з молодим -- молодою, то всі мусять звертати їм з дороги, хоч би то був і пан, бо це ж їдeть князь і княгиня. Розпорядники на весіллі звалися старости й підстарости -- це вже терміни литовсько-польського походження.

Також ще одиним духовним компонентом весільної обрядовості є те, що головний весільний день закінчувався обрядами шлюбної ночі: переодягання молодої, виведення її до гостей, демонстрування цнотливості.

Коли молода засвідчувала свою цноту, вивішували червоний “прапор” (на Західному Поліссі і в Карпатах цього звичаю не було). Молодий і бояри та дружки -- всі пришивали собі червоні стрічки. Довгу червону стрічку чи рушника прив`язували до довгої тички і з нею танцювали, коли йшли від молодої до молодого. Танцювали все село або вся громада.

Утрата дівочого вінка ще до шлюбу сильно переслідувалась.

Обряди ці надзвичайно широкі й змістовні і мають виразний ритуальний характер. І на ці обряди ще й тепер дивляться як на істотну, найголовнішу частину побрання, без чого дівчина не може стати чиєюсь „законною” жінкою.[47;с.130]

До найважливіших атрибутів шлюбно-правової санкції у регіоні належать свічка, деревце, кожух. У обрядодіях та пісенних текстах, пов?язаних із виготовленням свічки, простежуються мотиви вшанування бджіл та воску, а також втілення у ній, як і в короваї, майбутнього щастя і добробуту молодих.

Важливе місце відводилося циклу обрядів після шлюбної ночі, що символізували приєднання невістки до родини чоловіка: розтоплювання печі, посилання по воду, скроплення водою господарства, приготування обіду, частування свекрів.

Комора -- цикл обрядів шлюбної ночі, що складався з двох частин: перша включала обряд перевдягання молодої, чипчини, вивід її до гостей, власне Комора, демонстрацію цнотливості (перезву); друга -- приєднання невістки до родини чоловіка, розпалювання печі, готування обіду, частування свекрів. Закінчувалося весілля розподілом короваю та обдаруванням молодих і родини нареченого. Подекуди завершальний весільний обряд мав назву пропій або придана (переважно в районах з російським населенням).

Наступного ранку дотримувалися ряду обрядів, в основі яких лежала віра людей в особливу силу молодої. В їх числі митвини -- ходіння молодої по воду, вмивання та скроплення всіх оточуючих; биття каші -- ритуальне приготування каші, її "продаж" гостям та обсівання нею двору й худоби.[7;с.80]

Саме цей період настання самого дня весілля пройшовши підготовку настає відтворення та втілнення самої духовності у відтворенні в обрядів за допомогою уже набутого духовного досвіду.

2.3 Духовний елемент у післявесільних обрядах і звичаях

Стан духовності і культури сучасного людства викликає відчуття тривоги, що все більш росте, за його майбутнє. Ми стали свідками, очевидцями і учасниками наростаючих темпів деградації як духовності, так і культури і розуміємо, що якщо цей процес не зупинити, то катастрофа сучасної цивілізації в загальнопланетарному масштабі стане неминучою.

На Н.А.Бердяєв думку, західна культура перейшла в цивілізацію, тобто в свою фактичну протилежність, бо культура відбулася від культу, від релігії, від храму, цивілізація ж є оболонка культури, що має суто чоловіче походження. Культура - явище перш за все духовне, цивілізація - матеріальне. Культура має душу, цивілізація - лише методи і знаряддя. Культура гордиться своїм минулим і тримається традиції, цивілізація гордиться справжнім і її мало цікавлять минулі досягнення і могили предків. Культура прагне до вічного, цивілізація живе сьогоднішнім днем: тут і зараз.

Демократія утилізувала культуру, перетворює її на засіб політики і економіки. Цивілізація позбавляє культуру її основи, її стрижня - духовності, без чого культура гине.

Без розуміння вищевикладених істин нам не зрозуміти суть тих духовних і культурологічних процесів, які відбуваються в нашій вітчизні, тим більше що прозападнически настроєна частина нашого населення постійно і наполегливо продовжує закликати нас увійти до лона західної цивілізації і залучитися до її “великих” культурних досягнень. Абсолютно очевидно, що це загрожуватиме нам неможливістю відродження національної духовності і загрожує наший національній культурі, а отже і національній ідентичності. Піти на це можуть тільки люди що повністю втратили національне і патріотичне почуття, зв'язок з культурою свого народу [2;с.120] наголосив Березовський.

