Розміщення продуктивних сил
p align="left">4. Нераціональність розміщення продуктивних сил в країні певним чином пов'язана з недостатньою ефективністю сучасної системи регіонального управління, що утискує ініціативу місцевих влад і підприємств у використанні економічного потенціалу регіонів. Необхідна реформа територіального управління в Україні, яка поєднувала б інтереси і відповідальність центру та регіонів і надала б суттєвий стимул подальшому економічному розвитку.5. Вихід України на світовий економічний простір вимагає ретельного урахування зовнішньоекономічних факторів. Необхідна структурна перебудова економіки країни відповідно до нових умов, що вимагає участь країни в міжнародному поділі праці. Це означає, зокрема, збереження надійних для нашої країни ринків і завоювання нових.
Життєдіяльність людей триває у просторі, що називається географічним середовищем. Географічне середовище - це та частина географічної оболонки, що найбільш загосподарена людиною і залучена до суспільного виробництва. Тут здійснюються всі види діяльності людей. Стосовно розташування продуктивних сил у науці замість поняття «географічне середовище» часто вдаються до поняття “економіко-географічний простір”.
Поняття простору не тотожне поняттю території. Територія - це частина поверхні суходолу, що характеризується двовимірністю, а поняття простору нерозривно пов'язане з поняттям часу. Отож, термін “простір” характеризує відношення об'єктів у їхньому розвитку. Простір-час - загальна форма існування матерії. Простір має такі властивості: протяжність, єдність перервності й безперервності.
Виробництво не обов'язково пов'язується з територією, але якщо такий зв'язок є, то ми маємо до діла з географічним простором. Географічний простір - це сукупність стосунків між географічними об'єктами, що розташовуються на конкретній території й розвиваються в часі. Якщо ж ідеться не просто про географічні об'єкти, а про об'єкти соціально-економічної сфери, то ми вживаємо термін “економіко-географічний простір”.
Економіко-географічний простір формується господарськими об'єктами та їхніми зв'язками на певній території. Об'єкт (підприємство) впливає на навколишню територію у трьох напрямах: виробництво, населення, природа. Формується три ареали впливу: виробничий, соціальний, економічний. Три ареали разом творять економіко-географічне поле підприємства.
Перетин множини полів різних об'єктів дає нам економіко-географічний простір. Він характеризується комплексністю території та дуже тісним зв'язком об'єкту з територією. А коли наперед висуваються не територія, а організаційно-господарські зв'язки, виявлені через систему управління, то вживається термін “економічний простір”. Кожний керований господарський об'єкт входить до економічного поля. Існують економічні поля підприємства, фірми, концерну тощо. Перетин економічних полів утворює економічний простір, - сукупність економічних стосунків на даній території, що виявляються через відношення управління.
Економічний простір не так жорстко пов'язаний з територією, як економіко-географічний, бо відношення управління можуть формуватися між дуже віддаленими об'єктами. Крім того, якщо в економіко-географічному просторі зв'язок між виробництвом, соціумом і природою здійснюється безпосередньо, то в економічному - опосередковано. Тому економічний простір не завжди суміщується з економіко-географічним, але чим більше вони суміщуються, тим більше можливостей для оптимальних розв'язань.
Таким чином, РПС здійснюється у просторі, що характеризується багатомірністю, має власні специфічні закони й закономірності розвитку. Їх треба враховувати у наукових дослідженнях та у практиці розміщення виробництва.
Системний аналіз
З допомогою системного аналізу можна порівнювати альтернативні варіанти розв'язання проблем удосконалення розміщення продуктивних сил та вибирати для практичного використання кращі з боку інтересів регіону. Застосування принципів системного аналізу дає змогу розглядати кожну економічну проблему як особливу систему у взаємодії з іншими. Сисемний аналіз робить можливим раціональне використання різноманітної інформації, дає змогу чітко визначити кожну проблему, виявити мету та вибрати ефективні методи розв'язання. Наукова розробка економіко-математичних методів розширила застосування системного аналізу розміщення продуктивних сил, придала цілеспрямованого характеру економічним розрахункам.
