Назви передвесільних і передшлюбних обрядів в українських східнослобожанських говірках

p align="left">Наведені репрезентанти сягають різних коренів і мають широкий діапазон фонетичної та афіксальної варіативності. Генетична строкатість ряду сигналізує про диференціацію говірок за мотивом номінації. Мотиваційна ознака час проведення обряду реалізована в похідних від вечір, які мають лексико-семантичні паралелі в усіх східнослов'янських діалектних мовах. Деривати насичені демінутивними суфіксами, що надають назвам позитивно-оцінного відтінку. СУМ подає лексему вечорина дівич-вечір із позначкою “заст.” [I, 345]. Номени, утворені за моделлю під- + весілля, поширені в усьому досліджуваному континуумі, а також у західнослобожанських [3, с. 62] і середньонаддніпрянських говірках [5, с. 5], зберігають семантичне навантаження префікса, що вказує на часову попередність. Поодинока лексема підвечірок має виразно вторинну структуру, залежну від домінуючої форми підвесілок із тими ж формантами. Спостереження показують, що лексема вечо(е)рниці в досліджуваних говірках іменує різні передвесільні і передшлюбні обряди, пов'язані з гулянням. Моно- й білексемні номени на позначення прощання молодої з дівуванням, мотивовані назвами учасниць обряду, також мають широкий східнослов'янський контекст. Літературно-нормативна назва цього обряду - дівич-вечір [СУМ, II, 297]. Поширеність лексеми дєвічнік у російських діалектах [СРНГ, VII, 316] служить на користь висновку про її запозичення в українські. Таким же способом утворено назву прощання молодого з парубкуванням, мальчішнік (дві останні лексеми зафіксовані в с. Танюшівка Новопсковського р-ну). Найменування гуляння, проводи містять процесуальну ознаку і зберігають безпосередній зв'язок із дієсловами гуляти, проводжати. Семантика останнього ускладнена символічним компонентом: наречені, яких проводжає молодь, наступного дня змінять свій соціальний статус. Не досить чітко проступає мотив номінації в назвах, об'єднаних кореневою морфемою дружб-. У зв'язку з відсутністю подібних найменувань у тих говорах південно-західного наріччя, де побутує лексема дружба у значенні неодружений учасник весілля, яка теоретично могла бути джерелом номінації (пор. типову для цієї лексико-семантичної групи модель учасник обряду - обряд), припускаємо, що назви типу дружбини могли з'явитися внаслідок зв'язку з дружба < дружити, що відбиває товариські стосунки між учасниками обряду. Не виключаємо, що лексема дружба як назва весільного персонажа в давніх говірках існувала, але згодом була витіснена більш поширеною - боярин. Ураховуючи наявність в одній із говірок, де побутують аналізовані назви, лексеми дружба на позначення прикраси у вигляді квітки, яку молода вручає молодому передшлюбного дня, уважаємо, що вона теж могла відіграти роль мотиваційної основи. Нарешті, ці назви могли з'явитися і в результаті морфонологічних трансформацій значеннєво близької лексеми друщ(жч)ини, вживаної у середньонаддніпрянських [5, с. 6], поліських говірках [13, с. 55] і на Львівщині [3, с. 62], та запозичення її у східнослобожанські.

Розгалуженість обрядів прощання наречених із неодруженою молоддю демонструють номінативні ряди, які об'єднують назви супровідних передшлюбних обрядів. Одним із них є прикрашання весільного деревця, яке виконувалося в домі молодої. Він репрезентований в основному описово, за допомогою дієслів: вити (власні записи; 6,с. 127, 872], повивати, завивати, звивати, крутити, рядити, плести, ліпити, лаштувати, у(на-)ряжати, у(об-)квітчувати, у(при-)бирати, у(при-)крашати. Петро Романюк відзначає, що весільні назви типу вити гільце мають широкий східнослов'янський ареал [13, с. 64-66]. Нами зафіксовано і спеціальні назви цього обряду: завивання, повивання, обквітчування, сплітати нову сім'ю. Однослівні найменування мотивовані назвами обрядових дій, а останній фразеологізм - символікою гільця.

