Поняття проблеми та перспективи розвитку середніх міст України
p align="left">Харківська область розділена на 27 територіально-адміністративних районів, у неї входять 17 міст (з них - 7 міст обласного підпорядкування й 10 міст районного підпорядкування, 62 селища міського типу й 1694 сільських населених пункту. Найбільші міста - півторамільйонний Харків, Ізюм і Лозова. Серед інших найбільш значні - Куп'янськ, Чугуїв, Балаклея, Богодухів, Зміїв. Харківська область - одна із самих урбанізованих в Україні. Система міст Харківської області пройшла складну історію формування й істотно відрізняється від міських систем інших областей країни. Це насамперед стосується їхньої розмірності. Відповідно до прийнятого в Україні класифікації міст по їхній людності в області є: малі - 14 міст, середні - 2 міста й одне найбільше місто.На території Харківської області нараховується 2 середніх міста - це Ізюм і Лозова. Вони як і всі інші міста підпорядковуються дії містоутворюючих факторів. Які дуже сильно вплинули на їх розвиток і економічний, соціальний і транспортний потенціали.
2.1. Суспільно-географічна характеристика міста Лозова
Місто Лозова, розташоване у степовій зоні за 148 км на південь від Харкова, є одним із 7 міст обласного значення та центром однойменного району.
В адміністративному підпорядкуванні Лозівської міської ради знаходяться м.Лозова, смт.Панютине, с.Домаха, с.Хлібне, с.Дмитрове, с.Герсеванівське і с.Лісівське.Площа міста дорівнює 18,1 кв.км, у ньому мешкають близько 70 тис. осіб.
Досить велику дію на формування і подальший розвиток мав транспортний і історичний фактор. Біографія міста тісно пов'язана із залізницею. 23 грудня 1869 року було відкрито рух по Московсько-Курсько-Азовській залізниці і на території теперішнього Лозівського району було засновано невелику станцію, яку найменували Лозова. У 1875 році відкрився рух на лінії Лозова-Севастополь, кінцева станція отримала назву Лозова-Севастопольська. Станція ж Лозова, яка виникла трохи раніше, була названа Лозова-Азовська. Тож Лозівський залізничний вузол складався з двох станцій, які розвивалися паралельно, але обслуговували різні залізниці й пункти призначення. Досить часта плутанина з вантажами і поштою викликала необхідність їх перейменування, що і було зроблено у 1893 році. Так Лозова-Азовська стала Панютиним, а Лозова-Севастопольська просто Лозовою. Залізнична магістраль з'єднала хлібні райони з морськими портами, вона ж сприяла і розвитку нашого краю. Лозова стала пунктом закупівлі та відвантаження хліба на Лівобережжі, тож тут почали з'являтися торговельні склади, хлібні елеватори і борошномельні підприємства, а пізніше й банки.
З відкриттям у 1869 року руху на станції Лозова вважається роком заснування Лозової. Вступивши в дію, залізнична магістраль з'єднала хлібні райони з морськими портами, вона ж і сприяла розвитку цього регіону. Лозова стала пунктом закупівлі та відвантаження хліба на Лівобережжі. В місті почали з'являтися торгові склади, хлібні елеватори, борошномельні підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, контори, банки. Наприкінці ХІХ століття у пристанційному селищі вже налічувалося 246 дворів і 2135 жителів.
У 1902 році було завершено будівництво лінії Полтава-Лозова, яка зв'язала Донбас із західними регіонами держави. Лозова перетворилася на важливий залізничний вузол із залізничними майстернями.
Під час революції та громадянської війни 1917-1921 рр. селище-станція переживало чимало подій, що було пов'язано, звичайно ж, із його географічним і транспортним розташуванням.
У 1926 р. відбулася зміна в адміністративному статусі Лозової. У зв'язку з ліквідацією Павлоградського округу Лозова ввійшла до складу Харківського округу, а в серпні 1928 року Харківський окружний виконком постановив віднести селище Лозова до категорії міст із населенням 12 тис. осіб.
У грудні 1917 року, коли на Україну почався наступ 30-тисячного корпусу російських більшовицьких частин під командуванням В.Антонова-Овсієнка. Після взяття Харкова, червоноармійські загони під командою О.Єгорова і М.Руднєва взяли напрямок на Павлоград. 14 грудня вони наблизилися до станції Лозова. Але на підступах до станції їх зустрів запеклий спротив невеликих загонів Лозівського Гайдамацького куреня і Павлоградського Вільного козацтва. Попри значну перевагу в чисельності й озброєнні червоні змогли розгромити оборонців станції лише на 3-й день безперервних боїв. Вибиті зі станції рештки гайдамаків і козаків продовжували оборонятись і затримували просування більшовиків на південь. Останній бій воїнів УНР відбувся 17 грудня 1917 року на місці сучасного парку Перемоги і тривав кілька годин. За спогадами, тоді ніхто з гайдамаків і козаків не лишився живим. Близько 10 українських воїнів були поховані в шанцях на місці останнього бою.
