Український рушник
p align="left">З давніх-давен жила та традиція серед народу. Її коріння губиться ще в дохристиянських культурах. Про це свідчать археологічні знахідки, а також символічне значення вишитої тканини та її орнаментики. Так, розміщення вишивки на рукавах жіночої сорочки пов'язане із вшануванням руки як знаряддя праці, побажанням їй сили і вправності. Живучість традиції використання рушників в інтер'єрі житла, в обрядах (рушником підперізували молоду, в нього сповивали немовля) певною мірою пояснюється її зв'язком з релігійними віруваннями стародавніх слов'ян, за якими рушники виконували охоронну функцію, запобігаючи впливу ворожих людині сил. З плином століть магічне значення вишитої тканини вивітрилося з народної пам'яті і в її використанні стали переважати естетичні й архітектонічні функції: розвішані над вікнами і дверима рушники фіксували конструктивні деталі житла, вишиті на комірі і рукавах орнаменти підкреслювали крій сорочки і т. д. Кожна господиня дбала, щоб її оселя була затишною, а одяг чепурним. Кількість вишитих тканин у хаті свідчила про достатки родини, а орнаменти на одязі могли розповісти не лише про майстерність вишивальниці, а й про її вік.
Та час не владен над художнім образом вишивки. І хоча кожне з поколінь вишивальниць вносить в орнаментику своє світосприймання, але в численних повторах її мотивів збереглися до сьогодні елементи світоглядних уявлень первісних людей, символіка пізніших землеробських культур Європи. Ромбомеандровий узор, який ми знаходимо в українських вишивках у вигляді ромба, ромба з гаками, подовженими боками, графічно відтворює малюнок дентину на зрізі бивня мамонта. У пізньопалеолітичну добу він був символом мамонта-блага, а далі -- в землеробських культурах -- символом родючості. У хрестоподібних фігурах, розетках, кругах упредметилися - космогонічні, уявлення стародавніх людей. У вишивках круг трансформувався у багатогранник, ромб, квадрат, розетку; хрест, запозичений пізніше християнською релігією, став правити за символ православ'я, а розетка в орнаментах XIX ст. сприймалася узагальненим образом квітки.
Орнаментальні мотиви українських вишивок сягають своїм корінням у місцеву флору та фауну, в історичну традицію. У давнину основні орнаментальні мотиви відображали елементи символіки різних стародавніх культів.
Протягом багатовікової історії мистецтва вишивання прямий, безпосередній зміст символічних зображень поступово стирався. Однак, хоча орнаментальні форми дійшли до нас дещо трансформованими, можливо, більш абстрактними, символіка їх в основному збереглася завдяки традиції.
Основні мотиви українського народного орнаменту
За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні).
Геометричні орнаменти притаманні всій слов'янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладался в ці символи раніше. Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як "баранячі роги", "кучери", "кудрявці", "гребінчики" тощо. В орнаменті подільских вишивок трапляється мотив "кривульки", або "безконечника", який відомий ще з часів трипільскої культури, тобто значно раніше, ніж славнозвісний грецький меандр. Зигзагоподібний меандровий орнамент зустрічається у вишивках західних районів Поділля. До цього виду орнаментальних мотивів належать "сосонки", "хвощ" та "перерви", що набули поширення в південних та західних районах Поділля. Відомий взір "рожи" (зірки, розетки) представляє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця.
В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. Навіть гранично умовні узори виникли внаслідок спостереження реально існуючих форм у природі. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як "виноград", "хміль", "дубове листя", "барвинок" тощо. Деяки з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив "барвинку" є символом немеркнучого життя, узор "яблучне коло", поділенний на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі - символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ "дерево життя", який здебільшого зображається стилізовано у формі листя або гілок.
У вишивках зооморфних (тваринних) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів - півень, сова, голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летючі жуки. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах виступають у різноманітних часто химерних сплетеннях (однак из збереженням традіційних вимог до композиції) заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо.
Найпростіші геометричні орнаменти, що часто зустрічаються в орнаментах вишивок східнослов'янських народів, здогадно розшифровуються: пряма горизонтальна лінія -- земля, хвиляста -- вода, змія; квадрат, поділений на чотири частини, -- вінця нового будинку-зруба або засіяне поле.
Різноманітність і варіативність геометричних композицій, що є такими характерними для української народної вишивки, досягаються шляхом простого чергування фігур в орнаментальних рядах або їх розміщенням по горизонталі, вертикалі і діагоналі, змінами ритмів і масштабів малюнка. До того ж, візерунок вишивки завдяки включенню в його ритм просвітів між фігурами, їх чергуванням в орнаментальному ланцюгу часто набуває багатоплановості.