Обрядові частування молодої з подругами батьками молодого та молодого з товаришами батьками молодої мають спільні назви: обід, полудень, полуднування, вечеря; лексема вечеря тс. відзначена також у давніших слобожанських говірках [4, с. 536; 6, с. 519]. Залучені з позаобрядової сфери, назви частувань у молодого й молодої мотиваційно пов'язані з часом проведення обрядів. Власні записи фіксують і описові назви частувань батьками молодого: полуднювать (у свекрів), іти полуднувать до свекрухи, обідати у свекра, їсти пиріжки (пиріжечки), [власні записи; 6, с. 218, 743], іти до свекра, іти до свекрухи поклониться, вечеряти у свекра, іти до молодого вечерять; батьками молодої - полуднювать. У давніх говірках функціонували в цьому значенні такі дієслівні назви: полудничать, полудновать [6, с. 743, 825], йисты пырижкы (пырижечкы) [там само, с. 218, 743], вечеряты у тестя [там само, с. 519], закусыты у тестя [4, с. 536].

Підставами для віднесення описових конструкцій до аналізованої лексико-семантичної групи є реалізація одними з них опозиції сем проведення обряду в домі молодого - проведення обряду в домі молодої і вказівка іншими на страву, що споживається під час частування.

За свідченням Василя Іванова, у говірці с. Кризьке (нині Марківського р-ну) побутувала назва супровідної обрядодії вытрусювать пирожки відбирати пиріжки в дружок по дорозі останніх додому. Лексема пиріжок невеликий пиріг - словотвірний дериват від *pirogъ, яке пов'язане з грецьким pir весілля [Фасмер, III, 265]. Про обрядову значущість цієї страви свідчить те, що дівчата “тушать ланпу, хватають пиріжки й кидають у сумку, біжать надвір і їдять там” (с. Городище Біловодського р-ну). Спільну мотиваційну ознаку виявляють і назви післявесільного частування пирожини і пироги, поширені відповідно в гуцульських [2, с. 57] і середньо-поліських говірках [Романюк, 247].

Обряди урочистого (окремого або спільного) заведення молодих на почесне місце за весільним столом у досліджуваних говірках не диференціюються. Їх репрезентують описові конструкції, що є, по суті, назвами обрядодії: на посад заводити (вести, садити, садовити), за стіл заводити, садовити на поміст. Назви типу на посадъ завесты (посадыть, систы) фіксують майже всі давні реґіональні джерела, за стилъ завести (посадыть) - деякі з них [6, с. 56, 92, 107, 128, 219, 520, 624, 744, 796, 810, 841, 872, 1001; 14, с. 685, 689]. У СУМі словосполучення на посад саджати (садовити) виконувати народний весільний ритуал, запрошувати молодих зайняти почесне місце на покуті відзначене як нормативне [VII, 305]. Екстра- та інтралінгвальні обставини, як-от: розміщення лави, на яку сідають молоді, на покуті (= в центрі хати) [1, с. 102], під іконами (святість місця), застелення лави кожухом (символом багатства), урочистість заведення; контекстуальна сполучуваність назв із словами князь, княгиня, Господь Бог (і подібними), наявність у давніх говірках дублетних із посадъ образних назв перве місце [14, с. 686], суж(е)не мисце [6, с. 92, 872], а в сучасних - мертва лава, почотне місто - аргументують запропоновані багатьма вченими різноманітні інтерпретації ритуалу і служать на користь висновку про його полісимволізм. Наведені найменування обряду містять назви локусу (почесного місця за весільним столом) - посад і поміст. Перша тісно пов'язана з назвою обрядодії посадити [Фасмер, III, 338]. Спільну внутрішню форму виявляє поодинока лексема посадка. Припускаємо, що оказіоналізм поміст міг постати в результаті контамінації та стягнення регіоналізмів перве перше + місто місце. Малоінформативна на перший погляд назва локусу стіл, за свідченням А.Байбуріна та Г.Левінтона, у східнослов'янських мовних традиціях містить у своїй структурі семи престол і шлюб і часто входить (із відповідними означеннями) до складу східнослов'янських найменувань весільного бенкету [1, с. 105], отже, є актуальною для обряду, який йому передує.

