RSS    

   Територія та географічне положення Іраку та Афганістану

p align="left">Географічне положення Афганістану є дуже невигідним: його оточують гори й пустелі, він не має виходу до моря, тому виглядає відділеним від іншого світу й протягом останніх десятиліть залишається однією із найбідніших держав Азії.

Природа. Афганістан -- гірська країна. Вона займає північно-східну частину Іранського нагір'я, що включає високі хребти й міжгірські долини. Східні райони Афганістану з північного сходу на південний захід перетинають величні хребти Гіндукушу заввишки більше ніж 5000 м, що розділяють країну на дві частини. На півночі розташовані райони поливних і богарних культур і кращих пасовищ, на півдні -- гори, а на південному заході -- пустеля Реґістан з рухомими пісками й череп'яно-щебнева пустеля Дашті-Марґо з рідкою полинно-солончаковою рослинністю й оазисами.

Клімат Афганістану субтропічний континентальний. Його характерними рисами є різкі коливання температур як протягом доби, так і протягом року, а також невелика кількість опадів. Середня температура січня: від 0 до +8 °С, липня: +24...+32 °С, середньорічна кількість опадів -- близько 200 мм. У горах температура значно нижча, а опадів випадає до 800 мм. Більшість дощів припадає на зимові й весняні місяці. Нестача води -- одна з головних проблем в Афганістані.

Особливу роль у житті афганців відіграють річки. Саме вони дають живлющу вологу жителям країни й нечисленним полям. На південних схилах Гіндукушу беруть початок річки Кабул і Гільменд. У басейні Кабула розташований найродючішии і найгустонаселеніший район Афганістану. У долині Гільменда, що перетинає південно-західну частину держави, розташована низка оазисів. Озер в Афганістані мало, деякі з них висихають спекотливим літом. Найбільші й наймальовничіші озера прикрашають гори Гіндукушу.

У надрах Афганістану зосереджено чимало багатств: є запаси нафти, природного газу, кам'яного вугілля, залізних, мідних, свинцево-цинкових, олов'яних руд. Однак через важкодоступність багатьох регіонів, тривалий період воєнних дій і відсталість економіки вони недостатньо використовуються.

Історичний розвиток. Перша згадка про землі Афганістану належить до часів давньоперської держави, заснованої Кіром. Частина Афганістану була окраїною цієї могутньої держави. У IV ст. до н. є. воїни Александра Македонського, розгромивши персів, дійшли до гірських районів Афганістану, де великий полководець заснував місто Александрію Арійську (сучасний Герат). Із середини VII ст. частина території Афганістану входила до складу Арабського халіфату. У 652 р., придушивши завзятий опір, арабські воїни взяли Герат, але важкодоступні гірські райони залишалися.нескореними. На території країни почалося поширення ісламу, однак нова релігія довго не могла затвердитися серед місцевого населення. Боротьбу афганців проти арабів та ісламу очолила релігійна секта.

На зміну арабам прийшли інші завойовники. У XIII ст. монгольські загони на чолі з Чинґісханом, а в XIV ст. війська, які вів Та-мерлан, вторгайся з півночі й захопили-Персію, частину Індії та Афганістану. Навала монголів і Тамерлана пригальмувала господарський і культурний розвиток країни. Протягом декількох наступних століть Афганістан залишався економічно відсталою й розрізненою державою.

Час від часу афганські племена утворювали союзи, у 1747 р. їх очолив пуштун Ахмад-хан. Оголосивши себе шахом, він об'єднав афганські племена й зробив Кандагар столицею афганської держави -- Дурранійської держави. Користуючись слабкістю Персії та Індії, роздробленістю Середньої Азії, він суттєво розширив кордони своєї держави, що - існувала до 1818 р. Після скинення династії Ахмад-хана Афганістан розпався на чотири князівства.

