Гравюра стародруків
якого збагачується сюжетно-орнаментальними елементами та фронтиспісом, що
друкувався на звороті титула. Текст книги щедро ілюструється сторінковими
або невеликими текстовими гравюрами і декорується сюжетно-орнаментальними
заставками з гарною шрифтовою в’яззю, ініціалами, кінцівками та іншими
декоративними елементами. Орнаментика книжкових прикрас завжди вигадливо
компонується з елементами ренесансного та барочного мистецтва, яке було
співзвучне добі національного піднесення й стало органічною часткою
української культури.
Наприкінці XVII — початку XVIII ст. у київській і чернігівській друкарнях
працював у техніці гравюри на міді й офорті чималий колектив обдарованих
художників, які своєю творчістю підняли українську різцеву гравюру на вищий
щабель. Серед них, зокрема, були такі майстри різця, як Олександр і Леонтій
Тарасовичі, які пройшли вишкіл у західноєвропейських майстрів, були добре
обізнані з кращими досягненнями світової гравюри. Твори Тарасовичів, як і
Інокентія Щирського, який працював одночасно з ними, виконані на рівні
кращих світових взірців. До приїзду в Київ О. Тарасевич навчався в
Аугсбурзі, жив деякий час у білоруському містечку Глуську та Вільно, де
виконував ілюстрації до різних видань, що друкувалися у Кракові, Вільно,
Замості. Працював також над портретними гравюрами, серед яких відомі
портрет польського короля Яна Собеського, хорунжого Казимира Клоцького та
митрополита Кипріяна Жоховського.
Ставши ченцем Києво-Печерської лаври, О. Тарасович очолив лаврську
друкарню, де працював над гравюрами переважно релігійного змісту,
гравірував також портрети сучасників, у яких прагнув до реалістичного
відтворення моделі, виявлення її психологічного стану. Відомі його портрети
Мелетія Вуяхевича, Лазаря Барановича і особливо майстерно виконаний портрет
князя Василя Голіцина. Велика майстерність у володінні світлотіньовим
моделюванням у виявленні об’єму, досконала вправність різця О.Тарасовича
мали великий вплив на творчість його сучасників і граверів пізнішого часу.
Талановитим художником і обдарованим майстром книжкової ілюстрації та
естампної гравюри був Леонтій Тарасович. Він також навчався в Аугсбурзі у
відомих тоді граверів — братів Кіліанів. Працював у Вільно, Москві,
Чернігові та Києві. Виконував ілюстрації до релігійних і світських книг,
портрети сучасників, панегірики та композиції на історичні теми. Серед його
книжкових ілюстрацій високою художністю відзначаються гравюри до “Патерика
Печорського” (1702) та “Нового заповіту” (1703). Вони далекі від канонів, у
них багато реального життя. Зображені персонажі завжди наділені тонкою
психологічною характеристикою, як, скажімо, образи Нестора Літописця та
Ієремії Прозорливого в ілюстраціях до “Патерика Печорського”. У чудових
пейзажних фрагментах відтворено красу краєвидів Києва, Дніпра. Всі ці твори
мають вправний рисунок, майстерно змодельовану світлотінь, досконалу
техніку різця. Ілюстрації до “Патерика Печорського” неодноразово
копіювалися в гравюрі на дереві й металі пізнішими майстрами протягом XVIII
ст. і навіть у XIX ст. для перевидань. Л. Тарасович також плідно працював
над композиціями панегіричного характеру, у яких прославляв переможні дії
українських військ над турками при взятті турецьких фортець Кизи-Кермена та
Азова. У портретній творчості він, як і О. Тарасевич, працює в реалістичній
манері.
У першій половині XVIII ст. графіка видань друкарні Києво-Печерської
лаври була збагачена високохудожніми гравюрами на міді Аверкія
Козачківського. Цей художник працював у стилі бароко, хоч у деяких його
творах помітні передумови класицизму. Гравюри Козачківського мають складну
композицію, вони сповнені експресії та динаміки рухів. Рисунок у нього
сміливий, штрих упевнений, володіння світлотінню у виявленні форм упевнене.
Високого мистецького рівня гравюра на міді досягла у творчості видатного
київського художника середини XVIII ст. Григорія Левицького. Він гравірував
ілюстрації для релігійних і світських видань києво-печерської друкарні,
плідно працював над естампною гравюрою, особливо над академічними тезами та
подарунковими гравюрами великого розміру. Г. Левицький виконував багато
гравюр орнаментально-декоративного характеру для Київської академії, з якою
він мав творчі зв’язки. Гравюри Левицького відзначаються досконалістю,
чистотою рисунка, м'якістю манери штрихування, майстерністю у відтворенні
пластичних форм.
