Національний дендрологічний парк "Софіївка"

Національний дендрологічний парк "Софіївка"

Софіївка (парк)

План-схема парка

Націонамльний дендрологічний парк «Софіївка» (укр. Софіївка) -- парк, навчально-дослідницького інституту Національної академії наук України, розташований в північній частині міста Умань Черкаської області України, на берегах ріки Каменка.

Кожен рік його відвідує близько 500 тисяч людей. Площа -- 179,2 га. «Софіївка» являється памятником ландшафтного типу світового садово паркового мистецтва кінця XVIII -- першої половини XIX сторіччя. В ній ростн більше 3323 таксонів (видів, форм, сортів, культиварів) міських і екзотичних дерев і кущів, серед них: болотяний кипарис, сосна Веймутова, тюльпанове дерево, платан, гинго, багато іншого. Виданий каталог рослин в якому нараховується 1994 таксона, із них 1220 деревних і 774 травянистих рослин, в тому числі 25 таксонів горішника, 24 -- буків, 41 -- елей, 100 -- ліан, 320 -- троянд, 57 -- рододендронів, 376 -- грунтопокривних і 98 --квіткових рослин. В 2007 году колекция раслин парку включала 2103 таксона деревних і 1212 травянистих. Парк «Софіївка» заснований в 1796 році хазяєном города Умані, польским магнатом Станіславом Потоцьким, назван в честь його дружини Софії Віт-Потоцької і подарований їй до дня народження в травні 1802 року. Автором топографічного і архитектурного проекту і керівником будівництва парку був польский військовий інженер Людвіг Метцель, а всі роботи в парку виконували кріпаки Умані.

Парк був виконаний в майже безлісною місцевості, розділеною річкою Каменкою, балками і каньйонами, которі врізались в граніт, часто виходящий на поверхню. При создании парка вміло використовувався рельеф, Але без наміченого плану. Постановою Совнаркома УРСР N26/630 від 18 травня 1929 року «Софиївка» была проголошена державним заповідником. В 1945 року парк получає полну назву «Уманський державний заповідник «Софіївка». В 1949 году створюється декоративний розсаднік на площі в 20 га. Активно проводяться роботи по ремонту і реставрації малих архітектурних форм, дорожньо-алейної системи, скульптур парка.

Головна композиція парку проходе по руслу Каменки, де споруджений ряд самостійних басейнів і прудів: Верхній -- 8 га, Нижній -- близько 1,5 га , водопади (один із них 14 м висотою), шлюзи, каскади, підземна ріка Ахеронт (довжина 224 м). Парк прикрашає скали (Левкадска, Тарпейска), гроти (Венери, «Орешек», «Страха и сумніву»), павільйони (Флори, Розовий). В 1972 році до «Софіївки» приєднують територію площею 5,1 га, яка раніше належила війсь ковій частині. З 1991 року парк здобуває статус науково дослідницького закладу НАН України. При вхіді на територію парку , зліва, зразу же за входною башнею розташована горка, обсаженна можевельником, туями і ялинами. 28 лютого 2004 року Указом Президента України № 249/2004, дендрологічний парк здобув статус національного закладу і став називатися Національним дендрологічним парком «Софіївка».

Парк починається з головного входу по вулиці Садовій. За ним іде центральна алея. Башні головного входу, споруда в 1850--1852 роках. Дом творіння вчених Національної академії наук Украіни. Це будинок має оригінальну архітектуру, а на вершині споруди -- виникла площадка. Крім музею в Домі творіння вчених є готель на 45 человек, ресторан, сауна.

Перед павільйоном Флори, справа, знаходится джерело -- «Серебряние ключи». Оформлення його зроблено в античному стилі. Це підковоподобне споруда із граниту, на краях якого дві вази з декоративними рослинами. В середній частині вертикальної стінки вмонтовані декорировані бронзою трубки, із котрих тече ключева вода. Фонтан «Серебряные ключи» був споруджений в 1974 році по проекту києвського архітектора Лопушинської на місті будки з желізною трубою для випуску води, котра стояла тут с 1850 року.

Справа від павільйону «Флора» знаходится дослідницький із гранітних кліноподібних камнів арочного своду так называемий Венецианський міст. В середині Нижнего озера із широко розкрытою пащею змії, ізвивающейся на камені, бє стовб води -- фонтан «Змія». Вода поступає в фонтан по подземному водопроводу виложеному із гранітного глаткого камення.

Видовий склад дендропарку представлений такими видами рослин

1) Метасиквоя (лат. Metasequoia)

Метасеквоя (лат. Metasequoia) -- рід хвойних дерев родини Кипарисові (Cupressaceae), раніше відносилися до старійшої родини Таксодіеві (Taxodiaceae).

Вяз Гірський (Ulmus scabra) Росте в змішаних широколистових лісах на холмах і в горах.

Клен татарський , або Чорноклен (лат. Бcer tatбricum) -- листопадне дерево родини Кленових із Европи і Східно-Западної Азії. Іноді культивують в якості декоративних насаджень в садах и парках.

Береза жовта, Даурська береза (лат. Bйtula costбta) -- вид дерев роду Береза. Має приналежність до числа розповсюджених деревних порід на території Росії. Росте береза жовта в перші роки життя швидко. Дожива до 200 -- 250 лет.

