Суть та фактори картографічної генералізац

p align="left">д) власні назви та прізвища, які не відносяться до географічних об'єктів (прізвища начальників експедицій, назви кораблів вздовж маршрутів експедицій);

е) пояснення до ліній картографічної сітки (Північний полюс, Північне полярне коло, Північний тропік, екватор).

Написи збагачують карту, але погіршують її читання. Не слід перенавантажувати карту написами, це відтісняє на другий план основний зміст карти.

Відбір написів визначається призначенням, тематикою, масштабом карти та характером картографованої території. Розміщення написів повинно відповідати таким вимогам:

а) принадлежність напису до певного географічного об'єкта не повинна викликати ніякого сумніву;

б) написи не повинні закривати собою (або розривати) суттєві деталі карти.

Важливу роль виконують шрифти, які різняться за формою (графічним малюнком), за величиною (розміром букв), кольором, орієнтуванням (нахилом), яскравістю (світлотою). Вибір шрифтів та використання написів є важливим моментом офрмлення карти.

До вибору назв вдаються тоді, коли географічні об'єкти мають дві і більше назв. В Бельгії, де офіційними є фламандська і французька мови, існують дві назdи для позначення одного й того ж об'єкта: Брюгге і Брюж, Антверпен і Анверс. У Швейцарії три офіційні мови - німецька, французька та італійська (Schwiez - Швейц; Suisse - Сюїз; Svizzera - Свіцера); Грузія і Сакартвело. Одна і та ж назва - Дунай - по-різному звучить: у болгар і сербів - Дунав, румун - Дунеря, угорців - Дуна, німців - Донау.

Перейменовані назви даються у сучасній формі - Санкт-Петербург (для Ленінграда), Хемніц (Карл-Маркс-Штадт), Алчевськ (Комунарськ).

Передача географічних назв іншомовного походження пов'язана із певними труднощами, зумовленими використанням різних алфавітів та букв одного й того ж алфавіту, але іншими мовами. Наприклад, літера ш передається в німецькій мові через sch, в англійській - sh, французькій - ch, угорській - s, чеській - , румунській і турецькій - , польській - sz, голландській та данській - sj. Досить важко передати українські літери "и" та "ї" іноземними мовами.

Для передачі географічних назв іншомовного походження існують форми:

1. Місцева офіційна - написання назви на державній мові країни: Budapest (Будапешт), България, Търново, Hull, Genova, Marseille, Lisboa, Paris, Roma.

2. Фонетична - для відтворення близького до дійсного звучання із використанням алфавіту іншої мови: Парі (Paris), Арьол (Орёл), Юта та Айова (Utah, Iova), Дєндєш (Gyngys).

3. Транслітерація - побуквенний перехід від одного алфавіту до іншого без врахування вимови: Паріс, Іова, Утах. У цій формі подаються українські географічні назви на картах інших країн.

4. Традиційна - Париж, Албанія (місцева - Шкипери), Австрія (Остеррайх), Китай (Чжунго), Норвегія (Норє), Лісабон (Лісбоа).

5. Перекладна: Острови Зеленого Мису, Вогняна Земля, Велике Невільниче озеро, Чорне море, мис Доброї Надії, Скелясті гори.

На українськиї картах застосовують фонетичну та традиційну форми.

Класифікація географічних карт

Кожна класифікація повинна відповідати ряду вимог:

1) послідовний перехід від загального поняття до окремого (класпідкласрідвид);

2) застосування на кожному щаблі класифікації однієї і тієї ж певної основи для поділу;

3) рівність окремих понять обсягу широкого поняття;

4) строга відмінність елементів поділу між собою і неможливість віднесення однієї і тієї ж карти до різних груп поділу.

Карти класифікують:

1. За масштабом: крупномасштабні чи великомасштабні (від 1:10 000 до 1:200 000 включно), середньомасштабні (дрібніші 1:200 000 до 1:1 000 000 включно), дрібномасштабні (дрібніші 1:1 000 000)

2. За територіальним охопленням: карти світу та півкуль, карти суходолу (карти материків, які поділяються двояко - або за політичним і далі за адміністративно-територіальним поділом або за фізико-географічним районуванням) та Світового океану (карти океанів, океанічних басейнів, морів, заток і проток).

