Ресурси світового океану
p align="left">Також дуже багаті вуглеводнями шельфові зони Північної Австралії, затока Кука (Аляска), район Канадського Арктичного архіпелагу. Видобуток „морської” нафти проводиться на Каспійському морі (узбережжя Азербайджану, Казахстану, Туркменістану (родовище Бані Лам)). Родовища газу Галіцино у Чорному морі між Одесою та Кримом повністю забезпечують потреби Кримського півострова. Інтенсивні пошуки газу проводяться в Азовському морі. Нині у Світовому океані широко розгорнувся пошук нафти і газу. Розвідувальне глибоке свердлення здійснюється на площі близько 1 млн. кв. кілометра, видано ліцензії на пошукові роботи ще на 4 млн. кв. кілометрів морського дна. В умовах поступового виснаження запасів нафти і газу на багатьох традиційних родовищах суходолу помітно посилюється роль Світового океану як джерела поповнення цих дефіцитних видів палива.
Видобуток кам'яного вугілля
З давніх-давен у багатьох країнах кам'яне вугілля використовується як найважливіший вид твердого палива. І тепер у паливно-енергетичному балансі йому належить одне з найпочесніших місць. Варто зазначити, що сумісне виробництво цієї корисної копалини на два рівні менше у порівнянні з її запасами. Це означає, що світові ресурси вугілля дозволяють збільшувати його виробництво.
Кам'яне вугілля залягає у корінних породах, в основному вкритих зверху осадовим чохлом. Корінні кам'яновугільні басейни, розташовані у береговій зоні, у багатьох районах продовжуються у надрах шельфу. Вугільні пласти тут нерідко відрізняються більшою потужністю, аніж на суходолі. В окремих районах, наприклад на північноморському шельфі, виявлені вугільні родовища, непов'язані з береговими. Видобуток кам'яного вугілля з підводних басейнів проводиться шахтовим способом.
У прибережній зоні Світового океану відомо понад 100 підводних родовищ і діє близько 70 шахт. З надр моря витягується приблизно 2% світового видобутку кам'яного вугілля. Найбільш значні розробки проводять Японія, яка отримує 30% вугілля з підводних шахт, і Великобританія, яка видобуває у позабереговій зоні 10% вугілля. Значну кількість кам'яного вугілля дають підводні басейни поблизу узбережжя Китаю, Канади, США, Австралії, Ірландії, Туреччини, а також Греції та Франції. Оскільки запаси вугілля на суходолі більш суттєві і комерційно доступніші ніж на морі, то підводні родовища вугілля розробляють переважно країни, малозабезпечені вугіллям. У деяких країнах, наприклад Великобританії, розвиток підводного добування вугілля пов'язаний з виснаженням запасів у традиційних родовищах на суходолі. У цілому ж простежується тенденція до збільшення підводного видобутку кам'яного вугілля.
Корисні копалини на поверхні дна океану
Тверді корисні копалини, що витягуються з моря, поки що відіграють значно меншу роль у морському господарстві ніж нафта і газ. Проте, і тут спостерігається тенденція до швидкого розвитку добування, яка стимулюється виснаженням аналогічних запасів на суходолі та їх нерівномірним розміщенням. Крім того, стрімкий розвиток техніки обумовив створення удосконалених технологічних засобів, здатних проводити розробки у прибережних зонах.
Залежні твердих корисних копалин у морі та океані можна розподілити на корінні (зустрічаються на місці свого початкового залягання) і розсипні (їх концентрації утворюються у результаті винесення уламкового матеріалу ріками поблизу берегової лінії на суходолі та мілководді). У свою чергу, корінні поділяються на сховані (витягуються з надр дна) і поверхневі (розташовані на дні у вигляді конкрецій, мулів тощо).
5
Розсипні родовища
Найбільше значення після нафти і газу мають розсипні родовища металоносних мінералів, алмазів, будматеріалів та бурштину. За окремими вилами сировини морські розсипи мають провідне значення. В них містяться десятки різноманітних, в тому числі тяжких мінералів і металів, що користуються попитом на світовому ринку. До найбільш істотних з них відносяться ільменіт, рутил, циркон, монацит, магнетит, каситерит, тантало-ніобіти, золото, платина, алмази та деякі інші. Найбільші прибережно-морські розсипи відомі в основному в тропічній і субтропічній зонах Світового океану. При цьому розсипи каситериту, золота, платини та алмазів зустрічаються дуже рідко. Вони являють собою давні алювіальні родовища, занурені під рівень моря, і знаходяться поблизу від районів свого утворення.
Такі мінерали прибережно-морських розсипних родовищ як ільменіт, рутил, циркон і монацит - найбільш поширені, „класичні” мінерали морських розсипів. Ці мінерали мають велику питому вагу, стійкі до вивітрювання та утворюють промислові концентрації у багатьох районах узбережжя Світового океану.
Провідне місце у добування розсипних металоносних матеріалів належить Австралії, її східному узбережжю, де розсипи тягнуться на півтори тисячі кілометрів. Тільки в пісках цієї смуги міститься приблизно 1 млн. тонн циркону і 30 тис. тонн монациту.