Першим і основним показником рівня і якості культури є не її зовнішні атрибути, а її духовна внутрішня глибина. Не запліднена духовно, культура перетворюється на сурогат, пустушку, підробку в маскульт, модерн поста і інші явища антикультури.

Розвиток духовної культури як цілісності -- суперечливий процес. Становлення світової культури в XX ст. супроводжувалося могутнім рухом росту національних культур. Саме наш час показав обмеженість європоцентристського погляду на культуру, коли техногенна європейська культура стала провідною, базисною стосовно всіх інших, регіональних і національних.

Сучасна культура, що поєднує людство, заснована на загальнолюдських цінностях, захисту прав особистості, гуманізмі, творчому розвитку особистості, поширенні наукового знання і передових технологій, взаємозбагаченні національних культур, екологічному відношенні до життя і навколишнього середовища. [2;с.230] як зазначає Березовський. Cаме це ми бачим по зміненню після весільних обрядів.

Післявесільні обряди повинні були зміцнити зв'язок між родинами молодих і полегшити призвичаєння молодої в чужому домі. Через день-два молодий кликав гостей на «пропій». За тиждень після весілля молоді йшли до батьків молодої на міни: батько молодої повинен віддати, що «мінив» (обіцяв) дати їй у віно під час сватання і заручин. З Нього приводу влаштовувалась гостина.

Останній післявесільний обряд -- калачини (Гуцульщина), честь, дякування (Львівщина), хлібини (Хмельниччина, Волинь) або розхідний борщ -- відбувався через місяць після весілля. Молодий купував калачі й напої, кликав весільних батьків та інших гостей, щоб запити своє ґаздівство. Цей останній акорд весілля відбувався зі співами і танцями.[39;28] за дослідами Несена.

Пережовіни (заговіни, пережовани). Невід`ємною частиною народного весілля на Підляшші були гостини молодої та молодого. Вони мали на меті закріпити створення нової сім`ї, а також зміцнення зв`язків між обома родинами.

У четвер родичі молодих та найближчі знайомі збиралися в молодого, натомість у суботу - у батьківській хаті молодої. До того часу молодиця не могла відвідати своїх батьків. Отож, від неділі це був перший ї візит до рідної хати, але вже не як член сім`ї, а як гість.

Пережовини завершували традиційне весілля українців. На жаль, народні традиції весілля у цій місцевості вже майже занепали, тож варто берегти усі відомості про них з надією на те, що прийде знов час Відродження.

Післявесільний цикл включає обряд «Калачини» (покалачини, хлібини, честь, дякування, розхідний борщ, свашини), спрямований на зміцнення зв'язку між сватами та полегшення періоду адаптації нареченої в чужому роду.

Колачини (покалачини, хлібини, честь, дякування, розхідний борщ, свашини) -- обряд післявесільного циклу, спрямований на зміцнення зв'язку між сватами та полегшення періоду адаптації нареченої в чужому роду. Відбувалися Колачини, як правило, через місяць після весілля у батьків молодої, куди приходили на гостину молоді з найближчими родичами та батьки молодого. За звичаєм, молоді дякували своїм батькам, даруючи їм по 12 колачів, батьки у свою чергу обдаровували молоде подружжя полотном та перемітками.

Серед українців Карпат був поширений обряд міни -- відвідування молодими батьків дружини. Під час гостини тесть віддавав зятю те, що обіцяв (мінив) йому, коли укладали шлюбну угоду.

Протягом перших місяців шлюбу влаштовували й інші обряди, покликані урізноманітнити спілкування молодих з родичами та свояками: сватини -- жіноча вечірка в домі молодої, куди запрошувалися свахи; гостина -- відвідування молодою своїх батьків; пропій -- пригощання молодим весільних батьків та гостей, щоб запити своє господарство.

Святкова реалія зі сталим структурним ядром має варіативні форми розгортання композиції, що створює враження поступового перетікання обрядового дійства із одного ансамблю в інший. Згадані ареали локалізуються відповідно у північно-східній, північній, південній та північно-західній частинах регіонах. Їх ареальну специфіку формують способи розгортання весільного дійства, порядок виготовлення, матеріал, кількість та зовнішній вигляд головних атрибутів, окремі учасники весільної процесії та їх функції.[6;с100]

Весільна обрядовість обстеженої території зберегла систему просторового розгортання дійства шляхом поступального здійснення етапних заходів, пов?язаних із ритуально визначеними місцями житлового простору, що володіли сакральними функціями. Таким чином, ми маємо справу з обрядовими актами, які можна вважати етнографічним субстратом давно втраченої міфологічної топіки1.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12