3. За тематикою:

а) загальногеографічні: топографічні, оглядово-топографічні та оглядові;

б) тематичні:

1) карти природних явищ:

- загальні (ландшафтні, фізико-географічного районування:

- геологічні (стратиграфічні, геологічні, тектонічні, неотектонічні, літологічні, четвертинних відкладів, гідрогеологічні, вулканізму, сейсмічні, інженерно-геологічні, корисних копалин);

- геофізичні;

- геохімічні;

- рельєфу земної поверхні;

- кліматичні (кліматологічні);

- океанологічгі (океанографічні);

- гідрологічні;

- рунтові;

- геоботанічні;

- зоогеографічні;

- раціонального природокористування й охорони природи;

2) карти соціально-економічних явищ;

- населення (розміщення й розселення, вікового та статевого складу, природного й механічного руху, соціального, професійного та освітнього складу, етнографічні та антропологічні);

- економічні (природних ресурсів та їх оцінки, соціально-економічних ресурсів та їх оцінки, промисловості, сільського господарства і АПК, лісового господарства, транспорту, зв'язку, загальноекономічні);

- соціальної інфраструктури (освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, рекреації та туризму, побутового і комунального обслуговування, громадського харчування, соціального забезпечення тощо);

- політичні та політико-адміністративні;

- історичні.

4. За призначенням:

а) довідкові:

- інвентаризаційні та оцінки природних умов і ресурсів;

- інвентаризаційні та оцінки соціально-економічних умов і ресурсів;

- планування й розміщення продуктивних сил;

- проектні (будівництва, меліорації, земле- і лісоустрою);

- оперативно-господарські;

- навігаційні та дорожні;

б) навчальні;

- учбові (для початкової, середньої, вищої школи, слабозрячих, сліпих тощо);

- навчально-довідкові;

- науково-довідкові;

- культурно-освітні (краєзнавчі, агітаційно-пропагандистські);

- туристські.

Поруч із видами карт, виділяють і типи карт - за широтою теми, прийомами дослідження картографованого явища, характером узагальнення, об'єктивністю та практичною спрямованістю інформації тощо.

Карти вузької тематики назвивають окремими чи галузевими, а карти широкої тематики - загальними.

Карти, які показують окремі грані чи властивості явищ абстаговано від цілого, без показу зв'язків та взаємодії із іншими гранями чи властивостями, називаються аналітичними (карти температур, опадів); ті ж, які дають цілісну, інтегральну характеристику явища із врахуванням складових частин та зв'язків між ними, - синтетичними (кліматичних поясів і областей); карти, які показують сумісно декілька явищ чи властивостей явища, але кожне в своїх показниках, - комплексними (синоптичні).

Документальні карти показують реальні явища в результаті безпосереднього картографування території (на основі статматеріалів).

Карти-висновки базуються не на конкретному матеріалі, а на уяві автора про дане явище.

Гіпотетичні карти складаються на недостатньому фактичному матеріалі на основі закономірностей розміщення чи взаємозв'язків явищ.

Тенденційні карти включають наперед спотворені чи вигадані елементи, або ті, що підпорядковані тендеційній (наприклад, геополітичній) думці (карти Великої Німеччини, Великої Румунії, подорож Кука тощо).

Інвентаризаційні карти показують наявність, локалізацію чи стан географічних явищ і об'єктів.

Оцінкові карти характеризують природні умови і ресурси за їхньою придатністю для використання в різних сферах людської діяльності (для будівництва, для меліорації, комфортність клімату).

Рекомендаційні карти визначають розміщення заходів, спрямованих на раціональне природокористування, охорону та відтворення природних ресурсів, доцільність використання того чи іншого елемента (компонента) природного середовища.

Прогнозні карти дають наукове передбачення розвитку явища, яке ще не існує, або ж невідоме.



Література

1. Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух В.В. Картографія. Підручник. - К.: Фітосоціоцентр, 1999. - Стор. 15-21, 93-94, 99-105, 111-113.

2. Картография с основами топографии Учебник для студентов естеств.-геогр. фак. пед. ин-тов. Под ред А.В. Гедымина. Ч. 2. Мелкомасштабная географическая карта. Школьные географические произведения. - М.: Просвещение, 1973. - Стор. 89-104.

3. Картография з основами топографии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. География / Г.Ю. Грюнберг, Н.А. Лапкина, Н.В. Малахов, Е.С. Фельдман; Под ред. Г.Ю. Грюнберга. - М.: Просвещение, 1991. - Стор. 185-199.

4. Салищев К.А. Картоведение. 2-е изд. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - Стор. 142-186.

5. Салищев К.А. Картография: Учебник для географических специальностей ун-тов. 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Высшая школа, 1982. - Стор. 98-141.

6. Справочник по картографии / А.М. Берлянт, А.В. Гедымин, Ю.Г. Кельнер и др. - М.: Недра, 1988. - Стор. 26-37, 158-170.

Страницы: 1, 2