Головний постачальник монациту на світовий ринок - Бразилія. Провідним виробником концентратів ільменіту, рутилу та циркону є США (розсипи цих металів майже суцільно поширені на шельфі північної Америки - від Каліфорнії до Аляски на заході і від Флориди до Род-Айленда на сході). Багаті ільменіт-цирконові розсипи знайдені поблизу берегів Нової Зеландії, в прибережних розсипах Індії (штат Керала), Шрі-Ланки (район Пулмоддай). Менш значні прибережно-морські родовища монациту, ільменіту і циркону виявлено на Тихоокеанському узбережжі Азії, на острові Тайвань, на Ляодунському півострові; в Атлантичному океані поблизу берегів Аргентини, Уругваю, Данії, Іспанії, Португалії, Фолклендських островів, ПАР та в деяких інших районах.
Велика увага в світі приділяється добуванню каситеритного концентрату - джерела олова. Найбільш багаті у світі прибережно-морські і підводні алювіальні розсипні родовища оловоносної руди-каситериту зосереджені у країнах Південно-Східної Азії: Бірмі, Таїланді, Малайзії та Індонезії. Значний інтерес представляють розсипи каситериту поблизу узбережжя Австралії, біля півострова Корнуолл (Великобританія), у Бретані (Франція), на північно-східному березі острова Тасманія. Морські родовища набувають все більше значення через виснаження запасів на суходолі і тому, що морські родовища виявилися багатшими за наземні за вмістом металу.
Більш чи менш значні та багаті прибережно-морські розсипи магнетитових (містять залізо) і титаномагнетитових пісків зустрічаються на всіх континентах. Проте промислові запаси має далеко не кожен з них.
Найбільші за запасами скупчення залізистих пісків розташовані у Канаді. Досить значні запаси цих мінералів є у Японії. Вони зосереджені у Тайській затоці, біля островів Хонсю, Кюсю та Хоккайдо. Залізисті піски також видобуваються у Новій Зеландії. Розробка прибережно-морських розсипів магнетиту здійснюється в Індонезії та Філіппінах. На Україні розсипні титаномагнетитові родовища експлуатуються на пляжах Чорного моря; у Тихому океані - у районі острова Інсурут. Перспективні залягання оловоносного піску виявлено у Ваньковій губі моря Лаптєвих. Берегові магнетитові та титаномагнетитові розсипи розведені на узбережжях Португалії, Норвегії (Лофопянські острови), Данії, Німеччини, Болгарії та інших країнах.
До спорадичних мінералів прибережно-морських розсипів належать перш за все золото, платина та алмази. Всі вони зазвичай не утворюють самостійних родовищ і головним чином зустрічаються у вигляді домішок. У більшості випадків морські розсипи золота приурочені до гирлових районів „золотоносних” річок.
Розсипне золото у прибережно-морських відкладеннях виявлено на західних берегах США та Канади, у Панамі, Туреччині, Єгипті країнах Південно-Західної Африки (місто Ном). Значними концентраціями золота характеризуються підводні піски протоки Стефанса, від півдня до півострова Гранд. Встановлено промисловий вміст золота у пробах, піднятих з дна північної частини Берингова моря. Розвідка прибережних і підводних золотоносних пісків активно проводиться у різних районах океану.
Великі підводні залягання платини знаходяться у затоці Гудньюс (Аляска). Вони приурочені до давніх русел річок Кускоквім і Салмон, затоплених морем Це родовище забезпечує 90% потреб США у цьому металі.
Основні родовища прибережно-морських алмазоносних пісків зосереджені на південно-західному узбережжі Африки, де вони приурочені до відкладень терас, пляжів і шельфу до глибин 120 м. Значні морські терасові розсипи алмазів розташовані в Намібії, на північ від річки Оранжева, в Анголі (в районі Луанди), на узбережжі Сьєрра-Леоне.
Бурштин - предмет прикраси і цінна сировина для хімічної і фармацевтичної промисловості - зустрічається на берегах Балтійського, Північного і Баренцового морів. У промислових масштабах бурштин видобувають у Росії.
З-поміж нерудної сировини у шельфовій зоні представляють інтерес глауконіт, фосфорит, пірит, доломіт, барит, будівельні матеріали - гравій, пісок, глина, черепашник. Ресурсів нерудної сировини, згідно сучасних і передбачених потреб, вистачить на тисячі років.
Інтенсивним видобуванням будівельних матеріалів у морі займається багато прибережних країн - США, Великобританія (протока Ла-Манш), Ісландія, Україна. У цих країнах видобувається черепашник, його використовують у якості основного компоненту при виробництві будівельного вапна, цементу, кормової муки.
Раціональне використання морських будівельних матеріалів передбачає створення промислових комплексів зі збагачення пісків шляхом їх очищення від черепашки та інших домішок та утилізації черепашки у різних галузях господарства. Видобування черепашнику проводиться з дна Чорного, Азовського, Баренцового та Білого морів.
