Сучасні напрями етнологічних досліджень греків Північного Приазов'я
Сучасні напрями етнологічних досліджень греків Північного Приазов'я
СУЧАСНІ НАПРЯМИ ЕТНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ГРЕКІВ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ'Я
Вступ
Автор досліджує етногенез греків українського Приазов'я. Використовується компаративний аналіз специфіки діалектів румеїв та урумів, їх антропологічні та культурні відмінності. Робиться висновок, що одна з особливостей культури та історії маріупольських греків - вплив або безпосередня участь народів егейського світу у найтісніших зв'язках з народами Передньої Азії та Криму. У сфері наукових інтересів дослідників етнічної історії маріупольських греків повинні перебувати Кримсько-Малоазіатський і Балканський регіони.
Певна ізольованість від зовнішнього впливу, обумовлена в минулому соціально-економічними факторами, дозволила грекам Північного Приазов'я зберегти етнічні особливості національної культури та етнічне самовизначення. Ці фактори надають можливість внести ясність в деякі питання походження та етногенезу "маріупольських греків".
Сучасна українська етнологічна наука багато уваги приділяє висвітленню етнічної історії народів, які знайшли свою батьківщину на теренах України. Завдяки створенню передумов для всебічного розвитку етнічних спільнот в Україні помітно зросла їхня етнічна самосвідомість. Пробудження історичної пам'яті дозволяє відтворити цілісну картину історичного минулого та сучасного. Одним з таких народів є греки Північного Приазов'я. У 1778 році відбулося переселення греків-християн з Кримського ханства на територію Маріупольського повіту Катеринославської губернії. Очолювані ініціатором міграції митрополитом Ігнатієм, 18 тисяч греків покинули благодатний Крим і в Приазов'ї набули адміністративної і політичної автономії [1]. Маріуполь формується як центр грецької общини в Приазов'ї (на місці Кальміуської слободи) після їх переселення з Криму. На сьогоднішній день в етнічній структурі Донецької області греки посідають третє місце за своєю чисельністю (1,6%). За переписом 1989 р., греків нараховувалося 98 тисяч [2], а за переписом 2001 р. їх чисельність зменшилися до 92, 6 тис. [3].
Науковий інтерес до греків Приазов'я впродовж останніх століть пов'язаний з їх глибоким етноісторичним корінням. Греки входили до складу різних етносоціальних систем - Візантійської і Османської імперій, Кримського ханства, Росії, СРСР і сучасної України, а унікальність цього етносу полягає в тому, що вони змогли пронести крізь століття свою культуру, традиції і мову. Причому іншоетнічне середовище кардинально не вплинуло на трансформацію самосвідомості грецького населення [4].
Слід зазначити, що сьогодні існують лише праці з окремих проблем історії, культури, мови, побуту греків Приазов'я. В більшості своїй вони найчастіше висвітлюють лише окремі напрямки або сегменти етнічної історії маріупольських греків.
Мета праці - висвітлити основні проблеми та перспективи вивчення етнічної історії маріупольських греків у її міжетнічних аспектах, враховуючи особливості внутрішнього розвитку і зовнішні впливи. Крім того, в цій роботі ми вперше вводимо в науковий обіг фактологічні дані поєднані з матеріалами останніх експедицій у Приазов'ї, що дає можливість глибше і повніше проаналізувати сучасні дослідження.
Окремі періоди етнічної історії маріупольських греків відобразились у численних описах та дослідженнях. Заслуговують на увагу дослідження В.І.Наулко [5], Ю.В.Іванової [6], А.В.Гедьо [7], В.О.Пірка [8], М. А. Араджіоні, [9] , але є ще безліч питань, які потребують комплексного дослідження. Цілісного уявлення про етнічну історію греків українського Приазов'я поки ще не існує. Більшість праць орієнтована на висвітлення етноісторичних явищ у кримський та приазовський періоди. Практично недослідженими є питання походження та докримська історія маріупольських греків. Заслуговує на увагу сучасний стан грецької громади у Приазов'ї.
Для етнології недостатньо використовувати лише писемні джерела. Джерелознавчу базу дослідження складають передусім матеріали польових етнографічних експедицій, які проводилися у грецьких селах Великоновосілківського, Першотравневого, Старобешівського та Володарського районів Донецької області протягом 1990-2003 рр. Ці матеріали включають записи обрядів, звичаїв та вірувань, зразки музичного, танцювального і словесного фольклору, дані опитувань інформаторів. Збирання фактологічного польового матеріалу здійснювалося за заздалегідь розробленими програмою та запитальниками, фіксується шляхом фотографування, магнітофонних записів, зарисовок, причому як в румейських, так і в урумських селах [10].