Велику увагу художник приділяє у своїх творах образу людини. У його
складних композиціях помітне прагнення до урочистості, монументальності,
барокової пишності. Художник завжди широко використовує у своїх композиціях
різні символи, алегоричні та біблійні сюжети.
На початку XIX ст. українське графічне мистецтво вступає в новий етап
свого розвитку. Внаслідок зростання антифеодального руху народних мас
виникають нові революційно-демократичні ідеї, які впливають і на формування
мистецтва. Провідне місце тепер займає станкова графіка, а в ній на широку
дорогу виходять побутовий та історичний жанр, пейзаж та портрет, які в
період переважання церковних канонів лише частково існували в книжковій та
естампній гравюрі. Збагачення художньої мови сприяло опануванню митцями
нових графічних технік: торцевою гравюрою на дереві, автолітографією,
офортом, акватинтою та “чорною манерою” (мец-цо-тинто), які з явилися в
кінці XVIII — на початку XIX ст. Зокрема, торцева гравюра була винайдена
1771 р. англійським гравером-ілюстратором Томасом Б’юїком, що почав
гравірувати штихелем на торці самшита і легко домігся багатої тональності у
відтворенні світлотіні, витонченості лінії.
Порівняно з трудомісткою гравюрою на металі, торцева гравюра на дереві
стала доступнішою, і головне, її можна було друкувати в книзі одночасно з
текстом, як і обрізну гравюру. Великі вигоди нової техніки відразу
полюбилися граверам, і невдовзі вона стала відомою в усьому світі. В
українському книгодрукуванні торцева гравюра почала вживатися з початку XIX
ст. Літографія була винайдена у кінці XVIII ст. пражанином Алоїзом
Зенефельдером. На Україні вона стала відомою у 20-х рр. XIX ст. і відразу
набула широкого розвитку.
Новим етапом у розвитку українського мистецтва графіки стала творчість Т.
Шевченка. Учень славетного російського художника К. Брюллова в
Петербурзькій академії, Шевченко засвоїв принципи високого професіоналізму
і став видатним українським митцем.
У творчості Шевченка-художника значне місце займає графіка. Він багато
працював у рисунку олівцем, пером, любив сепію, акварель. Надавав великого
значення естампній графіці як найбільш доступному виду мистецтва для
широких верств і сам працював багато в техніці офорта й акватинти.
Видатними графічними творами є серія офортів Т. Шевченка “Живописная
Украйна” (1844), у якій художник відобразив історичне минуле й сучасний
йому народний побут та красу природи України.
У роки заслання в степах Казахстану Шевченко змальовував життя і побут
казахського народу. Там же в 1856—1857 рр. він виконав соціальне загострену
серію малюнків “Притча про блудного сина”. У таких композиціях, як “Кара
шпіцрутенами”, “Кара колодкою”, “У в'язниці”, він гостро засудив мерзенну
російську солдатчину, розкрив драматизм людської трагедії.
Значне місце у графічній творчості Шевченка займає портрет. Він завжди
прагнув до виявлення вдачі і внутрішнього світу людини. Саме такі його
портрети М. Щепкіна, Ф. Бруні, Айри Олдріджа, Ф. Толстого, П. Клодта, сюїта
автопортретів, в яких розкрито глибоку душевну драму гнаного російським
царатом, але нескореного Кобзаря.
Ще студентом академії Шевченко проявив свій талант і в книжковій графіці.
У 1840 р. він виконав акварель “Марія” до поеми О. Пушкіна “Полтава”. У
1841 р. створив ілюстрацію до повісті М. Надєждіна “Сила волі”, у тому ж
році — ілюстрацію “Знахар” до однойменного твору Г. Квітки-Основ яненка, що
була відтворена ксилографією у книзі О. П. Башуцького “Наши, списанные с
натуры русскими” (1842). Він перший створив ілюстрацію до повісті М. Гоголя
“Тарас Бульба” (1842), виконав сепії до власних поем “Слепая” та
“Невольник”.
У цей же період Шевченко ілюстрував книгу М. Полевого “История Суворова”
(1843) та виконав 12 портретів до видання того самого автора “Русские
полководцы” (1844), які були переведені в гравюру на металі англійським
гравером Джоном Енрі Робінсоном і надруковані в Лондоні. Відома ще одна
його ілюстрація до трагедії Шекспіра “Король Лір”.
В останні роки своєї творчості Шевченко захопився офортом і акватинтою.
Він досяг у цих видах графіки великої майстерності, став одним з найкращих
офортистів свого часу й одержав звання академіка гравюри.
