Архітектура Поділля
b>ЦЕРКВА ХV-ХVІ СТОЛІТЬ (урочище Монастирок під Бучачем Тернопільської обл.).Церква міститься за 2 км на південь від Бучача, на горі Федір, що височіє над річкою Стрипою. Тут, у важкоприступному місці, у лісовій гущавині, збереглися залишки давнього монастиря, від чого й сама місцевість дістала назву урочища Монастирок.
Неправильна конфігурація решток огорожі, яка правила за укріплення, свідчить, що на території монастиря були й інші будівлі. Брама містилася в північно-західному куті монастирського двору.
Церква належить до типу триконхових оборонних храмів з високою вежею-дзвіницею. Мурована, стіни завтовшки 1,7-1,8 м. У наву, що має розміри близько 5,5 х 9 м, розкриваються майже рівноширока з нею східна апсида та південна і північна (частково зруйнована) екседри значно менших розмірів. У південній екседрі є високе кругле вікно, апсида вікон не має. З південного боку нави лише два віконні прорізи заввишки до 3 м, з напівциркульними перемичками. Північна стіна нави, що орієнтована в бік монастирської брами, - без вікон. Очевидно, це пояснюється оборонними потребами. Перекриття над навою, апсидою й екседрами не збереглися.
Основну оборонну функцію виконувала вежа, що вивищувалася над навою приблизно на 6 м. Загальна висота її становила близько 15 м (без даху). У західній стіні вежі був вхід до храму; над ним розміщувалися два бойові яруси, в яких було по одній стрільниці в кожному з боків вежі. Яруси сполучалися між собою середстінними сходами. Оскільки стрільниці зроблено на значній висоті й конструктивно вони призначені лише для обстрілу далеких підходів до храму, можна припустити існування над другим ярусом стрільниць третього бойового ярусу у вигляді консольної дерев'яної галереї для оборони прилеглої території. Ця істотна деталь доповнює реконструкцію споруди, запропоновану в "Нарисах історії архітектури Української РСР" (1957).
Історія храму невідома, поширене в наукових джерелах датування його ХVІ сторіччям не аргументоване. Аналіз архітектурно-конструктивних особливостей споруди та її архаїчна типологія дають підстави припускати, що в ХV сторіччі храм уже існував. Безперечно, історію цієї унікальної пам'ятки спроможні з'ясувати лише ґрунтовні дослідження, однак їх досі не виконано.
З історичних подій, що мали дотичність до монастиря на горі Федір, О.Чоловський зазначає лише турецький напад 1672 року, коли храм було спалено. На думку Г.Логвина, саме тоді зруйновано склепіння над навою й апсидою.
СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКА ЦЕРКВА 1600 РОКУ (с. Залужжя Збаразького р-ну Тернопільської обл.).Церква збудована в надзвичайно мальовничій місцевості на високому, вкритому лісом мисі. Її добре видно від Старозбаразького замчища за 1,5 - 2 км на північний схід.
Як свідчить напис на білокам'яній плиті, вмурованій над одвірками південного фасаду, церкву збудував брацлавський воєвода Іван Збаразький 1600 року "на місці старожитнього монастиря". Вона належить до тридільних безбанних храмів, поширених на Поділлі з ХІV сторіччя. Їхнє розпланування архаїчне. Зокрема в залужівській церкві притвор і апсида вужчі від нави. Така структура культових будівель на Поділлі відома з першої чверті ХVІ сторіччя.
Спасо-Преображенська церква являє собою тип оборонних храмів, який склався в умовах постійної загрози турецьких і татарських нападів на Поділля.
Архітектура церкви становить великий інтерес. До прямокутної, наближеної в плані до квадрата (8,1 х 7,4 м) нави, перекритої коробовим склепінням з розпалубками, прилягають п'ятигранна апсида і притвор, що також мають склепінчасті перекриття. Наву відділяє від апсиди аркада кам'яної вівтарної огорожі. З притвором нава сполучається аркою. Вікна нави невеликі, видовженої форми, з лучковими перемичками, широкими лутками зовні і всередині. Завдяки їхнім невеликим розмірам нава напівзатемнена.
Притвор є основою вежі-дзвіниці, яка була пристосована до оборони, хоча водночас мала й хори на рівні другого ярусу. Для оборонних цілей слугували три бойові яруси зі стрільницями (уже в середині ХІХ ст. вони були частково замуровані). Нині після ремонтів їхніх слідів під тиньком не видно. Круглий віконний отвір у східній грані апсиди також має характер стрільниці. Стіни нави завтовшки приблизно 1,3 м, у вежі-дзвіниці вони сягають 1,5 м.
Спершу церква не мала бань: наву перекривав двосхилий дах, можливо, з сигнатуркою. Вежа-дзвіниця була з наметовим завершенням. У кінці ХVІІІ - на початку ХІХ сторіччя верхи переробили: над навою і апсидою вони набули банястої форми й завершення у вигляді ліхтариків і маківок. Над вежею-дзвіницею з'явився дах із заломом, увінчаний низьким наметом. Масивні бані відігравали тільки декоративну ролю, адже нава й апсида мали склепінчасті перекриття. На наступному будівельному етапі намет над вежею замінили банястим дахом, а висоту бань над навою і апсидою збільшили завдяки дерев'яним підбанникам з вікнами, що освітлювали горище над склепінням. До північного фасаду прибудували ризницю. Ці перебудови церкви дуже змінили первісний вигляд.
