Суспільно-політична діяльність Костомарова

Суспільно-політична діяльність Костомарова

Академія праці і соціальних відносин

Федерації профспілок України

Реферат на тему:

Виконав:

Студент 21 групи

юридичного ф-ту

Саєнко Д.

Перевірила:

Третяк С.М.

КИЇВ-2001

ПЛАН

1. Народження видатного українського вченого;

2. Інтерес М.І. до України;

3. Діяльність у Кирило-Мефодієвському товаристві;

4. Ідеї Миколи Костомарова

Висновок

Список використаної літератури

Микола Іванович КОСТОМАРОВ (псевдоніми — Иєремія Галка, Іван

Богучаров), - народився 4 (16) травня 1817 року в слободі Юрасовка, нині

Ольховатского району Воронезької області, що входила тоді до складу

Слобідсько-Української губернії (теперішня Харківська область), у родині

поміщика, відставного капітана Івана Петровича Костомарова і кріпачки

Тетяни Петрівни Мельникової (згодом — Т. П. Костомарова). Помер 7квітня

1885 р.

Майбутній великий історик перемінив багато навчальних закладів,

здебільшого через незадоволеність рівнем знаннь викладачів. З воронезького

пансіону, куди його віддала мати, він перейшов відразу в третій з чотирьох

класів гімназії, а потім, у віці 16 років, єдиний із усіх гімназистів

поступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. Не

знайшовши і тут серйозного викладання, юнак занурюється в античність і

удосконалює мови. 8 грудня 1837 року Радою університету був затверджений у

ступені кандидата, про що одержав посвідчення 28 листопада 1838 року.

Знайомство з М.Максимовичем, М.Гулаком, О.Марковичем, В.Білозерським,

П.Кулішем, Т.Шевченком та іншими видатними діячами української науки й

культури остаточно визначило інтерес М.Костомарова до культури та історії

українського народу.

Восени 1840р. Н. И. Костомаров здав магістерський іспит і одержав

дозвіл писати дисертацію на обрану тему. У 1841р. Він подав на факультет

дослідження “ПРО причини і характер унії в Західній Росії”, ще через рік

було прийнято до захисту. Але церковна влада, царська цензура й уряд

прийшли до висновку про те, що воно не гідно ученої дисертації як по

характері теми, так і через фактичний матеріал, що приводиться широко, про

аморальність духівництва, важких поборах з народних мас, а головне — про

повстання селян і козаків. За розпорядженням міністра освіти С. Уварова всі

надруковані екземпляри цієї роботи випливало знищити. (Але все-таки

залишилися три унікальних екземпляри книги, що є сьогодні великою

бібліографічною рідкістю.) Н. И. Костомарову дозволили писати дисертацію на

іншу тему. В другій дисертації Н. И. Костомаров провів, як він виразився,

свою задушевну думку “про вивчення історії на підставі народних пам'ятників

і знайомства з народом”, звертанні до життя народу в її різноманітті, тим

самим поставивши одним з перших у той час української історіографії нову

актуальнейшую проблему і зайняв у науці своєрідне місце на загальному тлі

військово-адміністративної історії. Навесні 1843 р. Н. И. Костомаров подав

на факультет дисертацію на тему ”Про історичне значення російської народної

поезії” і захистив її. 13 січня 1844 року він одержав ступінь магістра

історичних наук. Це була перша на Україні дисертація етнографічного

характеру.

