Быстрый поиск

Поняття про світове господарство

Географія світового господарства - невід'ємна складова суспільної географії та один з базових навчальних курсів на економічних, географічних, природничо-географічних факультетах вищих навчальних закладів.

Термін "господарство" всім добре знайомий, він часто вживається у різних сполученнях - "домашнє господарство", "народне господарство", "національне господарство", нарешті, "світове господарство". Що ж поєднує ці різні господарства? Праця та взаємозв'язки між їх складовими, наприклад, між окремими людьми в домашньому господарстві або окремими країнами у світовому господарстві.

Світове господарство - це сукупність національних господарств всіх країн світу, які пов'язані між собою всесвітніми економічними відносинами, заснованими на базі міжнародного географічного поділу праці.

Світове господарство неможливо уявити без потужних потоків товарів, капіталів, послуг, інформаційних ресурсів, що рухаються між країнами та збільшуються з кожним роком.

Процес формування світового господарства фактично охоплює всю історію людства (згадаймо, наприклад, Великий шовковий шлях та інші приклади). Прискорився цей процес наприкінці феодалізму, коли почався розвиток мануфактурного виробництва та намітився перехід від натурального обміну до товарно-грошових відносин.

"Зародок" світового господарства сформувався у Середземномор'ї з прилеглими до нього районами Європи й Західної Азії. Внаслідок Великих географічних відкриттів, міжнародна торгівля вслід за Європою та Азією охопила Північну Америку та інші регіони світу (останніми були залучені важкодоступні райони Тропічної Африки). Обмін продуктами між ними і створив світовий ринок. Подальшому розвитку цього ринку сприяв розвиток транспорту (у ХІХ столітті дуже швидко зростала протяжність залізниць, які пов'язали міцними зв'язками внутрішні частини континентів і за влучним висловом Г. Гейне "вбили простір"; а пароплави пов'язали між собою материки. Моря і океани, які колись роз'єднували країни, навпаки перетворились в об'єднуючий фактор).

Але головна роль у формуванні світового господарства належить великій машинній індустрії. Вона виникла протягом ХІХ століття в країнах Західної Європи та США після так званих "промислових переворотів". Швидке зростання промислового виробництва дало можливість значно збільшити випуск товарної продукції та одночасно викликало потребу в нових джерелах сировини та ринках збуту.

Таким чином, світове господарство склалося наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття внаслідок розвитку потужної машинної індустрії, транспорту та світового ринку.

Порівняно невеликий час існування цілісного світового господарства з деякою долею умовності можна поділити на 4 етапи розвитку.

І етап: від початку ХХ століття - до початку Першої світової війни. Характеризується швидким зростанням промисловості та стрімким розвитком транспорту (насамперед, залізничного), різким збільшенням обсягів обміну товарами і послугами між найбільш розвиненими країнами світу, початком експорту капіталів.

ІІ етап: початок Першої світової війни - кінець Другої світової війни. Характеризується певним згортанням міжнародних економічних зв'язків внаслідок двох світових воєн, революцій у різних регіонах світу, розриву господарських зв'язків СРСР з деякими традиційними партнерами царської Росії, економічної депресії у багатьох країнах в 30-х роках ХХ століття.

ІІІ етап: 50-ті - середина 80-х років ХХ століття. Характеризується поглибленням міжнародної спеціалізації більшості країн світу, початком інтеграційних процесів (утворення Спільного Ринку як прообразу Європейського Економічного Співтовариства, Ради Економічної Взаємодопомоги та ін.), збільшенням обсягів міжнародної торгівлі, відновленням і зміцненням ринку позикового капіталу.

ІV етап: кінець 80-х років ХХ століття - початок ХХІ століття. Характеризується переходом найбільш розвинених країн світу в стадію постіндустріального суспільства, подоланням економічної відсталості групою країн (маються на увазі деякі з індустріальних та нових індустріальних країн), розпадом соціалістичної підсистеми світового господарства.

Рис. 1.1. Функціональна модель світового господарства ("центр-напівпериферія-периферія")

Рис. 1.2. Морфологічна (географічна) модель світового господарства ("Північ - Південь")

Сформувалася багаторівнева структура світового господарства (див. рис. 1.1 та 1.2). Центральну його частину ("центр") становлять постіндустріальні країни Північної Америки, Західної Європи і Японія, які контролюють науково-технічний прогрес, рух капіталу та стан світових ринків. Між майже 25 країнами "центру" досягнуто високого рівня єдності виробничих, торговельних та фінансових відносин. Основна спрямованість їхнього розвитку - перехід до постіндустріального інформаційного суспільства.

Периферійна частина ("периферія") - країни "третього світу", розташовані переважно в тропічних широтах. Периферія живе за рахунок експлуатації природних ресурсів, деякі з її регіонів перенаселені, у багатьох місцях зберігаються зони політичної нестабільності і конфліктів.

"Напівпериферію" світового господарства складають досить неоднорідні групи країн перехідної економіки. До них належать: середньорозвинені індустріальні країни Західної Європи (наприклад, Ірландія, Португалія, Греція), індустріальні та деякі нові індустріальні країни Азії, Латинської Америки, Африки, Австралії та Океанії; а також постсоціалістичні країни Євразії (серед них й Україна), інтеграція яких у світове господарство тільки розпочалася.

