RSS    

   Складання українських легенд про атмосферні явища

p align="left">У Ушицькому і Житомирському повітах також вважають, що блискавка -- це справжнє небо, яке Бог показує людям крізь розверзнуті хмари під час гніву Свого, щоб вони завжди пам'ятали, що є на небі Бог (у Новоград-Волинському повіті -- осяйна оселя Бога, яка нагадує всевидяще око Творця). Якби на землю впала хоча б маленька частка цього неба, то спалила б її. Перед Страшним судом це небо відкриється в усій своїй красі і в усьому своєму блиску.

В Білгородському повіті блискавку уособлюють в образі дівчини. Купались якось дві дівчини в ріці й нумо пірнати одна перед одною. «Я, -- каже одна, -- пірну далі!» А та собі: «А я ще далі!» А Блискавка стоїть на березі й каже: «Не пірнайте, дівчата, -- сьогодні мій день, свято: я сьогодні народилась; не можна на мої іменини купатися. Мені Бог зсукав свічу, так я ходитиму небом, світитиму, людей палитиму, якщо хтось на мого Ангела працюватиме».

Пожежу, що сталася від грози, гріх гасити, бо вона посилається від Бога на покарання, і від води полум'я ще дужче розгоряється (Старобільський повіт). Втім, загасити його можна козячим молоком, або сироваткою, або квасом (Луцький, Грубешівський і Житомирський повіти), але перед тим, як почати гасити пожежу, хтось має роздягтися догола і тричі оббігти навколо охопленої полум'ям будівлі.

У Канівському повіті кажуть: «Коли гримить грім, то це Ілля їздить по небу; а коли спалахує блискавка, то це Гавриїл махає квіткою. Коли виробляють скло, то розпалюють тим вогнем, який спалахне від блискавки.

Повір'я про те, що гріх гасити пожежу, яка сталася від блискавки, і що її можна загасити лише молоком, є і в поляків, і в осетинів, і почасти у монголів. У цьому повір'ї, з одного боку, виражено метафоричне уявлення дощу молоком, з іншого -- фаталістичну покору владній силі вогню, втіленій у пожежі.

Дещо осторонь стоять вірування про грім та блискавку, що побутують у Старокостянтинівському повіті. «Чорти зносять хмари в одне місце, -- кажуть тут, -- і як знесуть їх дуже багато, то згортають у вали, чому в цей час дуже гуркотить у небі. Тоді для спокою Бот посилає святого Іллю з вогняною палицею: махне святий Ілля палицею -- спалахне блискавка; вдарить по чорту -- загримить грім».

Найкращим запобіжним засобом від удару блискавки є встромлена за сволок або за ікони освячена у Вербну неділю верба (Будаївка Київської губернії), якою в таких випадках кадять (м. Тараща. У Холмській Русі -- запалені гілки дерева, якими прикрашалися ікони на свято «Боже Цяло»), або дзенькотіння дзвіночка, заздалегідь освяченого в костьолі (Грубешівський повіт), або, нарешті, чарівна паличка, згадувана нами раніше (Вінницький повіт). Якщо висить у когось над лампадою порожня писанка, то потрібно наповнити її пшеницею, інакше туди може сховатися диявол, і тоді блискавка вдарить у хату (Будаївка).

Участь Бога в боротьбі з дияволом в усіх наведених віруваннях та легендах українського народу щодо грому та блискавки пояснюється, безсумнівно, спільно-арійським віруванням, а тоді вже -- богомильським дуалізмом -- одвічною боротьбою доброго начала з лихим. У споконвічній боротьбі Бога з дияволом брали найдіяльнішу участь, за космогонічними українськими легендами, архістратиг Михаїл і архангел Гавриїл. Звідси зрозуміло, чому вони є головними розпорядниками грому та блискавки (подекуди в місцевостях Житомирського повіту кажуть, що громом та блискавкою завідують усі янголи, і всі вони намагаються вибивати чортів, -- мабуть, тому, що всі вони брали участь у скиданні Сатанаїла та його воїнства з неба). Щодо святого Юрія, тобто святого великомученика Георгія, і святого пророка Іллі, то на них в усіх слов'ян перенесено багато рис бога-громовика (Перуна).

Мороз у багатьох місцевостях України розуміють і пояснюють у цілому правильно. В Ушицькому повіті кажуть, ніби мороз -- з моря, яке так само, як і земля, може постачати нам усе, що завгодно. Найчастіше він уособлюється в образі сивого, лисого, сердитого діда, одягненого в снігове вбрання, в крижаних чоботях і зовсім обмерзлого «сосулями» (Ушицький, Новоград-Волинський і Переяславський повіти та Подільська губернія); в нього великі червоні губи і такий же ніс. Він -- родич сонця й вітру, але могутніший за них (Новоград-Волинський повіт). «Якщо хочеш, щоб пересівся мороз, то треба нарахувати дванадцять лисих так: лисий -- пересядься мороз; і так після кожного» (м. Тарагца). Зимові морози бувають з веління Божого, а морози у квітні і травні, а також ранньої осені насилаються відьмами (Холмська Русь). Якось мороз засперечався про щось зі святим Онуфрієм (свято його 12 червня). Святий Онуфрій сильно розлютився і розрубав йому сокирою голову, внаслідок чого мороз прохворів до Спасового дня (6 серпня -- за старим стилем): через те і не буває морозу з 1 червня по 6 серпня.