В квітні 1918р. Лозова була звільнена українськими військами генерала Всеволода Петріва. В кінці 1918р. вівся братовбивчий бій між військами Армія УНР та махновцями. В січні 1919р. Лозову захопили червоні війська Павла Дибенка. Влітку того ж року селище захопили російські білі війська. Того ж року їх змінили червоні, встановивши тут радянську владу. Проти неї боролися загони повстанських отаманів та українське підпілля.
В 1926 році почали функціонувати паровозне депо, дві електростанції, млини, маслобойні, завод безалкогольних напоїв, хлібопекарні. До кінця 1927 року селище вже налічувало понад 12 тисяч жителів. В 1928 році Лозова стала великим залізничним вузлом. Через Лозову в промислові райони держави йшло вугілля із Донбасу, нафта та сільськогосподарські продукти з півдня. В серпні 1928 року Харківський окружний виконком постановив віднести селище Лозова до категорії міст. До початку 40-х були відстроєні промислові підприємства: масловий, цвяховий та дротяний заводи. Збудовано водопровід, засновано парк культури та відпочинку, споруджено будинок культури, стадіон. Восени 1941 року Лозова була захоплена німецькими військами. Фашистське командування надавало великого значення місту, яке було воротами до Донбасу. Під час війни місто шість разів переходило з одних рук до інших. Місто було сильно зруйноване. В 1944 році в місті лишилося біля 7 тисяч населення.
Друга світова війна перешкодила соціально-економічному розвитку Лозівщини. Вигідне її розташування відповідало статегічним інтересам і радянських, і окупаційних військ, у результаті чого через Лозову неодноразово проходила лінія фронту. Всі підприємства були зруйновані, а кількість населення скоротилася із 24 тис. до 7 тис. чол. (1944 рік).
Втім, як і вся Україна, місто і район, завдяки зусиллям людей були відбудовані, затяглися рани, нанесені війною. А з 1963 року, від початку будівництва Лозівського ковальсько-механічного заводу, який згодом став містоутворюючим підприємством, значення міста значно зросло.
Лозова має зручне транспортно-географічне розташування, є однією з найбільших вузлових станцій не тільки Південної залізниці, але й усієї України. У чотирьох напрямках на Харків, Полтаву, Крим і Донбас розходяться звідси залізничні магістралі.
Отже як зазначалось вище також на утворення міста Лозова мало будівництво ковальсько-механічного заводу. Завдяки його відкриттю Лозова почала розвиватись не лише як потужний транспортний вузол, а й як промисловий. З його будівництвом почали відкриватись і інші заводи.
Промисловий комплекс (станом на 01.10.2009 р.) нараховує 11 підприємств (без підприємств малого бізнесу). Загальний обсяг випуску продукції з початку року - 493,4 млн. грн., темп зростання до минулого року - 135,74 %.Обсяг реалізованої продукції складає 746,6 млн. грн.
ЗАТ "Лозівський ковальсько-механічний завод" є унікальним підприємством з обробки металів. Потужна виробнича база підприємства забезпечує замкнений цикл ковальського, механообробного, зварювального, інструментального, ремонтного виробництв. Лозівський ковальсько-механічний завод, найбільше ковальсько-штампувальне підприємство України, що входить до Індустріальної групи УПЕК, приступив до організації випуску повного спектра багатоопераційних причіпних агрегатів.
Виробляєма продукція: гаряча штамповка, тракторокомплекти до тракторів типа “Т-150”, запчастини до тракторів, авто- і сільгосптехніки, оригінальні мости ОДМ, мости до комбайну „Єнісей”, гепоїдні мости для мікроавтобусів, сільськогосподарська техніка (зчіпки, культиватори та ін.), полотно кришки люків для вагонів, запчастини до тракторів, авто- і сільгосптехніки
Завод є унікальним виробником прогресивної грунтообробної техніки, яка агрегатується з технікою (імпортною та вітчизняною) лідерів тракторобудування:
- борони пружинні гідрофіковані ЗПГ-24 и ЗПГ-15, котра виконує наступні операції;
- вирівнювання поверхні рілля;
- закриття вологи;
- додавання мінеральних добрив;
- прополювання технічних та зерновых культур;
- культиватори лемешно-дискові КЛД-3,0; КЛД-2.0.
Збут і сервіс машинобудівної продукції для аграріїв організовано через ділерську мережу, що охоплює Україну, Росію та Казахстан. Найближчим часом підприємство має намір також вийти на ринки Білорусі і Молдови.
УДЦ “Укрспецвагон” у наш час є одним з потужніших підприємств міста, що забезпечує роботою велику кількість людей. Рік заснування - 1869 (до 1996 року - Панютинський вагоноремонтний завод.
Виробляєма продукція : ремонт вантажних вагонів, виробництво вагонів-обкотишовозів, ремонт та формування колісних пар, з 1996 року - експлуатація та обслуговування спеціалізованих вагонів, гумовотехнічні вироби на вантажні вагони, модернізація мінераловозів під перевезення сипучих вантажів та візків вантажних вагонів, комплекси спеціалізованих машин для вирощування цукрового буряка, товари народного споживання (будівельні матеріали з шлакобетону). На підприємстві за рік освоєно новий вид продукції, а саме: будівництво піввагонів.