Горобина плакуча Sorbus aucuparia L.) Місцеві назва -- грабина, горобина. Невисоке дерево або кущ родини розових (Rosaceae) до 15 м заввишки з гладенькою сірою корою та густою кроною. Молоді гілочки сірувато-червоні, опушені, з великими пухнастими бруньками. Листки опушені (10-20 см завдовжки), чергові, непарноперисті, складаються з 9-15 ланцетних або довгастих, загострених, зубчастих по краю листочків. Квітки численні, зібрані в складні щиткоподібні суцвіття, всі частини яких опушені. Квітколоже, урноподібної форми, шерстисто-повстисте або голе; чашечка з п'ятьма широкотрикутними війчастими чашолистками. Віночок білий (0,8-1,5 см у діаметрі), пелюсток п'ять, тичинок багато, маточка одна, стовпчиків три, зав'язь нижня. Плід -- кулястий, оранжево-червоний.

Горобина звичайна росте в підліску або другому ярусі хвойних, мішаних, зрідка листяних лісів, па лісовик галявинах і узліссях. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте в травні, плоди достигають у вересні. Поширена на Поліссі, в північній частині Лісостепу, а також у Карпатах, гірському Криму. В культурі вирощують по всій Україні, крім степових районів. Заготовляють у Волинській, Ровенській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Сумській, Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях, у гірських районах Криму. Запаси сировини значні.

Соснам вемймутова, або біла востомчна (лат. Pнnus strуbus) -- рослина, крупне дерево роду Сосна родини Соснові. Дерево висотою 40-50 м і діаметром стовбура до 1,5-2 м з ажурною кроной, образованой тонкими гібкими гілками. Кора гладка, світло-сіра, у старих дерев темніє і внизу розстріскується. Хвоя по 5 шт. в пучке пряма, гібкая, тонка і мяка, не дуже довга (7-12 см), голубовато-зелена.. Шишки довжиною 10-20 см. Насіння -- 6-7 х 3-4 х 2,5-3 мм. Сосна Веймутова -- швидко ростуща порода, особливо в віці до 40-50 років.

Латаття жовте, кубишка жовта (Nuphar lutea) латаття жовте у часи Дніпровських плавнів дійсно було дуже поширеною водяною рослиною. Настільки поширеною, що у багатьох місцях на протязі з липня по жовтень люди навіть заготовлювали її кореневища! У наші часи вчені виявили в їх складі багато алкалоїдів, дубільних сполук, сахарозу, метарабінову кислоту, багато крахмалю. В насінні - 0,1% алкалоїдів, у квітках - глікозид серцевої дії. У Конських та Базавлуцьких плавнях латаття жовте росло по річкових затоках, старицях, озерах. Цвітіння припадало на період з червня по вересень. За народними прикметами його початок - 2-й або 3-й день русального тиждня (останній тиждень перед святом Трійці). На відміну від латаття білого, плоди латаття жовтого (до 10 см) дозрівали над, а не під водою.

Вільха чорна, Вільха клейка (Alnus glutinosa (L.) Gaerth.) -- Дерево родини березових (Betulaceae) (10-30 м заввишки) з невеликою яйцеподібною кроною і струнким стовбуром, вкритим темно-бурою тріщинуватою корою. Молоді пагони зеленуваті, тригранні, гладенькі або з рідким опушенням, клейкі. Бруньки, як і молоді листки, клейкі, тугі, на коротких ніжках. Листки оберненояйцеподібні або округлі (4-10 см завдовжки, 3-9 см завширшки), часто на верхівці з виїмкою, при основі ширококлиноподібні, зубчасті, листки темно-зелені, гладенькі, блискучі, з нижнього боку світліші, з пучками волосків у кутках жилок. Квітки одностатеві, тичинкові -- зібрані в кінцеві пониклі сережки (4-7 см завдовжки), оцвітина чотирироздільна, тичинок чотири, квітка зовні прикрита червонувато-бурою лускою, до нижньої частини якої зсередини приростають один-два приквітки. Маточкові квітка у двоквіткових дихазіях, зібрані на розгалуженому безлистому квітконосі, гілочки якого поступово видовжуються (від 5 до 20 мм) . Приквітки маточкових квіток при плодах дерев'яніють і утворюють луски -- «шишечки» (2 см завдовжки). Оцвітини немає, зав'язь нижня, двогнізда. Плід плоский червоно-бурий яйцеподібний горішок (до 2 мм у діаметрі). Вільха чорна росте на лісових низинних болотах, по берегах річок, біля джерел, утворюючи чисті або мішані насадження, так звані вільшняки. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте у квітні -- травні. Поширена майже по всій Україні, особливо на Поліссі, менше в Лісостепу і Карпатах, рідко трапляється в Степу, здебільшого по берегах великих річок, біля гирла Дністра, у плавнях Бугу і Дніпра, на березі Дніпровського лиману. Вільхи займають 4,2 % державного лісового фонду України. Райони заготівель -- Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська, Хмельницька, Полтавська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області. Запаси сировини значні.

Катальпа гарна (Catalpa Scop.) - високе дерево з гарною декоративною кроною, належить до сімейства бигнониевых. На тлі інших порід виділяється більшими ясно-зеленими листами серцеподібної форми. У суцвіттях, небагато схожих на конскокаштановые, до 100 білих запашних квіток. Плодолистики їх зрослі, у середині покриті оранжево-жовтими полосочками й пурпурно-фіолетовими точечками. Після цвітіння утворяться довгі круглі стручковидные плоди, що висять. Унікальне дерево, привезене з Мексики. Його цвіт нагадує каштановий, а біля широких листків звисають довжелезні стручки.

Страницы: 1, 2