Балансовий метод
Балансовий метод є найпоширенішим у плануванні, зокрема у перед планових дослідженнях. Використовується система матеріальних, фінансових балансів, балансів трудових ресурсів, грошових доходів, видатків населення, територіальних балансів потужностей будівельних організацій , баланси місцевих будівельних організацій, виробів металообробної промисловості міжгалузевого використання. Баланси є звітні та планові. Науково-дослідні інститути проводять спеціальні дослідження з удосконалення регіональної системи балансів (розробка звітних міжгалузевих балансів виробництва, розподілу та споживання продукції в областях та економічних районах.).
Техніко-економічні розрахунки
Техніко-економічні розрахунки застосовуються на проектній стадії обґрунтування розміщення продуктивних сил (підприємств та територіального розвитку виробництва). Порівняльну ефективність альтернативних варіантів розміщення виробництв визначають на основі розрахунку поточних (собівартості) та порівняння одноразових (капітальних) витрат. Обов'язково враховують показники матеріало-, енерго-, фондо-, трудо-, водомісткості та транспортабельності продукції .
Економіко-статистичні та економіко-математичні методи
З економіко-статистичних методів найбільш поширеними є обчислення індексів та середніх величин, кореляційний - регресійний аналіз, групування, графоаналітичний метод. Сутність економіко-математичних методів полягає у формалізованому описі економічних явищ та процесів у вигляді системи математичних рівнянь. Найбільш поширені з економіко-математичних моделей балансова та оптимізаційна.
Картографічний метод
До традиційних методів аналізу розміщення продуктивних сил відносяться порівняльний спосіб вивчення економічних та економіко-географічних явищ та процесів. Особливо широко застосовується у прикладних розробках картографічний метод, запозичений з економічної географії. При моделюванні перспективного розміщення виробництва застосовують нормативний метод.
Балансові та оптимізаційні моделі
Балансова модель має вигляд системи шахових таблиць (баланси витрат та випуску продукції, капітальних вкладень, трудових витрат, природних ресурсів). Баланси на практиці є міжгалузеві, міжрайонні з виробництва та розподілу продукції.
Оптимізаційна модель - це вища форма техніко-економічних розрахунків з призначення вибору оптимального варіанта розміщення підприємств, галузей, територіально-виробничих комплексів. Умови задачі та розв'язок подаються у табличній (матричній) або графічній (мережній) формі.
Системний аналіз
З допомогою системного аналізу можна порівнювати альтернативні варіанти розв'язання проблем удосконалення розміщення продуктивних сил та вибирати для практичного використання кращі з боку інтересів регіону. Застосування принципів системного аналізу дає змогу розглядати кожну економічну проблему як особливу систему у взаємодії з іншими. Сисемний аналіз робить можливим раціональне використання різноманітної інформації, дає змогу чітко визначити кожну проблему, виявити мету та вибрати ефективні методи розв'язання. Наукова розробка економіко-математичних методів розширила застосування системного аналізу розміщення продуктивних сил, придала цілеспрямованого характеру економічним розрахункам.
Основними задачами РПС:
ь розробка наукових основ територіального суспільства;
ь розробка наукових принципів раціонального природо використання та ресурсозберігання.
Метою науки є всебічне (демографічне, екологічне та економічне) обґрунтування перспективного розміщення продуктивних сил, а також удосконалення (оптимізація) його сучасного характеру, підвищення соціально-економічної ефективності усуспільних затрат праці.
В основу теорії розміщення продуктивних сил покладено загальні економічні закони. Очевидно, що в умовах переходу до ринкової економіки розміщення продуктивних сил здійснюватиметься відповідно до тих законів, керуючись якими досягатиметься макси мальний економічний і соціальний ефект при мінімальних витратах. Розміщення продуктивних сил -- це результат дії об'єктивних законів і закономірностей, а також суб'єктивних процесів, то виникають в результаті діяльності людини. Закон розглядається наукою як необхідне, суттєве, стійке, повторюване відношення між явищами в природі і суспільстві. Закономірність -- об'єктивно існуючий повторюваний, суттєвий зв'язок явищ природи і суспільного життя.
