Країни Закавказзя та глобальні проблеми

p align="left">На Чорноморському узбережжі Грузії розташований великий район рекреаційного господарства з кліматологічними курортами Ґаґри, Піцунда, Сухумі, Кобулеті. Всесвітню популярність має бальнеологічпий курорт Цхалтубо, розміщений у долині річки Цхалтубо, за 235 км під Тбілісі та за 70 км від Чорного моря. Не менш знамените селище Бакуріані, що розташоване на північному схилі Тріалетського хребта (у системі Малого Кавказу) на висоті 1700 м над рівнем моря. Це один із центрів гірськолижного спорту.

Господарство Вірменії зосереджене в нечисленних долинах і на невисоких гірських плато. Традиційна галузь промисловості - кольорова металургія, на підприємствах якої виробляється мідь, алюміній, молібденовий, свинцевий і цинковий концентрати. Хімічна промисловість склалася на відходах мідної промисловості й інших видів місцевої сировини. У країні ведеться видобуток золота й рідкісних металів. До традиційних галузей також належать легка й харчова.. Країна славиться виробництвом високоякісного взуття, своїми винами і, звичайно ж, вірменським коньяком (бренді).

Через брак оброблюваних земель ведення сільського господарства у Вірменії дещо ускладнене, тому провідну роль тут відіграють трудомісткі галузі - виноградарство й садівництво, що розвиваються на зрошуваних землях Араратської рівнини. У гірських районах вирощують ячмінь і пшеницю. В останні роки площі, зайняті під зерновими культурами, різко скоротилися, тому країна відчуває брак продовольства. У тваринництві найбільший розвиток одержало вівчарство.

У транспортному комплексі країн Закавказзя найбільше значення мають автомобільні магістралі й залізниці. Найважливіша залізнична магістраль зв'язує Баку з Тбілісі. Зростає значення трубопроводів, найбільша кількість яких в Азербайджані (1130 км нафтопроводів 630 км продуктопроводів і 1240 км газопроводів).

Історико-географічні регіони світу. Природа нашого світу дуже різноманітна, як і особливості його історичного, економічного й соціального розвитку. На цьому побудований поділ світу на окремі історико-географічні регіони. У минулому році ви вже знайомилися з ними. У Європі ви розглядали Західну, Центральну й Східну Європу; в Азії -- Південно-Західну, Південну, Південно-Східну, Східну, Центральну й Північну Азію; в Африці -- Північну, Південну й Тропічну Африку; в Америці -- Північну й Латинську Америку. Також знайомилися з Австралією та Океанією.

Слід зазначити, що існують й інші варіанти розподілу окремих частин світу на регіони. Наприклад, Європу часто поділяють на Північну, Західну, Південну й Східну. Виходячи із цього розподілу, ми й будемо цього року вивчати цю невелику, але дуже важливу частину світу. Ви переконаєтеся, що кожний із регіонів своєрідний і має різний ступінь єдності залежно від особливостей історичного розвитку, міждержавних відносин, єдності культури, мови, релігії, тривалості господарських зв'язків, наявності або відсутності природних бар'єрів.

Етапи формування політичної карти світу. Сучасна політична карта світу має вигляд різнобарвної мозаїки. Це близько 230 країн, які

Ми живемо в епоху, коли людині вдалося заощадити час і зменшити відстані. Сучасні види транспорту й засобів зв'язку дозволяють за лічені години опинитися в більшості районів Землі, за лічені хвилини обмінятися інформацією, швидко переміщати величезні потоки вантажів і миттєво переказувати в будь-яку точку багатомільйонні капітали. Господарства окремих держав виявилися пов'язаними в єдине світове господарство, транспортні магістралі регіонів і країн утворюють єдину транспортну систему світу, а сотні мільйонів користувачів об'єднані єдиною інформаційною системою -- Інтернетом.

Світ охоплений процесом глобалізації. Під глобалізацією світового господарства розуміється збільшення масштабів різноманітних міжнародних зв'язків в умовах усе більш відкритої, інтегрованої світової економіки. Ідеться не тільки про зовнішню торгівлю товарами та послугами, але й про валютні потоки, рух капіталу, обміни технологіями, інформацією та ідеями, переміщення людей, значне поширення нових інформаційних технологій і телекомунікацій, формування нового середовища для бізнесу в Інтернеті. Глобалізація сприяє прискоренню економічного росту, створенню конкурентного середовища й модернізації господарства, вона впливає на характер бізнесу та його управління й у той же час породжує нові протиріччя й проблеми у світовій економіці.

Основні компоненти глобалізації: глобалізація виробництва, глобалізація ринків і глобалізація фінансової сфери. Багато в чому ці компоненти забезпечуються світовою транспортною системою. Вона сприяє інтеграції виробничих і розподільних систем, дозволяє задовольнити попит на ефективне, швидке й надійне перевезення вантажів будь-яким видом транспорту без складних перевалочних процесів.

Різко зростає значення послуг зв'язку. При цьому поряд із традиційними засобами зв'язку (радіо, телефон, телеграф) усе більше використовуються сучасні електронні засоби -- телекомунікації, факсимільний і супутниковии зв'язок. Стрімко зростає використання мережі Інтернет як засобу зв'язку, що дозволяє швидко передавати нематеріальний інформаційний продукт споживачам, що перебувають одне від одного на величезних відстанях. Цей продукт може бути переданий у потрібному для споживача вигляді: текстовому, звуковому, графічному, а також як відеосюжет.