На подальшу історію країни дуже вплинуло англо-російське суперництво в Азії. Росія намагалася взяти Афганістан з півночі, із Середньої Азії, а Англія -- зі скореної ними Індії. Спроби англійців. підкорити Афганістан під час англо-афґанських війн завершилися провалом. Вони неодноразово займали столицю країни, а потім від-1 мовлялися від неї. У 1919 р. уряд Аманулли-хана проголосив незалежність Афганістану.

Після Другої світової війни в Афганістані зіткнулися інтереси СІЛА й СРСР. Радянський Союз надавав допомогу існуючим тут режимам, а американці підтримували сили, що протистояли центральному уряду. У 1979 р., на прохання влади, в Афганістан були введені радянські війська. Протягом десяти років вони брали участь у війні на боці уряду. У 1989 р. було оголошено про утворення тимчасового уряду у вигнанні.

Падіння уряду Наджибулли в 1992 р. призвело до нової громадянської війни, але вже між переможцями. Боротьбу за владу повели мусульманські угруповання поміркованих суннітів і радикальних шиїтів. Однак у країні з'явилася нова сила -- фундаменталістський рух талібів («Талібан»), що підтримувався Пакистаном.

Протягом двох років вони змогли захопити значну частину території країни й у вересні 1996 р. ввійшли в Кабул. У 1997 р. Афганістан був оголошений еміратом на чолі з еміром Муллою Омаром. Конституція 1987 р. була скасована, країна почала жити за законами шаріату.

Талібам протистояли формування непуштунських народів -- таджиків, хозарів та узбеків, що входили до Північного альянсу. Однак після терористичних актів 11 вересня 2001 р. у військові дії проти талібів вступили СІЛА, яким протягом кількох тижнів удалося розбити армію талібів.

У червні 2002 р. Лойя Джирга (національна асамблея) ухвалила рішення щодо створення перехідної адміністрації країни на чолі з одним із лідерів пуштунів Хамідом Карзаєм. На виборах, що пройшли в жовтні 2004 р., Карзай набрав 55,4 % голосів і став президентом країни.

Однак країна, що воювала протягом чверті століття, і досі потерпає від збройних конфліктів: на півдні виникають зіткнення пуштунів з американськими військами, а на півночі існує протиборство між узбеками й таджиками. Роздробленість афганського суспільства була й залишається причиною численних міжусобиць і конфліктів, що виникають на ґрунті територіальних, релігійних, ідеологічних, етнічних і культурних відмінностей між окремими племенами, народами, а також угрупованнями -- наприклад, між поміркованими й екстремістськи налаштованими ісламістами.

Населення. Афґаністан -- багатонаціональна країна, де проживають більше ніж 20 народностей. 42 % населення -- представники різних пуштунських племен, 27 % припадає на таджиків, по 9 % -- на газарів та узбеків, менш численні нуристанці, киргизи, ваханці, аймаки, казахи. Пуштуни проживають у центральних, південних і південно,-східних районах країни -- вони мусульмани-сунніти. Серед пуштунів багато кочівників, що вільно пересуваються територією Афганістану й Пакистану, уважаючи кордон умовністю.

Таджики проживають у північних і північно-східних районах країни. У північній частині проживають також узбеки, а на північному заході -- туркмени. І ті, й інші -- мусульмани-сунніти, їхні основні заняття -- землеробство й скотарство. Газари зосереджені в центральній частині країни. Вони сповідують іслам шиїтського напрямку -- саме із цієї причини їх часто пригноблювали. Загалом шиїти складають 19 % населення країни, а іслам сповідують 99 % жителів Афганістану. Дуже ( сильними в країні є також племінні традиції.

Населення країни відрізняється високою народжуваністю -- 47,2 особи на 1000 жителів, при цьому смертність теж є досить великою -- 21,1 особи на 1000 жителів. З огляду на те, що тривалість життя афганців є невеликою,-- 42 роки -- не дивно, що населення дуже молоде, і середній вік афганця складає 17,5 року.