Основною задачею суспільства Н. И. Костомаров вважав “поширення ідей

слов'янської взаємності як шляхами виховання, так і шляхами літературними”

Він був членом таємного Кирило-Мефодієвського товариства. Товариство

прагнуло здійснення планів інтеграції слов'янства у федерацію рівноправних

народів, позбавлених станового розподілу, "мерзенного кріпацтва" і котрі

будуть розвиватись в умовах свободи, просвіти, рівних прав народів, громад

і кожної людини. М.Костомаров розробляє програму та ідеологію братства, що

були закладені в основу "Книги Битія українського народу". Ця праця була

знайдена в жандармських архівах 1917 р. За своєю структурою, формою та

стилем вона нагадує Біблію. Костомаров використовує її сюжети, стиль, дух і

певною мірою повторює прийом Ї.Котляревського, "перелицьовуючи" й

пристосовуючи Старий Заповіт для викладу соціально-політичної програми

діяльності Кирило-Мефодіївського братства. Такий засіб цілком виправданий і

доцільний, бо для тодішнього масового читача подібний виклад матеріалу був

звичним, зрозумілим. Актуальність цього твору визначалася ще й популярністю

ідеології слов'янофільства та прагненням створити слов'янську федерацію

народів.

Соціально-політичне та культурно-історичне значення цього документа в

національній історії України величезне: вперше таємна організація

інтелігенції поставила гострі політичні й національні питання про

відродження нації та її державності в союзі вільних слов'янських народів,

про створення суспільства без соціального гніту, без царів і панів.

Ідея організації панслов'янського союзу вільних народів мала свої

причини, витоки й відобразила величезне коло соціальних, економічних,

політичних і національних проблем, які були характерні для Західної Європи

й слов'янських народів першої половини XIX ст.

Ідея “революційного об'єднання слов'ян” , що пропагувалася кирилло-

мефодиєвцами, виникла в них “за прикладом і під впливом такої ж ідеї

декабристів”. Поряд з цим варто підкреслити, що “Книга буття українського

народу”, виражаючи сутність ліберально-буржуазного крила суспільства,,

містить ряд помилкових положень про месіанську роль України з нібито

властивим їй демократизмом, вони ідеалістично трактують історичний процес і

питання історії України.

Кирило-Мефодіївське братство та його організатори, зокрема Микола

Костомаров, зосередили головну увагу саме на соціальних і політичних

питаннях. Ї хоч за своєю діяльністю організація не була радикально

революційною, вона страшенно налякала царизм. Адже центральними пунктами

програмних документів була боротьба проти кріпацтва, самодержавства,

встановлення демократичної системи державного управління, самостійний

розвиток кожної слов'янської держави в межах слов'янського федеративного

союзу.

В прокламації "До братів українців" М.Костомаров розкривав систему

політичної федеративної організації слов'ян, котрі мають поєднатись, але

"так, щоб кожен народ складав свою республіку й управляв своїми справами

незалежно від інших, щоб кожен народ мав свою мову, свою літературу і свій

власний устрій... Щоб був один сойм або Рада Слав'янства, де б сходилися

депутати... і рішали такі діла, котрі належать до цілого Союзу

Слав'янського. Щоб у кожній республіці була загальна рівність і свобода, а

станів щоб зовсім не було. Щоб депутатів

і урядовців вибирано не по роду, не по багатству, а по розуму й освіті".

"Книги Битія..." Костомарова дають підстави вважати, що єдина політична

організація слов'янських народів виводилась із їх спільного походження,

духовної спорідненості й подібності історичної долі. А додатковим

аргументом на користь цього припущення є ще одна праця Миколи Костомарова

"Слов'янська міфологія" (1846), написана на основі прочитаних ним лекцій у

Київському університеті. Провідною ідеєю її був показ духовної та

світоглядної єдності давніх слов'ян в доісторичні часи. "Слов'янська

міфологія" мала обгрунтувати прагнення кирило-мефодіївців до об'єднання

слов'янства не лише в єдине політичне тіло, а й у єдину духовну цілісність.

Про це свідчить і Статус Кирило-Мефодіївського братства, в якому

подається детальний опис системи політичної організа-ції Слов'янського

Союзу. Основою такого об'єднання є духовне життя слов'ян. В "Книгах Битія

українського народу" Костома-ров писав, що слов'яни "приймовали віру

Христову так, як ні один народ не приймовав".