Процеси глобалізації в кілька разів збільшили можливості людей і настільки ж підсилили їхні взаємозв'язки та взаємозалежності. Так, віддаленість від епіцентру тієї або іншої хвороби вже не гарантує того, що через якийсь час вона не з'явиться в іншому регіоні світу. Тому глобальні проблеми сучасності можуть розглядатися як один із наслідків глобалізації.

Глобальними називають проблеми, що загрожують існуванню всього людства. Вони тісно пов'язані та вимагають для свого розв'язання своєчасних спільних дій усього світового співтовариства. До таких проблем належать: екологічна, демографічна й продовольча, сировинна й енергетична, проблема війни та миру, боротьби зі злочинністю й тероризмом, хворобами століття. Ці проблеми породжені протиріччями в суспільному розвитку людства, впливом людини на навколишнє середовище, а також нерівномірністю економічного й соціального розвитку окремих країн і регіонів світу.

Проблема війни та миру. Проблема збереження миру па Землі й усунення загрози смертельної для людства ядерної війни донедавна сприймалася як проблема номер один. Закінчення «холодної війни» наприкінці 1980-х рр. дозволило не боятися за майбутнє людства й усієї планети. Однак після цього збільшилася кількість конфліктів локального характеру.

Наприкінці XX ст. налічувалося кілька десятків «гарячих точок», де велися бойові дії. Це Ізраїль та Індія, Індонезія та Афганістан, Шрі-Ланка й деякі африканські держави. Нове -- XXI ст. -- поповнює рахунок 14,5 тис. війн і 3,6 млрд загиблих під час воєнних дій за останні 5,5 тис. років. У світі налічується до п'ятдесяти локальних конфліктів, де ведуться бойові дії. Так, не один рік проливається кров в Іраку, Ліберії, Сьєрра-Леоне.

Особливу небезпеку становить неконтрольоване розширення «клубу ядерних держав». Так, у 1998 р. провели випробування ядерної зброї Індія та Пакистан, у результаті чого багаторічне протистояння цих країн одержало нову, небезпечну для всього світу якість. За оцінками фахівців, близькі до створення «ядерного кийка» Ізраїль, Іран, Тайвань. У цьому зв'язку рішення України відмовитися від «смертоносного атома» розглядається як крок, спрямований на зниження вибухонебезпечності в сучасному світі. Саме в цьому напрямку й мають діяти всі країни для того, щоб розв'язати проблему війни та миру.

Екологічна проблема. Якщо проблему війни та миру можна назвати сучасником людства, то екологічна проблема -- «дитя» останніх століть. Однак тільки в другій половині XX ст. про неї заговорили з особливою тривогою, адже це час небачених раніше темпів промислового й сільськогосподарського виробництва. У поєднанні з недосконалістю технологій і відсутністю достатньої кількості очисних споруд розвиток економіки призводить до екологічних проблем.

До найнебезпечніших складових цієї проблеми можна віднести глобальне потепління, руйнування озонового шару, виснаження земельних ресурсів. За підрахунками вчених, у результаті нераціонального землекористування людство щороку втрачає близько 24 млрд тонн родючих ґрунтів -- за масштабами це можна порівняти зі знищенням усіх оброблюваних земель України.

Не менш вражаючі наслідки від процесу опустелювання. Загальна площа, охоплена цим процесом, дорівнює 4,7 млн км2. Щорічно ця цифра збільшується приблизно на 60 тис. км2, що майже вдвічі перевищує територію кожної з областей України. Особлива небезпека опустелювання полягає в тому, що найбільш інтенсивно він проходить в Азії та Африці, де й без цього недостатній рівень забезпеченості земельними ресурсами. А якщо це помножити на швидко зростаюче населення й низький рівень розвитку сільського господарства, то ситуація в окремих районах виглядає катастрофічною.

Величезної шкоди завдано тваринному й рослинному світу. Тільки за останні сто років зникло 40 видів ссавців і 100 видів птахів, на межі зникнення перебувають близько 10 тис. видів тварин і більше ніж 2,5 тис. рослин. Знищено близько половини вологих екваторіальних лісів, решта території викорчовується й випалюється зі швидкістю 20 га/хв. Найбільше страждають лісові масиви в таких країнах, як Бразилія, Демократична Республіка Конго, Філіппіни, Індонезія, Таїланд.

Для розв'язання екологічної проблеми необхідно ширше використовувати природоохоронні технології, обмежувати потреби людей, ширше використовувати вторинну сировину, відновлювати лісові масиви.

Сировинна й енергетична проблеми. Ці дві проблеми-близнюки з'явилися кілька десятиліть тому. їхня суть полягає в збільшенні споживання різних видів сировини та палива, а також електроенергії. Це призводить до того, що зростає видобуток мінеральних ресурсів і знижується ресурсозабезпечуваність корисними копалинами. Часто це супроводжується погіршенням умов і подорожчанням видобутку мінеральних ресурсів. Так, уже більше ніж третина видобутку нафти, частина газу й руд кольорових металів добувається з дна Світового океану. Бурові установки заглиблюються усе далі в море, а також у важкодоступні й погано освоєні райони.

Для розв'язання цих проблем необхідно знижувати матеріаломісткість й енергоємність виробництва, раціонально й комплексно використовувати наявні ресурси, переходити до альтернативних джерел одержання електроенергії та тепла, що й намагаються робити вчені. Вони ведуть пошуки нових видів сировини та енергоносіїв,

Страницы: 1, 2