Якщо уважно придивитися до поширеного в українських вишивках кінця XIX -- початку XX ст. сюжету барині, селянки з вершниками, квітами, то з-під численних побутових деталей або рослинних мотивів явно проступають давньослов'янські образи «великої богині» (берегині, покровительки життя на землі) і підвладних їй стихій.
Історію багатьох рослинних орнаментів також можна простежити з X--XIII ст., хоча найбільшого поширення рослинні мотиви набули у XVIII -- на початку XX ст. під впливом професійних стилів - бароко, рококо. Серед них -- квіти, зображені в розкритому вигляді, начебто в розрізі, що характерно саме для українського народного образотворчого мистецтва, в'юнкі стеблини, дерева, вазони і букети. Образ квітучої рослини (узагальнений або конкретний -- сосни, берези, вишні, калини) в народній вишивці не тільки українців, а й росіян і білорусів, генетично пов'язаний з язичницьким культом дерев. Він символізує вічно живу природу, універсальні закони світобудови.
Рослинна орнаментика, що увібрала в себе все багатство і розмаїття форм рослинного світу, далі розвивалася шляхом наближення до своїх реальних прообразів. Наприкінці XIX -- на початку XX ст. цьому посприяла поява різнобарвних фабричних ниток, анілінових барвників. У стримані одно-двоколірні традиційні вишивки (шиті білими нитками по білому полотну, червоні з додаванням чорного або синього кольорів) увійшла поліхромія.
Зміст геометричних і рослинних орнаментів розкривається в термінології узорів, часто пов'язаній з практичною діяльністю людей (наприклад, «сухарці», «грабельки», «гречка» і т. д.), тваринним і рослинним світом («курячі лапи», «павучки», «раки», «хмелик», «барвінок», «рожа» і т. д.).
Художні особливості, матеріал та техніка виконання
Художні особливості вишивки були завжди тісно пов'язані з технологією і матеріалом. Геометричні орнаменти виконуються, як правило, набируванням, низзю, занизуванням, гладдю, хрестиком, тобто швами, що пов'язані з рахуванням ниток тканини. Рослинні орнаменти виконуються поверхневими швами: полтавською гладдю, художньою гладдю. Вільно плинуть по поверхні тканини тамбурний та рушниковий шви. Легкість і прозорість вишитих виробів досягається завдяки виколюванню і вирізуванню, оздобленню мереживом і бахромою.
Оці стисло охарактеризовані риси були єдині для традиційної вишивки, яка побутувала по всій території України. Але в кожному історико-етнографічному районі, навіть в окремому селі, їй були властиві свої особливості в орнаментах, кольорових поєднаннях тощо. Так, на Українському Поліссі збереглися найдавніші зразки народної вишивки; в одно-, двоколірних орнаментах переважали архаїчні геометричні мотиви, виконані низзю, набируванням. На півночі цього району переважав червоний колір з додаванням чорного, синього, а на півдні -- білий (орнамент вишивався білими нитками по небіленому полотну). Волинські вишивки вирізнялися своїми геометризованими рослинними мотивами.
Ажурністю, високими художніми якостями відзначаються вишивки на полтавських жіночих сорочках: в'юнкі гілки вишитих геометризованих рослинних орнаментів (синіх, коричневих, білих), виконаних вирізуванням і лічильною гладдю, піднімаються від манжет до поликів рукавів. У міру просування на південь України орнаменти вишивок поступово втрачають свої вишукані геометричні форми. Їх заступають геометризовані і рослинні, як на Полтавщині, барвисті рослинні узори.
Локальна своєрідність вишивок часом полягала в їх композиційних рішеннях: наприклад, на Поділлі було популярним розміщення геометричних мотивів у шаховому порядку. Їхні рельєфні, густо зашиті переважно низзю орнаменти наче проступають білим контуром тканини крізь чорну, чорну з червоною (іноді з додаванням жовтої) нитку.
Різноманітністю, незвичайністю кольорових сполук уславилися вишивки Карпатського регіону. В них виразно відчувається взаємовплив українців та їхніх західних сусідів і в той же час -- певна стабільність традиційно-побутової культури. У традиційних вишивках Прикарпаття переважали поліхромні рослинні орнаменти, виконані гладдю; на Львівщині -- геометричні, вишиті набируванням, хрестиком. У гірських районах, на Закарпатті вишивки відрізнялися своєю композиційною будовою; тричасні з широким центральним рядом орнаменти Східного Закарпаття, Івано-Франківщини; смугасті, подібні до тканих, орнаменти Бойківщини тощо.