Об'єднання слов'ян мало відбуватися шляхом приєднання до Росії на

основі федерації, де кожний народ зберігає свою самостійність. Федерація

складається з польського, болгарського, чехословацького, сербського штатів

(держав), а Росія поді-ляється на три великоруські, два надволзькі, два

південні, два сибірські, два кавказькі, два українські і один білоруський

штати (держави) на чолі з загальним сеймом, куди входитимуть представники

всіх слов'янських народів. Київ мав бути місцем розташування сейму і не

включатися в жоден штат. Кожний штат як держава має свій власний сейм і

президента. Центральна ж влада у федерації належить президентові, котрий,

як і всі інші президенти, обирається на чотири роки.

Теоретичною основою вибору Києва столицею панслов'янської федерації

були міркування братчиків про те, що Україна - найбільш пригнічена серед

слов'янських народів, вона не мала і не має власних національних

експлуататорів - панів, знаті, є духовно єдиним цілим, тому український

народ з його національним "народним духом" (М.Костомаров, П.Куліш)

покликаний першим звільнитись від національного, соціального та політичного

гніту, ствердити "народне право" на основі хри-стиянського вчення і моралі.

Засобами досягнення поставлених цілей є мирні шляхи, а не насильство,

бо влада на землі від Бога, і лише Бог - єдиний цар, а не земні царі й

королі, що "дуріють" від самодержавного панування.

Їдеї егалітарності (рівності) українців містили елемент національного

месіанства й не відповідали історичним реаліям. У соціальній структурі

України Костомаров не побачив тієї соціальної полярності, яку гнівно

засуджував Т.Г.Шевченко.

У федерації слов'янських держав вища законодавча влада мала належати

двопалатному сейму, а виконавча - президенту. Вона буде нагадувати той

справедливий соціальний устрій, який існував у далекому минулому в

слов'янських народів, де не було царів, панів, всі люди були вільні, рівні,

не знали невільної праці, бідувань і незгод, а жили "братством, усе у них

було общественне".

М.І.Костомаров вбачав головну мету в об'єднанні слов'янських народів.

Основою костомаровської концепцією історії було визнання у всіх народів

“федеративних початків”, з яких повинна була скластися федерація. Тому він

надавав великого значення вивченню “питомо-вічового світу” і бачив у цьому

“найважливішу підмогу для розуміння справжнього”, більш того — для

“практичних цілей і в сьогоденні, і в майбутньому”.З класової точки зору

костомаровская федералистическая концепція ідейно обґрунтовувала боротьбу

за буржуазну чи республіку федерацію таких республік.

Н. И. Костомаров розглядав Давню Русь не як федерацію, що склалася в

політичну державу, а з наявністю “федеративних початків”, з яких могла б за

певних умов скластися федерація.

У березні 1847 року Кирило-Мефодіївське братство було розгромлене за

доносом провокатора. Переляканий царський уряд розпочав слідство, яке

показало, що організація була не такою вже радикальною і революційною, як

це йому уявлялось. Але страх перед про-гресивними демократичними ідеями був

настільки великий, що режим приховав їх, представивши братство як таке, що

прагнуло об'єднати слов'янські народи під керівництвом Російської корони.

Проте розправа над його організаторами та активістами настала негайно.

М.Костомарова, П.Куліша та інших представників поміркованого крила заслано

вглиб Росії, М.Гулака ув'язнено на три роки в Шліссельбурзькій фортеці, а

Т.Г.Шевченка віддано на 10 років у солдати.

Погляди М.І. Костомарова на державу і право мали велике значення.

Рушійною силою історії вони вважали народ, а його інтереси – єдиним

критерієм історичної оцінки, що було дуже важливим для усвідомлення

необхідності заміни монархії демократією.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. М.В. Захарченко Соціологічна думка України, Заповіт, Київ, 1996;

2. Ф.П. Шульженко Історія політичних і правових вчень, Юрінком Інтер,

Київ, 1999;

3. М.І. Костомаров у 1817-1860 р. — Русявий. Старовина, 1891, №2