Термін "маріупольські греки" об'єднує дві етнічні спільноти: румеїв-еллінофонів, мова яких має п'ять діалектів, що належать до грецької групи індоєвропейської мовної сім'ї [11], та тюркофонів - урумів [12], які говорять на чотирьох діалектах тюркської групи алтайської мовної сім'ї. Представники обох груп називають себе греками, але при цьому кожна група відокремлювала себе і не підтримувала зв'язків з іншою до початку ХХ століття, хоча обидві спільноти розумілися кримськотатарською мовою [13]. В Криму та в Приазов'ї румеї селилися окремо від урумів, не вступали в міжетнічний шлюб і мали різні етноніми. Але спільна конфесійна прихильність урумів і румеїв до православ'я є одним з основних критеріїв належності до грецького етносу. Польові етнографічні дослідження сучасного стану грецької діаспори підтверджують наявність вищевказаних явищ і в наш час [14].
Отже, постає питання: чому уруми та румеї мають особливості в традиційній культурі та говорять різними мовами? Чи це наслідок сусідства з кримськими татарами, чи свідчення того, що вони переселились у Крим з різних територій і в різний час? Наукові дослідження, які ми маємо в сучасності, не в змозі відповісти на поставлені запитання. Щоб створити вірогідні гіпотези походження маріупольських греків, слід провести комплексні дослідження на можливому історико-етнографічному матеріалі з їхньою обов'язковою прив'язкою до певної території та конкретно-історичних подій. Витоки етнічної історії маріупольських греків слід шукати в глибокій давнині, де вона ввібрала в себе нашарування різних епох і народів.
Реконструкцію всіх даних, які могли вплинути на формування урумів та румеїв як спільноти, необхідно пов'язувати з етнічними процесами в Кримсько-Малоазійському регіоні. Цей регіон являє собою класичний приклад найскладнішого переплетіння етнічних, політичних, соціально-економічних та культурних феноменів. Розташований на шляхах перетину торгових магістралей, відіграючи роль мосту між Європою та Азією, регіон увібрав у себе явища Сходу і Заходу. Тому слід дуже уважно дослідити форми взаємодії, збагачення і кореляції на міжпредметному рівні, що дасть можливість висвітлити етнічну історію народів.
Для висвітлення етнічної історії греків Приазов'я слід розглянути комплекс наукових досліджень, враховуючи їх безписемність. Без сумніву, для цього необхідно проводити ареальні вивчення етнічних процесів у Чорноморсько-Середземноморському регіоні. Такі дослідження повинні виходити за межі вивчення лише греків, охоплюючи сусідні народи.
Велику користь дасть розгляд регіональних етнокультурних взаємодій народів Азовсько-Чорноморського та Середземноморського регіонів. Актуальною є можливість дослідити існування грецьких культурних ізоглос - ліній на карті, які вказують на територіальне розповсюдження певних етнічних явищ. З урахуванням історичних реалій етноісторія маріупольських греків пов'язана з народами Балкан, Малої Азії, Криму та Приазов'я. Тому матеріали, які є у нашому розпорядженні, доречно співставляти з історичними, етнографічними, лінгвістичними, фольклорними та антропологічними даними перелічених регіонів.
Спробуємо віднайти відсутні ланки єдиного ланцюга, які є дуже важливими для етнічної історії, з урахуванням періодизації, що відображає якісні зміни основних ознак етносу.
Без відомостей про мову важко простежити етногенез греків і з'ясувати їх походження. Дані лінгвістики допомагають встановити спорідненість мов, вивчати міграційні процеси та умови життя "еллінофонів" і "тюркофілів". Найбільш вивчена тема в галузі мовознавства - діалекти греків Приазов'я. На сьогоднішній день є досить значна кількість досліджень з порівняльного аналізу діалектів мови румеїв та мови урумів. Румейські діалекти розподілені лінгвістами на групи, залежно від ступеня побудови слів тюркського і арабського походження, що свідчить про рівень економічних і культурних зв'язків з цими народами в минулому, хоча сучасні дослідники констатують розбіжність їхніх етнічних і лінгвістичних показників. Урумські говори, після детального вивчення, сучасний мовознавець О.Гаркавець [15] розподілив на групи у порядку наростання огузьких елементів. Він же характеризує їх як кипчацько-огузьку діалектну спільність. З іншого боку, відомий російський дослідник тюркських мов Н.А.Баскаков [16] відносив урумські діалекти до огузосельджукської підгрупи огузької групи, тоді як мова кримських татар, як відомо, належить до кипчацько-огузької підгрупи кипчацької групи. Зазначене дає підставу твердити, що урумська мова формувалася у надрах Османської імперії на теренах Малої Азії. Але в цілому треба відзначити, що недостатньо досліджується структурна подібність мов приазовських греків з мовами греків балканських, понтійських, малоазіатських.
Другий аспект мовної проблеми маріупольських греків - це мовне розмаїття. Ще на порозі ХХ століття уруми називали своєю рідною мовою "татарську" або "турецьку", румеї - грецьку [17], а розумілися між собою російською, забувши кримськотатарську. Діалекти використовують і до сьогодення, в основному, в побуті. Неодноразові спроби грецької інтелігенції відродити свою мову, розвинути грецьку літературу не приносять суттєвого успіху [18]. Рідну мову вивчають у недільних школах [19], але увага більше приділяється вивченню новогрецької мови.