Влаштовувані батьками кожного з молодих вечірки з частуванням, що завершують відокремлені прощання молодих із неодруженою молоддю, на лексичному рівні майже не розрізняються. Для їх вербального окреслення носії говірок або використовують назви обрядів прощання в цілому і лексему вечеря, або ж подають докладні описи обрядів. Відзначені в етнографічній літературі найменування вечеряты [4, с. 540; 6, с. 14, 519, 872, 999; 8, с. 426], ужинъ [6, с. 14, 631], ужинать [там само, с. 129], праздновать пидвесилокъ [там само, с. 838] також засвідчують відсутність спеціальних назв цього обряду. На загальному тлі осібну позицію займає зафіксована в с. Пантюхине Новопсковського р-ну обрядово маркована лексема млинці як найменування вечірки, утворена шляхом метонімічного перенесення за суміжністю; вона виявляє спільну внутрішню форму з лексемами блины, блинный стол, які є назвами післявесільного млинового ритуалу в росіян [Даль, I, 98; СРНГ, III, 25; 10, с. 60].

Цього ж дня молодий із молодою ходили на цвинтар, якщо хтось із них був сиротою, - для того, щоб ушанувати пам'ять померлих батьків і попросити в них благословення (обряд зафіксовано нами у трьох селах області). Цей ритуал ушанування померлих батьків наречених позначають прозорі аналітичні найменування: іти на кладовище, іти на гроби, мотивовані назвами локусу.

Наведений матеріал дозволяє констатувати мінімум власне весільних найменувань окремих етапів обрядового прощання молодих, що на мовному рівні є показником несамостійності денотатів.

ДЖЕРЕЛА

1. Ващенко - Ващенко В.С. Словник полтавських говорів. - Х., 1960. - 107с.

2. Говори - Говори української мови: Збірник текстів / За ред. Т.В.Назарової. - К., 1977. - 590 с.

3. Горбач I - Словник діялектної лексики південноволинської говірки сіл Ступно й Мощаниця, кол. повіту Здовбунів // Горбач О. Зібрані статті. V. Діялектологія. - Мюнхен, 1993. - С. 434-523.

4. Горбач II - Словник діялектної лексики південнолемківської говірки села Красний Брід бл. Меджилаборець (Прящівщина) // Горбач О. Зібрані статті. V. Діялектологія. - Мюнхен, 1993. - С. 558-652.

5. Горбач III - Словник діялектної лексики північнонаддністрянської говірки сіл Романів, Підсонів, Підберезівці й Лагодів // Горбач О. Зібрані статті. V. Діялектологія. - Мюнхен, 1993. - С. 75-156.

6. Горбач IV - Словник діялектної лексики Теребовельщини // Горбач О. Зібрані статті. V. Діялектологія. - Мюнхен, 1993. - С. 209-255.

7. Грицак - Грицак М.А. Словник українських закарпатських говірок. - Машинопис. Зберігається в Інституті української мови ім. О.О.Потебні НАН України (м. Київ).

8. Грінченко - Словарь української мови / Упорядк. Б.Грінченко. - К., 1996-1997. - Т. 1-4.

9. Даль - Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. - М., 1986-1987. - Т. 1-4.

10. ДЛАЗ - Дзендзелівський Й.О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР: Лексика. - Ужгород, 1958-1960.-Ч. 1-2.

11. ЕСУМ - Етимологічний словник української мови: У 7 т. / За ред. О.С.Мельничука. - К., 1982-1988. - Т. 1-3.

12. Корзонюк - Корзонюк М.М. Матеріали до словника західноволинських говірок // Українська діалектна лексика. - К., 1987. - С. 62-267.

13. Лисенко - Лисенко П.С. Словник поліських говорів. - К., 1972. - 260 с.

14. Матеріали - Матеріали до словника українських східнослобожанських говірок // Мова - душа народу: Реґіональний компонент у навчанні мови. - Луганськ, 1997. - С. 123-130.

15. МСБГ - Матеріали до словника буковинських говірок. - Чернівці, 1971-1979. - Вип. 1-6.

16. Онишкевич - Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок. - К., 1984. - Т. 1-2.

17. Романюк - Романюк П.Ф. Лексика весільного обряду правобережного Полісся: Матеріали до “Лексичного атласу української мови” // Дослідження з української діалектології. - К., 1991. - С. 225-251.