Цікавою зацілілою дотепер деталлю споруди є сонячний годинник на південному фасаді.
О. Чоловський подає, що бачив біля церкви фундаменти монастиря, про який ідеться в тексті пропам'ятної таблиці. Недалеко, на сусідньому пагорбі, тоді ще зберігалися підмурки якоїсь споруди, що її цей дослідник вважав за костел. Нині решток тих не видно. Біля церкви є лише надмогильний хрест і дуже давнє поколінне скульптурне зображення шанованого в цій місцевості св. Онуфрія, поставлене на постамент у ХІХ сторіччі.
ОНУФРІЇВСЬКА ЦЕРКВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХVІ СТОЛІТТЯ
(смт Гусятин Тернопільської обл.).
Ця церква належить до типу триконхових оборонних подільських храмів без бані над навою і мурованою оборонною вежею-дзвіницею над бабинцем, що було їхньою відмітною рисою. Збудована в другій половині ХVІ сторіччя, коли сформувалася оборонна система середньовічного міста, до якої входили замок і синагога. Разом з церквою вони утворювали укріплений трикутник з ратушною площею всередині.
Головний обсяг церкви св. Онуфрія - прямокутна (близько 7х9 м) нава, перекрита коробовим склепінням з розпалубками. До неї зі сходу, півдня і півночі прилягають видовжені, заокруглені в плані обсяги, перекриті конхами. Вікна вузькі, розміщені високо. Товщина стін - 1,9 - 2,2 м. Бабинець великий, майже квадратовий у плані. Його перший ярус перекритий коробовим склепінням з розпалубками, без вікон. Другий ярус, до якого ведуть середстінні сходи, має вікна. Горішній бойовий ярус не зберігся. Очевидно, він являв собою дерев'яну галерею по периметру вежі.
Для Онуфріївської церкви характерні компактність обсягу, лаконізм і виразність архітектурних форм, відсутність декоративного оздоблення. Деякі історики вважають, що за першовзір таких храмів правили румунські оборонні церкви з вежами-дзвіницями, що постали в ХІV-ХV сторіччях.
СИНАГОГА КІНЦЯ ХVІ-ХVІІ СТОЛІТЬ (смт Гусятин Тернопільської обл.).
Будівля стоїть на підвищеному березі Збруча, у межах найдавнішої частини міста. Являла собою триярусний, зведений на майже квадратовому плані обсяг, з прилеглими західним одноярусним і північним двоярусним обсягами, в яких були приміщення для жінок і хедер (школа). Такої структури споруда набула впродовж кількох будівельних етапів.
Триярусний обсяг (у плані 15,6 х 17,2 м), певне, становить первісне ядро споруди, яка в час, коли її збудовано - у другій половині ХVІ сторіччя, мала яскраво виражені оборонні риси. Північний фасад повернений у бік Збруча. Тут у мурах першого ярусу, завтовшки від 1,76 до 2,16 м, є чотири гарматні стрільниці (нині орієнтовані в інтер'єр хедеру). Здогадно на першому будівельному етапі споруда мала ще три (включно з атиковим, де збереглися ключоподібні стрільниці) бойові яруси, на які вели середстінні сходи в північно-західному куті триярусного обсягу. Сходи збереглися донині. У північній стіні вони перерізані луткою одного з трьох готичних аркових вікон північного фасаду, що зроблено, очевидно, на другому будівельному етапі.
У нижній частині вікон ще в 1950-ті роки лишалися прослідки стрільниць другого бойового ярусу. На другому етапі в середині ХVІІ сторіччя (О. Чоловський датує будівництво синагоги першою половиною ХVІІ ст., Т. Геврик - 1654 р.) в обсязі долішніх трьох ярусів влаштували велику молитовну залу, внаслідок чого стрільниці другого й третього оборонних ярусів розтесали на готичні вікна заввишки близько 8 м. Молитовна зала заввишки 13,5 м мала склепінчасте нервюрне перекриття з глибокими стрілчастими розпалубками на білокам'яних різьблених консолях. У східній стіні зали збереглася оздоблена ліпленим декором ніша для зберігання Тори, перед якою був вівтар. Тоді ж атиковий ярус дістав декоративне оздоблення (кілеподібна глуха аркатура, білокам'яний парапет у вигляді акантового листя, круглі башточки на рогах). У декорі яскраво простежуються східні мотиви. Від нижньої частини споруди, яка не має декору, атик відділяє білокам'яний ґзимс.
Подальша будівельна еволюція споруди відбувалася в напрямі добудови до основного триярусового обсягу функційно необхідних частин: із заходу - одноярусної, яка на фасаді мала три щипці барокового абрису; з півночі - триярусної, що сягала ґзимса основного обсягу, закриваючи готичні вікна. На початку ХХ століття вигляд синагоги змінився: замість барокових щипців з'явилася відкрита тераса з парапетом, понижено до двох ярусів північний обсяг.
Під час Другої світової війни зруйновано всю західну частину споруди, повністю знищено склепіння, а також північний двоповерховий обсяг хедеру. Завдяки проведенню консерваційно-реставраційних робіт (М.Говденко) відбудовано західний фасад основного обсягу й інтер'єр зі склепіннями; західну й північну прибудови зведено одноярусними, з терасою, в архітектурних формах початку ХХ сторіччя.