Опорним каркасом цієї системи є кілька осередків (ядер) світового господарства (які науковці називають країнами "тріади"), а в кожному з них найбільші міста - економічні центри, так звані світові (або глобальні) міста.

Наймогутніше ядро світового господарства склалося у Північній Америці. Його основу становить економіка США, з нею тісно пов'язані економіки Канади й Мексики, які разом утворюють асоціацію НАФТА. На цю трійку при 7% населення світу припадає 22% валового національного продукту, 23% виробленої промислової та 13% сільськогосподарської продукції.

Не менш потужне ядро світового господарства сформувалося в Європі, країни якої мають не просто спільну географічну належність, а й глибокі історичні та геополітичні зв'язки. Внаслідок спільності низки внутрішньо- і зовнішньополітичних інтересів європейського капіталу в Західній Європі відбувся глибокий процес економічної інтеграції. Тут сформувалося європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС), яке згодом трансформувалося в Європейський Союз (ЄС). До нього з 2007 р. входять 27 країн з населенням близько 500 млн. осіб. Це значне економічне угруповання та ринок, який за можливостями попиту можна порівняти з ринком США. Частка ЄС у світовому виробництві валового національного продукту, промислової і сільськогосподарської продукції становить близько 20%, а у золотовалютних резервах - більше 40%. Успіхи консолідації західноєвропейського ядра світового господарства особливо помітні в галузі зовнішньої торгівлі: на країни ЄС припадає понад 40% зовнішньоторговельного обороту світу. ЄС став тим інтеграційним ядром, навколо якого йдуть процеси економічної і політичної інтеграції всієї Європи.

Найбільш динамічні процеси економічного розвитку відбуваються в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). Японія, група країн-"драконів" (або "далекосхідних тигрів"), Східний Китай формують інтеграційне ядро цього регіону. На його долю припадає близько 20% світового економічного потенціалу, а сумарна "вага" всіх країн АТР набагато більша. У регіоні сформувалося інтеграційне утворення АСЕАН.

Географічні та історичні особливості розвитку Японії сприяли утвердженню її як одного з основних лідерів АТР. Країна посіла помітне місце у світовому господарстві (10% ВНП світу), а також стала фінансовою супердержавою. Її досвід наслідують Південна Корея, Тайвань, Сінгапур та інші країни. Дедалі міцніші позиції в АТР посідає Китай.

Між вищезазначеними трьома "ядрами" світового господарства, які складають так звану "тріаду" його "центру", склалися потужні комунікаційні напрями. Це "Європа - Північна Америка", або євроатлантичний напрям, виражений морськими, повітряними шляхами та мережею електронних комунікацій через Атлантику. Рівнозначний йому напрям "Північна Америка - Східна та Південно-Східна Азія", або азійсько-тихоокеанський, виражений не менш потужними транспортними комунікаціями в північній частині Тихого океану. Євразійський напрям "Європа - Східна Азія" (до речі, найстаріший серед усіх) колись обслуговував "Шовковий шлях", а з його занепадом - морські дороги навколо півдня Євразійського материка. Нині знову відроджується система шляхів через внутрішні країни континенту від Китаю дорогами Центральної Азії і далі через Україну або Туреччину в Європу.

Мережа комунікацій, що пов'язує ядра "тріади" із сусідніми напівпериферійними і периферійними регіонами, доповнює картину "опорного каркасу" господарства світу.

Розглянута геопросторова структура, усталена ще в останні десятиліття ХХ століття, дозволяє помітити, що обмежена кількість країн, які знаходяться в ядрах "центру", має відчутні переваги глобального суспільно-географічного положення. Але ця ситуація не детермінована. З одного боку, все перебуває у стані постійних змін, з іншого - завдяки дії інших чинників навіть країни периферії можуть скористатися можливостями своїх порівняльних переваг. Згадаймо лише про дію світових інформаційно-технологічних мереж, активізацію міжнародного туризму, діяльність офшорного бізнесу.

Наведемо приклади.

Країна "центру". США - головний полюс економічної активності світосистеми, держава, яка завдяки своєму економічному потенціалу здатна вирішувати складні геополітичні та геоекологічні проблеми, не рахуючись особливо з позицією ані суперників, ані союзників. США мають багатий ринок збуту; могутність банків, трестів, концернів, що контролюють не тільки національне багатство своєї країни, але й перетворюються на транснаціональні корпорації; високий технічний рівень промисловості і високий науковий потенціал; потужний військово-промисловий комплекс. Саме на території США зосереджені основні вузли сучасної інформаційно-технологічної мережі світу. Держава послідовно дотримується власних геостратегічних пріоритетів: збереження глобальної конкурентоспроможності корпорацій країни; створення противаги Європейському та Азійсько-Тихоокеанському ядрам економічної активності; очолення боротьби з тероризмом; закріплення світового лідерства та недопущення (після подолання "двополюсності" світу) панування в Євразії будь-якої держави. США - стратегічний партнер, з підтримкою якого пов'язані системи безпеки Європи і Японії. Але найбільший вплив США відчувається в Новому Світі: з Канадою і Мексикою країна пов'язана інтеграційним угрупованням НАФТА, поглиблюється економічна та політична взаємодія з Латинською Америкою.

Страницы: 1, 2