Формування в учнів 4 класу умінь працювати з географічними картами

p align="left">Наочний образ простору учні сприймають безпосередньо по карті. Знаючи особливості її побудови, вони орієнтуються по ній, бачать місце розташування, взаєморозташування, розміри об'єктів і територій, оцінюють відстані і т. ін. Проте використання карти як засобу наочності не обмежується формуванням лише просторових уявлень. Завдання вчителя полягає в тому, щоб навчити школяра, який розглядає карту, за умовними позначеннями бачити не схему, а живий географічний простір, бачити образ гір, степу тощо. Сприймання образу географічного простору -- інша, більш висока форма картографічної наочності. Для того щоб учні могли відтворити за картою географічну дійсність, необхідно навчити їх читанню карт. Сутність читання карти полягає в розумінні сутності картографічних позначень. Колір, лінії, значки, слова, цифри і т. ін. на карті говорять про приховану за ними дійсність. Читати карту -- це означає вміти за поєднанням умовних позначень, їх просторових комбінаціях уявляти місцевість так, як це є насправді.

З точки зору психології процес читання карти має певні труднощі. Вони обумовлені тим, що читання карти передбачає:

а) уміння знаходити умовні позначення, знати, що вони зображають;

б) здатність уявляти реальні об'єкти і явища, зображені символами. В.П. Буданов зазначав, що «читання карти зовсім не можна розуміти як читання написаних на карті назв річок, населених пунктів та ін.» [11].

Читати карту -- це значить пов'язувати знаки картографічної азбуки (точніше, її умовні знаки і кольори) в слова і вислови; це значить навчитися за поєднанням символів бачити місцевість такою, як вона є насправді, навчитися оживляти карту, подумки населяти її живими істотами і наповнювати рухом, властивим зображеній на карті місцевості» [11, с. 7]. Викладене показує, що читати карту може лише учень, який володіє запасами уявлень, «образів» про навколишній світ. Звідси випливає, що навчанню молодших школярів читанню карти мають передувати екскурсії, спостереження в природі, широке використання образних засобів навчання.

Формування географічних уявлень за картою досягається шляхом накопичення у свідомості учнів географічних образів і багаторазових вправ за картою. Дуже корисні завдання типу: «Покажіть на карті розташування зони степів України. Пригадайте відеофільм «Степи України» і розкажіть про природу степів та їх використання людиною»; «Дайте характеристику Карпатських гір, використовуючи карту та ілюстрації» та інші. Важливі прийоми, які сприяють формуванню образів географічного простору, -- зразки опису об'єктів за картою вчителем, читання науково-популярної літератури.

Слід зазначити, що географічні образи, сформовані за допомогою карти та інших засобів наочності, -- це ще не географічні знання. В них відсутні такі важливі компоненти географічних знань, як факти, точні вимірювання, закономірності. Необхідна ланка в роботі з картою -- використання її в якості джерела географічних знань. До розряду знань, які формуються на основі карт, належать такі: встановлення величини об'єктів (відстаней, глибин, висот); визначення складу і розташування об'єктів і явищ, що вивчаються (родовища корисних копалин, галузі промисловості та їх розташування та ін.); встановлення причинно-наслідкових зв'язків, закономірностей тощо. Характер роботи з картою суттєво змінюється залежно від того, використовується вона як засіб наочності чи як джерело знань: в першому випадку карта розглядається, а зміст її доповнюється уявою, трансформується в образ; у другому -- ретельно вивчається, а результатом вивчення є точний кількісний або якісний результат. Залежно від того, з якою метою (засіб наочності чи джерело знань) використовується карта, переважає або конкретно-образна, або абстрактно-логічна форма мислення [37].

Успішна робота з картою вимагає не тільки її читання, але й розуміння. Розуміння карти -- це тлумачення співвідношень географічних об'єктів і явищ, зображених на карті, встановлення зв'язків між ними за допомогою використання теоретичних географічних знань. Викладене вище показує, що розуміння карти -- вища форма прояву картографічних знань. Приходить воно до учнів не одразу, а шляхом тривалих вправлянь. Як і будь-який мислительний процес, воно утворюється в результаті ряду розумових операцій -- порівняння, аналізу, синтезу, умовисновків, що спираються на знання карти і теоретичні географічні знання.

Таким чином, значення карти в процесі вивчення природознавства не обмежується використанням її як засобу наочності і джерела знань. Карта служить важливим засобом активізації і актуалізації теоретичних географічних знань, які залучаються в роботі з картою для розуміння сутності розглядуваних на ній географічних явищ.

В сучасній методиці природознавства виділяють три рівні картографічної діяльності.