Між законами і закономірностями існує найтісніший взаємозв'язок. Всі закони і закономірності -- відношення об'єктивні, вони проявляються незалежно від волі і свідомості людей.
Портово-промисловий комплекс (ППК) - це форма територіальної організації морського господарства й прилеглого примор'я, взаємопов'язане й взаємообумовлене, планомірно сформоване об'єднання морських портів, промислових підприємств, приморських селищ, соціально-виробничої інфраструктури, розташування яких у береговій зоні викликано експлуатацією ресурсів суходолу й моря, забезпеченням зовнішньоекономічних та інших зв'язків. Внаслідок такого поєднання маємо додатковий соціально економічний ефект за рахунок групування морських портів і промислових підприємств згідно з їхнім транспортним та економіко-географічним розташуванням у приморській зоні; тривалістю міжгалузевих зв'язків; скороченням транспортних витрат; комплексним використанням усіх ресурсів; раціональним поєднанням територіально-галузевої та програмно-цільової засад керування.
ППК утворюються у контактній зоні «суходіл-море» й використовують переваги розташування ресурсів не лише прилеглої території, але й акваторії.
Основні типи ППК:
· океанічний, зорієнтований переважно на природно-ресурсний потенціал Світового океану (наприклад, океанічне рибальство, добування залізо-марґанцевих конкрецій тощо) та зовнішньоекономічні морські торговельні зв'язки;
· морський (прибережний), пов'язаний з освоєнням природно-ресурсного потенціалу континентального шельфу (морський нафто- й газовидобуток, прибережне рибальство, морекультура);
· приморський, зорієнтований переважно на освоєння нових територій морським шляхом (у Росії це - освоєння Крайньої Півночі вздовж Північного морського шляху, Крайньої Півночі Канади, Аляски США).
В світі існує багато портово-промислових комплексів, як у розвинених країнах, так і в тих, що розвиваються. У розвинених країнах вони, як правило, орієнтовані на зовнішньоекономічні зв'язки та імпорт сировини. В країнах, що розвиваються, ППК мають експортну орієнтацію.
Найбільшим у світі є ППК на базі Європорту у Роттердамі, що має вантажооборот близько 300 млн т/рік, обслуговує понад 300 тисяч морських та 250 тисяч річкових суден. Його хінтерланд поширюється не тільки на Нідерланди, а й на Бельгію, ФРН, Люксембург, Швейцарію та Австрію. Після будівництва каналу Рейн-Майн-Дунай зона його економічного впливу поширилась і на придунайські країни. Спеціалізація цього ППК: припортова чорна металургія, прийом значних обсягів нафти, нафтопереробка, судноремонт та суднобудування.
У Франції ППК сформований на базі портів Марсель та Фос, разом вони мають вантажооборот 100 млн т/рік. Цей ППК спеціалізується на нафтопереробці, припортовій чорній металургії (Фос), зовнішньоекономічних перевезеннях, рибальстві та морегосподарстві.
В Японії найбільший ППК сформований на базі чотирьох великих портів та їх хінтерланду: Токіо, Йокогама, Кавасакі, Тіба, вантажооборот яких перевищує 400 млн т/рік. Його спеціалізація: прийом сирої нафти, нафтопереробка, відправка генеральних вантажів, припортова чорна та кольорова металургія, припортова теплоенергетика на привезеній сировині (енергетичне вугілля з Австралії).
Нью-Йоркський ППК має вантажооборот понад 150 млн. т/рік. Спеціалізація: прийом сирої нафти, нафтопереробка, нафтохімія, припортова кольорова металургія, зовнішньоекономічні перевезення.