Багаторічні війни, закриті підприємства, занедбані поля, зруйновані міста й політика талібів призвели до того, що мільйони афганців були змушені залишити місця свого постійного проживання. Більшість із них опинилася на території Пакистану й Ірану. Однак зараз країна має позитивне сальдо міграції за рахунок біженців, що повертаються на батьківщину.

Більшість афганців -- сільські жителі, вони складають 66,3 % населення країни. Багато хто живе великими родинами в селах, де переважають глинобитні або побудовані із сирцевої або обпаленої цегли житла. Кочівники на стоянках ставлять намети чотирикутної форми, виготовлені з вовняної тканини.

Найбільше місто Афганістану -- його столиця Кабул. Максимальна кількість жителів раніше доходила до 3 млн осіб -- тут проживав кожний другий міський житель країни. Однак унаслідок воєнних дій відбувся відтік населення. Зараз у Кабулі налічується 2,27 млн жителів. Місто було столицею держави Великих Моголів і Дурраній-ської держави.

На півдні Афганістану розташоване місто Кандагар -- центр однойменної провінції, великого плодівницького й тваринницького району країни.

Культура. У фольклорі в афганців, особливо пуштунів, переважають героїчні пісні, що оспівують боротьбу за незалежність. Традиційний одяг афганців залежить від племені, місця перебування й соціального стану. Головні елементи чоловічого костюма -- довга (до колін і нижче) біла або кольорова сорочка й щільно підперезані поясом широкі штани (каміс). Головний убір -- повстяний ковпак, тюбетейка або чалма з 5--7 метрів тканини. Основна їжа афганців -- хліб (додай), супчарва та чай. До традиційних страв належать плов, смажене м'ясо (кебаб), манти, перепічки. Часто на їхньому столі бувають овочі -- томати, огірки, картопля, морква.

У пуштунів збереглася традиційна родопліменна структура, коли кілька великих родин складають рід, кілька родів -- клан (хель), а кілька кланів -- гілку племені або плем'я.

Господарство. Про господарство країни можна говорити в минулому або майбутньому часі. За роки війни були зруйновані багато підприємств, постраждали іригаційні спорудження й шляхи сполучення, перервалися торговельні зв'язки між окремими районами країни й іншими державами.

Протягом століть основу економіки Афганістану складало сільське господарство, а за останні 20 років його частка в національному виробництві навіть збільшилася через падіння промислового виробництва, однак це не свідчить про високий рівень розвитку цієї галузі. Урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби є низькими, а основним засобом виробництва хліборобів залишаються традиційні мотика й кетмень. Із їхньою допомогою афганці обробляють невеликі ділянки, зосереджені в оазисах у гірських долинах. Із зернових культур обробляють ячмінь, пшеницю, кукурудзу, рис. З інших культур поширені бобові (горох, квасоля, сочевиця), олійні, бавовник, цукрова тростина, конюшина, опійний мак.

В афганських садах ростуть абрикоси, персики, лоукат, гранат, дрібноплідний лимон, помаранч, слива, виноград, апельсини. Свіжі й сухі фрукти, ізюм і горіхи, вироблені афганцями, традиційно йшли на експорт.

Скотарством в основному займаються кочові й напівкочові племена. Розводять кіз, зебу, буйволів, але основну роль у господарстві кочівника відіграють верблюди. Вони використовуються для одержання молока й кумису, вовни, перевезення майна, а верблюжий гній кочівники використовують як паливо. У північній частині країни розводять каракульську породу овець, що дає знамениті каракулеві смушки.

Афганська промисловість дає тільки п'яту частину національного доходу. Найбільше значення мають текстильна й харчова промисловість, однак більшість підприємств морально застаріли. Машинобудівну, хімічну, гірничо-збагачувальну галузі афганцям доведеться створювати наново у зв'язку з руйнуванням нечисленних підприємств.

У країні відсутні сучасні транспортні магістралі. У багатьох районах основним транспортним засобом залишаються верблюди й осли.

Страницы: 1, 2


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.