Перший рівень -- догеографічний. На цьому рівні учні, спираючись на найпростіші знання і життєвий досвід, оволодівають елементарним читанням плану і фізичної карти. Властивості об'єктів вони з'ясовують за їх зовнішнім виглядом: річка Дніпро, Кримські гори, населений пункт і т. д.

На другому рівні учні повинні співвідносити наявні у них географічні знання і уявлення з картою, відтворювати просторові уявлення про розміщення і взаємне розташування об'єктів, зіставляти найпростіші характеристики місцевості і окремих об'єктів, наприклад вказати витік, гирло, протяжність, басейн річки і т. ін. На цьому рівні карта використовується головним чином як засіб наочності.

Третій рівень включає знання (розуміння карти, уміння користуватися нею як джерелом знань, широко використовуючи наявні теоретичні знання. Учні на цьому рівні вільно орієнтуються в карті, володіють методом порівняння карт, можуть дати комплексну характеристику території: виявити її просторові, природні, соціально-економічні особливості, причинно-наслідкові зв'язки і закономірності, характер діяльності населення тощо [2].

Рівні роботи з картою співвідносяться з концепцією розвивального навчання і узгоджуються з рівнями пізнавальної діяльності учнів. Не можна вимагати від школярів (якщо вони не оволоділи знанням карти, не мають запасу картографічних і географічних уявлень) опису об'єктів і територій -- вони просто не зможуть виконати завдання. Співвідношення рівнів роботи з картою із рівнями пізнавальної діяльності учнів дозволяє намітити загальний шлях навчання роботі з картою. Він полягає у поступовому переході з одного рівня на інший.

Спочатку учні отримують певний запас картографічних знань і на цій основі оволодівають практичними прийомами роботи з картою: орієнтування, визначення відстаней, характеристики об'єктів за зовнішнім виглядом і т. д. В результаті цих дій відбувається осмислення карти, формуються просторові уявлення і т. ін. Далі підключаються образне мислення і теоретичні знання, що дозволяє здійснити перехід до більш складних словесних географічних описів об'єктів та явищ.

Таким чином, як зазначають О.Ф. Козіна і О.М. Степанян, М.Ф. Куразов та інші, всю навчальну роботу з картою в початковій школі можна звести до вирішення основних завдань:

1) навчити дітей розуміти карту;

2) домогтися, щоб діти добре знали її;

3) навчити їх читати карту» [30].

Для вирішення першого завдання необхідна система підготовчих вправ, спрямована на те, щоб навчити дітей орієнтуватися в просторі, вимірювати відстані, зображати їх у зменшеному вигляді на папері (формування уміння користуватися масштабом). Вирішення другого завдання передбачає формування в учнів чітких уявлень про розташування на карті суші, води, населених пунктів і т. ін.; третього -- уміння переводити умовні знаки і кольорову гамму в опис конкретних об'єктів.

В цілому вирішення даних завдань передбачає здійснення цілеспрямованої роботи відповідно до наступних етапів (за Л.Ф. Мельчаковим [35]):

підготовка учнів до сприймання топографічного матеріалу, яка починається з 1 класу: в процесі навчання проводити вимірювання відстані, орієнтуватися в просторі (вліво / вправо, вверх / вниз...), фіксувати тривимірні об'єкти на площині й навпаки, реконструювати образ реального предмета за його площинним репрезентантом; сформовані навички закріплюються в наступних класах;

введення понять «горизонт», «лінія горизонту», «сторони горизонту»;

орієнтування на місцевості за оточуючими предметами, за Сонцем і компасом. До першої групи належить орієнтування за такими об'єктами, що вимагають комплексного підтвердження. Зокрема за тінню від предмета (гномона) -- в полудень вона завжди спрямована на північ; за пеньком -- річні кільця ширші з південної сторони; за поодинокими деревами -- із північної сторони гілки коротші, на стовбурі може бути лишайник; по стволу сосен -- після дощу він переважно чорніє з північної сторони, в суху й жарку погоду більше смоли виділяється з південної; за рослинністю -- на північних окрайках полян трава навесні густіша, ніж на південних; по просікам в лісі, які переважно прорубують у напрямку північ -- південь або захід -- схід; за мурашником -- південний схил більш пологий; за снігом -- взимку і навесні він як правило швидше тане з південної сторони; за сузір'ями -- Полярна зірка в сузір'ї Малої Ведмедиці завжди вказує на північ і т.д.;

креслення планів різноманітних предметів (вид зверху, що фіксується на площині, -- кубика, парти); приміщень (класної кімнати, своєї кімнати, будинку);

введення поняття «масштаб», без якого неможливе виконання плану великих об'єктів і територій (робота по переведенню масштабу з одного різновиду в інший, читання);

зображення напрямів і предметів на кресленні (порядок «від рисунка об'єкта -- через умовне зображення -- до пошуку на плані»);

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16