18. Слоўнік - Слоўнік беларускіх гаворак паўночна-заходняй Беларусі і яё паграніччя. - Мінск, 1979-1987. - Т. 1-5.

19. СМКО - Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка / Відп. ред. М.А.Жовтобрюх. - Х., 1978. - Т. 1-3.

20. СРНГ - Словарь русских народных говоров / Под ред. Ф.П.Филина и Ф.П.Сороколетова. - М.-Л., 1965-1991. - Вып. 1-26.

21. СУМ - Словник української мови. - К., 1970-1980. - Т. 1-11.

22. СУССГ - Словник українських східнослобожанських говірок / К.Глуховцева, В.Лєснова, І.Ніколаєнко, Т.Терновська, В.Ужченко. - Луганськ, 2002. - 234 с.

23. Фасмер - Фасмер М. Этимологический словарь русского языка / Пер. с нем. и доп. О.Н.Трубачев. - М., 1986-1987. - Т. 1-4.

24. Байбурин А.К., Левинтон Г.А. К описанию организации пространства в восточнославянской свадьбе // Русский народный свадебный обряд: Исследования и материалы / Под ред. К.В.Чистова и Т.А.Бернштам. - Л., 1978. - С. 89-105.

25. Бігусяк М.В. Лексика традиційних сімейних обрядів у гуцульському говорі. - Дис. ... канд . філол. наук. - Івано-Франківськ, 1997. - 205 с.

26. Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні: Історико-етнографічне дослідження. - К., 1988. - 188 с.

27. Гринченко Б.Д. Весілля въ с. Сыроваткh Сумск. у. Харьковск. г. 1885. // Этнографическіе матеріалы, собранные въ Черниговской и сосhднихъ съ ней губерніяхъ. - Черниговъ, 1899. - Т. 3. - С. 531-550.

28. Грозовська Н.А. Термінологія весільного обряду середньонаддніпрянського регіону (Київська, Полтавська, Черкаська області). - Автореф. дис. ... канд. філол. наук. - Запоріжжя, 1998. - 17 с.

29. Жизнь и творчество крестьянъ Харьковской губерніи: Очерки по этнографіи края / Сост. В.В.Ивановъ. - Х., 1898. - Т. 1. - 1012 с.

30. Иванов Вяч. Вс., Топоров В.Н. Славянские моделирующие семиотические системы: Древний период. - М., 1965. - 244 с.

31. Иванова А.В., Марусов П. Матеріалы для этнографическаго изученія Харьковской губерніи: Слобода Кабанье // Харьковскій сборникъ. - 1893. - Вып. 7. - С. 417-460.

32. Каліновскій Г. Описаніе свадебныхъ украинскихъ простонародныхъ обрядовъ, въ Малой Россіи и въ Слободской Украинской губерніи, такожъ и въ Великороссійскихъ слободахъ, населенныхъ малороссіянами употребляемыхъ. 1777. // Харьковскій сборникъ. - Х., 1889. - Вып. 3. - С. 163-174.

33. Ларина Л.И. Терминология свадебного обряда Курского региона в этнолингвистическом аспекте. - Дис.… канд. филол. наук.- Курск, 1990.- 241 с.

34. Литвинова-Бартош П. Весїльні обряди і звичаї у с. Землянцї, в Чернігівщинї // Материали до українсько-руської етнольоґії: Виданнє етнографічної комісиї / За ред. Хв. Вовка. - Т. 3. - Львів, 1900. - С. 70-173.

35. Магрицька І. Назви передвесільних обрядів у східнослобожанських українських говірках // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 4. - Донецьк, 2003. - С. 178-186.

36. Романюк П.Ф. Лексика некалендарных обрядов правобережного Полесья (на материале свадебного обряда). - Дис. ... канд. филол. наук. - К., 1984. - 227 с.

37. Свадьба, записанная въ Харьковской губерніи // Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ западно-русскій край, снаряженной И.Р. Географическимъ обществомъ, Юго-западный отдhлъ: Матеріалы и изслhдованія, собранныя д.чл. П.П.Чубинскимъ. - СПб., 1877.-Т. 4. - С. 679-696.

38. Сватівщина: Матеріали фольклорно-діалектологічних експедицій / За ред. З.С.Сікорської. - Луганськ, 1998. - 136 с.

Страницы: 1, 2