Їхня локальна своєрідність визначалася кольоровою гамою (від монохромних орнаментів до поліхромних, які складалися з 10--15 кольорів), а також використанням різних матеріалів, ниток, бісера, комбінуванням вишивок з аплікаціями, кольоровим шнуром тощо. Короткий нарис з історії української вишивки свідчить про багатоплановість і значущість цього компонента народної культури. Опанування учнями її естетичних цінностей, пізнання історичних витоків і закономірностей розвитку у поєднанні з практичними навичками, здобутими на уроках праці та різних позаурочних заняттях, сприятиме збереженню традиційних художніх промислів і їхньому дальшому розвитку.
Висновки
Українське народне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предновічних образах, зручних формах і динамічних мотивах орнаменту міститься символи таємничої, чарівної природи, складні переплети нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.
У кожному регіоні є свій стиль, техніка вишивання. Майже кожному регіону притаманні свої кольори вишивки. По кольору ниток ми можемо узнати де вишито той чи інший рушник.
Рушник можна порiвняти з пiснею, витканою чи вишитою на полотнi. Без рушника, як i без пiснi, не обходиться народження, одруження людини, ювiлейнi урочистостi. Рушником накривали дiжу пiсля випiкання хлiба, ставлячи її пiд образами на покутi, дарунковими рушниками перев'язували кумiв i гостей, хлiбом-сiллю на рушнику зустрiчали i зустрiчають зараз дорогих гостей. А ось цiкавий спогад: у перший день огляду озимини йшли в поле гуртом-родом. Попереду батько нiс на рушнику хлiб-сiль; у кошику, накритому рушником, несла рiзне частування мати. На зеленому полi розстеляли рушник, клали їжу. Так робили i в перший день оранки, сiвби та жнив. Пiсля закiнчення жнив господар зустрiчав женцiв з хлiбом-сiллю на рушнику, а тi одягали на господаря обжинковий вiнок.
Як i в пiснi спiвається, за звичаєм, коли син вирушав iз дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб берiг сина вiд лиха. А весiльний рушник кожна дiвчина готувала сама. А вiзерункiв яких тiльки не знайдеш на рушниках: засiяна нива - ромб з крапкою, вазон чи квiтка - свiтове дерево од неба до землi, людськi фiгурки, немов з дитячого малюнка, - знак берегинi, богинi хатнього вогнища. Скринi повнилися дiвочими рушниками, їх дбайливо оберiгали, хизувалися - гостям i сусiдам показували, бо то дочка на виданнi готує собi посаг. А вишивати рушники i сорочки матерi навчали дочок змалку.
I тут українськi майстринi - неперевершенi. Казкової краси вiзерунками прикрашали сорочки, намiтки, очiпки - прагнули до краси, до самобутностi. Готували дiвчата собi на все життя по 50, 80, а iнодi в по 100 сорочок з тонкого вибiленого полотна. А часом не тiльки вишивали нитками, а ще гаптували срiблом, золотом, бiсером, перлинами, коштовними камiннями, лелiтками прикрашали одяг. Так що красунею виглядала кожна дiвчина, яка мала бажання, терпiння, старання i хист.
Рушник з давніх-давен був своєрідним обличчям оселі, відтак і господині. В тому, скільки і які були рушники, створювалась думка про жінку, її дочок. І завжди цінувалися рушники справжніми пошанувачами.
Цi українськi обереги пройшли крiзь вiки i нинi символiзують чистоту почуттiв, глибину безмежної любовi до своїх дiтей, до всiх, хто не черствiє душею. "Хай стелиться вам доля рушниками!" - кажуть, бажаючи людям щастя, добра, миру, злагоди i любовi.
Література
1. Антонович С.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво” - Львів: Світ, 1999.
2. Василащук Ганна. Альбом. Київ, Мистецтво, 1985.
3. Гасюк Е.О. Художнє вишивання. Альбом. - Київ: Вища школа, 1984.
4. Гурчала Ірина. Народне мистецтва Західних областей України. Київ.: 1966.
5. Кара-Васільєва Т. Українська вишивка. Альбом. - Київ. Мистецтво, 1993.
6. Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу. - К., 1996.
7. Макарчик С.А. Етнографія України.- Львів: Видавництво “Світ”, 1994.
8. Наулко В.І., Артюх Л.Ф., Горленко В.Ф. та ін. Культура і побут населення України. - К., 1993.
9. Українська минувшина. Ілюстративний етнографічний довідник. - Київ.: Либідь, 1993.
10. http://ukrainaforever.narod.ru, “семантика рушника”.
11. http://www.ostriv.in.ua, “Вплив мистецтва народної вишивки на розвиток українського фольклору”.
