RSS    

   Народна архітектура

Народна архітектура

1

Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”

Вінницька філія

Контрольна робота №1

з дисципліни “Етнографія”

Тема: “Народна архітектура”

Виконала: студентка 1 курсу

заочної форми навчання

групи ДД-11-02

Кошек Світлана Леонідівна

Перевірив: ________________

м. Вінниця-2003

Зміст

Контрольна робота №1 0

з дисципліни “Етнографія” 0

Зміст 1

Вступ 2

1. Еволюція народного житла на території України 3

2. Структура та регіональні особливості українських поселень 5

3. Українська хата 8

3.1. Інтер'єр хати. 8

3.2. Екстер'єр хати 9

5. Житло в духовному світі народу 12

5.1. Житлова обрядовість 12

5.2. Обряд “Закладини” 13

5.3. Обряд завершення будівництва - "квітка". 15

5.4. Новосілля. 15

5.5. Символіка житла. 16

Заключення 18

Література 19

Вступ

За часів відродження української культури необхідним є і знання тих звичаїв і культурних досягнень, що мали місце минулих століть. Органічно розвиваючись, ці культурні набуття сприяли існуванню української нації у її важкі історичні часи, підтримували дух народу у моменти суворих випробувань, що їх зазнавала Україна, і є невід'ємною частиною державної незалежності України.

Культура українців за суттю своєю завжди була осідлою, аграрною. Тому основним типом поселення були села та хутори. Максимально враховуючи природні умови, найдавніше населення території України будувало свої оселі біля водоймищ, на захищених від вітру ділянках. Жителі території сучасної України використовували печери та напівпечери (пізніше використовувалися землянки), інколи будівлі ставилися на стовпах, на платформах. Ці типи житла використовувалися поряд зі звичайними будинками майже до 19 століття. Для будування використовувались майже всі матеріали, що могла дати природа -- дерево, солома, очерет, глина, каміння.

1. Еволюція народного житла на території України

Первинною формою давнього житла були землянки і напівземлянки. Як підтверджують археологічні розкопки, це досить прості конструктивні споруди, зведені на невеликій глибині й навершені похилим чи двосхилим дахом. Релікти таких будівель довгий час зберігалися в глибинних поліських селах; до речі, саме тут і досі законсервувалися окремі форми давнього житла - переростання землянок в однокамерне житло. Скажімо, зі зведенням стін “у зруб” первинною формою було шестигранне в'язання кутів. Воно можливе лише тоді, коли стіни зводили з неколотих, тобто суцільних деревин, кінці яких скріплювали в замок з виступами. Такі технологічні прийоми археологи разом з етнографами відкрили нещодавно при дослідженні Золотих воріт у Києві. Ця техніка частково й дотепер збереглася в традиційному поліському житлі.

Оселя, як правило, була однокамерною і опалювалася “по-чорному” - дим з печі виходив безпосередньо в помешкання, піднімався до стелі (“висів”). Це зумовлювалося кількома причинами: в такий спосіб краще зберігалося тепло, проводилася своєрідна дезинфекція помешкання. Приміщення час од часу провітрювали “воловими вікнами”. Невеличкий отвір, що пізніше перетворився на вікна, регулювався засувною дощечкою; при потребі її можна було відкрити, щоб надходило свіже повітря й світло.

Житлові умови в давніх однокамерних житлах були, м'яко кажучи, не з кращих. Люди нерідко хворіли на легені (одушшя), запалення очей тощо. Тому з часом мусили з'явитися вивідні димоходи в стіні, а згодоам і комини. Та, проте, основний тип житла довгий час залишався традиційним. У цьому можуть переконатися численні відвідувачі музеїв народної архітектури та побуту в Києві, Переяславі-Хмельницькому, Львові та Ужгороді.

Типологічно житло на Україні як за конструктивними формами, так і за будівельними матеріалами ділиться на кілька типів. Кожен з них позначений характерними регіональними особливостями.

Перш ніж перейти до огляду найосновніших типів, відзначимо, що традиційна вкраїнська хата, за визначенням багатьох іноземних мандрівників і дослідників, які свого часу побували на наших землях, являла цілком оригінальний витвір народу, була самобутнім явищем в історії архітектури, високим зразком будівельних, мистецьких, етичних та естетичних конструкцій. Зводячи той чи той тип житла, народні будівничі опрактикували цілу систему симетричних прийомів з використанням унікальних і пропорційних силуетів. Не випадково французький військовий інженер Боплан, мандруючи в ХVII столітті по Дніпру, захоплювався високим мистецтвом народного зодчества. Інший іноземець - німецький географ Йоганн-Геогр Коля, котрий у 1838 році побував на Україні, відзначав у своїх мандрівних нотатках: “Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати на Україні виглядають вельми чепурно, немовби свіжовибілене полотно”.