Серед країн, що розвиваються, слід виділити насамперед ППК Сінгапуру, вантажооборот якого дорівнює 200 млн т/рік. Цей морський порт кожні 10 хвилин приймає вантажне, вантажне судно чи танкер з нафтою. На його нафтопереробних заводах переробляється понад 50 млн т нафти на рік. Крім того, розвинено суднобудування та судноремонт, будівництво нафтових платформ, морегосподарство, нафтохімія.
На атлантичному узбережжі Аргентини ППК формується на базі Буенос-Айресу, Ла-Плати, Енсенади, Кампали, Сан-Ніколаса, Росаріо та центрів, що до них тяжіють. Спеціалізація: припортова чорна металургія (ввезення залізної руди високої якості та експорт металу), нафтопереробка та нафтохімія.
Щоб вдосконалити керування виробництвом на території, треба створювати цього острівці науково-технічної думки разом з передовими технологічно гнучкими промисловими підприємствами й комплексами. Це, здебільшого, комплекс організацій, що здійснюють наукові дослідження й технічні розробки. Мета науково-технологічних зон, технопарків та технополісів - створити сприятливі умови для максимального зближення науки з виробництвом і сприяння реґіональному промисловому розвитку.
Науково-технологічна зона - це певна територія, на якій є вищий учбовий заклад (чи кілька), науково-дослідний центр міжнародного рівня та відповідна технологічна інфраструктура задля впровадження наукових розробок в практику. Сукупність цих трьох компонентів, а також наявність венчурного (ризикового) капіталу, висококваліфікованих кадрів дає можливість зменшити час від наукової розробки до її впровадження у виробництво.
Такі зони, як правило, створюються в економічно розвинених країнах, неподалік від великого наукового чи культурного центру, зв'язані з ним швидкісною автострадою чи залізницею задля створення гідних умов науковцям. Часто при цьому враховуються і кліматичні фактори; більш за все для цього підходять райони субтропічного клімату.
Перша така зона була створена в США неподалік від Сан-Франциско на Тихоокеанському узбережжі (в субтропіках) в містечку Сан-Хосе на базі Стенфордського університету. Спочатку тут акумулювались наукові заклади та фірми з вироблення обчислювальної техніки, а потім ця зона, що налічувала понад 2 тисячі фірм з числом зайнятих понад 200 тисяч чоловік, стала спеціалізуватися на виробництві мікророцесорів та комп'ютерів з використанням сілікону - кремнію (Si) і отримала назву «Сіліконова долина». Зараз у США налічується кілька десятків таких зон по всій країні: Сіліконовий пляж, Сіліконовий пояс, Сіліконові гори, Сіліконова рівнин, Тех-Айленд та інші.
ПЛАН
1. Методологія та задачі курсу:
a) Поняття про предмет дослідження науки “Розміщення продуктивних сил”.
b) Місце курсу в системі наукових дисциплін, його мета і завдання.
c) Структура курсу.
d) Теоретико-методологічні основи РПС.
e) Методи РПС.
2. Характеристика портово-промислового комплексу.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра «Економічна теорія»
Контрольна робота
з дисципліни «Розподіл продуктивних сил»
Тема: «Методологія та задачі курсу. Характеристика портово-промислового комплексу»
Виконала:
Кандидат наук,доцент
Херсон 2007 р.
ЛІТЕРАТУРА
1. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил та регіонал істика: Навч.посіб. - 2-ге вид. випр.і доп.-К.: Вінар,2002
2. Кочая Е.П.Розміщення продуктивних силв україні -К.: 1998
3. Ковалевський В.В.,Михайлова О.Г., Семьонова В.Ф. Розміщення продуктивних сил в Україні - К.:1999
4. Чекаловець В.,Крижанівський С. Розвиток морських торгових портів України у конкретному середовищі, журнал «Економіка України»№1,2006
5. Статистичний щорічник України за 2003 рік. К.,Держкомстат України, 2004.