В уявленнях про вітер переважає міфічна основа, злегка лиш забарвлена християнським колоритом в дуже небагатьох місцевостях. Так, у Житомирському повіті кажуть, що вітер походить від подиху янголів, які стоять у різних кінцях землі за морем. А в Літинському повіті вітер пояснюють так: у чотирьох кінцях світу стоять чотири величезних чоловіки з непомірно великими вусами і губами і безперервно дмухають один на одного. Який із цих чотирьох велетнів дмухає у певний час дужче, з того боку й буває вітер тоді. А дехто вважає вітер злим духом і, щоб змусити його віяти, свистять, тобто викликають його так само, як прийнято в народі викликати диявола. В уявленнях Холмської Русі чотирьох велетнів замінюють також якісь чотири таємничі істоти, за розпорядженням головного Вітродуя, дмухають з чотирьох кінців землі. У Проскурівському повіті вітер уявляють дуже сердитим дідом, який живе далеко за морями. В Ушицькому повіті -- особливим чоловіком, що бігає білим світом і моргає одним вусом; якби він моргнув водночас обома вусами, то піднявся б такий страшний буревій, що вмить перекинув би шкереберть увесь світ. У Грубешівському повіті кажуть, що вітер викликає своїм подихом пан, який тримає землю. У Вінницькому повіті вітер уособлюється в образі чорта, прикутого величезними кайданами по руках і ногах до кам'яної стіни. Поривчастий вітер -- це сильне дихання прикутого чорта через його спробу зірватися з ланцюга і розірвати кайдани, а слабкий, приємний вітерець (легіт) -- подих Бога. Вітер має дванадцять сестер, та вони ніяк не можуть «надати йому одежі»: поки тримають його на ланцюгу, все на ньому, як слід; та тільки-но зірвався, все пошматує на собі і нічого на ньому не лишиться. Він би і всі хати поперекидав, аби не був на ланцюгу. Завідують і правлять ним святі Антоній, Афанасій, Феодосій і Дмитро (Білгородський повіт).

Вихор викликає сатана під час свого весілля. Тому народ, угледівши вихор, хреститься, приказуючи: «Щезни, сатано!» (Ушицький і Канівський повіти). Найчастіше вихор уособлюється в образі самого диявола (Холмська Русь, Грубешівський, Літинський, Луцький, Житомирський та Харківський повіти). Якщо вихор підвіє людину, то їй загрожує неминуча хвороба, від якої може врятувати хіба що йорданська вода (Літинський повіт). Вихор перед грозою - це чорти, що тікають від громової стріли (Житомирський повіт). Вихору слід усіляко берегтися, бігти від нього чимдалі, читати молитви і хреститися. Бо як він когось наскочить, то може геть понівечити (Вінницький повіт). Діти і навіть дорослі часто дражнять його, примовляючи: «Куций, сала! Куций, сала!» А чорт, як і підвладні йому «жиди», не любить сала і від цих слів скаженіє -- і ця лють щодалі більше й більше посилюється (Літинський і Вінницький повіти), або, навпаки, присоромлений, тікає геть (Канівський повіт). Вихор буває також і тоді, коли зведе рахунки з життям самогубця, у таких випадках чорт на радощах розгулює, кружеляє вихором і мете чим попало, вириває дерева з корінням, трощить їх тощо, стрімко несучи з собою в далеч душу самовбивці. Коли вихор підіймається дуже високо вгору, то це означає, що чорти позривалися з ланцюгів і, зіткнувшись, чубляться між собою, намагаючись подужати один одного (Вінницький повіт).

Якщо кинути у вихор сокиру або ножа, то можна не лише поранити, а навіть і забити чорта (Холмська Русь, Харківський і Канівський повіти). У Бердянському повіті нам казали, що коли мчить вихор, то треба на шляху йому ввіткнути глибко в землю ножа і тримати його щосили: якщо вихор не вирве ножа, то з'явиться на тому місці кров зарізаного чорта, а інакше чорт заріже тим же ножем самого сміливця, що вступив з ним у двобій.

У Канівському повіті походження вихору відносять до перших днів світотворення. «Вихор буває, -- кажуть тут, під посуху. Він виник від того, що Сатанаїл, коли виніс з води землю, то вода зверху замерзла. Сатанаїл пробився, однак дуже при цьому натомився, а янгол тим часом чекав на нього над морем, вирвав у нього землю і полетів до Бога. Сатанаїл трохи відпочив і кинувся навздогін. Бачить Бог, що Сатанаїл ось-ось ухопить янгола, і каже до нього: «Змахни мечем по праву біч». Янгол змахнув і відтяв Сата- наїлові праве крило. Сатанаїл закружеляв і зробився, як вихор. І нині, коли Сатанаїл почне літати понад землею, то здіймається вихор. В Ушицькому повіті кажуть, що диявол, перш ніж обернутися на вихор, перед тим переживає декілька стадій розвитку: сім років він буває звичайною змією, наступні сім -- полозом, а треті сім -- крилатим змієм, який живе в скелях. Коли в нього зовсім відростуть крила, тоді він починає літати, обираючи для цього час перед грозою; помахом своїх крил він викликає страшний вітер, що ламає дерева і руйнує будівлі.

Страницы: 1, 2, 3


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.