Довгий шлях свого розвитку пройшла хата - від приземкуватої землянки до чепурної, що вчарувала увесь світ, оселі з білизною стін, вишневих садків, плакучих рушників на покуті, мальованих коминів і терпкого запаху рути-м'яти на долівці.

2. Структура та регіональні особливості українських поселень

Хоч в цілому житла на Україні мають чимало спільного, одначе кожен регіон характеризується і своїми відмінностями, які найкраще відповідали географічним і кліматичним умовам (наявність рельєфу, будівельного матеріалу, опадів, певних впливів тощо). Типологічно форми житла поділяються на кілька осередків - подільський, поліський, південноукраїнський, Середню Наддніпрянщину, Слобожанщину; зона Карпат, у свою чергу, ділиться на Бойківщину, Лемківщину, Гуцульщину та Закарпаття. Кожному регіонові характерні як спільні, так і відмінні форми, коротко на яких ми й зупинимося.

Для подільського регіону властиве каркасно-глиносолом'яне житло. Здавна стіни в хатах будували з ліски або грабового хворосту, які обмащували глиною, перемішаною з половою. Пізніше (ХVIII-ХІХ ст.) найужиткованішою була валькована техніка - суміш глини та суглинка з житньою соломою. Почасти будували житло з цегли-сирцю або ж каменю. Типологічно воно мало усталену форму - хата з двома житловими приміщеннями, розділеними сіньми.

Поліське традиційне житло найдовше зберегло слов'янський тип - однокамерне помешкання зі стебкою і кліттю, які виконували функції допоміжних господарських прибудов. Стіни зводили із суцільних кругляків або колотих плах переважно із сосни, іноді з осики чи вільхи. Дах крили дошками (драницями) та соломою. На початок минулого століття переважаючими були двосхилі, а пізніше чотирисхилі дахи. З огляду на економію матеріалу до житла нав'язували численні господарські приміщення і, таким чином, утворювалися довгі хати як релікти замкнутих дворів.

На Півдні України, у зв'язку з бідністю лісів, основними будівельними матеріалами були камінь і глина з широким використанням вапняку та черепашника. Житлові споруди переважно нагадували напівземлянкові форми. Як засвідчують історичні джерела, їх здебільшого будували представники козацької бідноти у ХVI-XVII століттях. Такі хати мали досить гарні художні оздоблення: стіни обмащували синюватими, як високі небеса, відтінками; декоративне кольорування присутнє також на вуглах, попід стріхою, навколо вікон.

У помешканні широко використовувалися вироби домашнього вжитку - рушники з геометричним орнаментом, домоткані доріжки тощо. Варто при цьому наголосити на одній деталі: верхні частини фасадів, тобто фронтони, завершували стилізовані ви різьблення кінської голови. Як відомо, символ коня був своєрідним оберегом “од злих духів” у східнослов'янських язичників і воднораз невід'ємним супутником нелегкого життя козаків. Крім того, тут зустрічалися зображення зміїв, котрі, згідно з давньою міфологією, символізували мудрість, вічність, життєстверджуваність.

Середню Наддніпрянщину, куди територіально входять землі південної Київщини та Черкащини, нерідко називають Шевченковим краєм. У цьому районі переважали каркасні та зрубні хати. Будівельним матеріалом були солома, очерет, лоза, почасти камінь. На Уманщині до початку нашого століття широко користувалися настінним розписом. Дахи на хатах мали чотирисхилу форму з “дармовисом” - довгим виступом стріхи на причілку, під яким зберігали господарське начиння, у тому числі й мажі.

На Полтавщині, як і в цілому на Слобожанщині, хати будували “в шули” та зрубні. Широкого розповсюдження набули мазанки й глинобитні з переважанням трикамерного житла. Помешкання відзначалося особливою ошатністю, із значною кількістю декоративних оздоб.

Карпатський регіон характеризується чи не найбільшим розмаїттям конструктивних і мистецьких ознак. Скажімо, на Бойківщині ужиткувалися справжні шедеври народної архітектури горян. Високі й стрімкі дахи, мистецьки оздоблені галереї - прибудови обіч стін - вдало контрастують з оточуючим середовищем - млинами, церквами, іншими спорудами. Будівлі зводили переважно з ялиці та смереки. Стіни жител, на відміну від інших регіонів, не біляться.

Страницы: 1, 2, 3


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.