RSS    

   Економічне положення Малайз

p align="left">1.3 Тенденції економічного розвитку Малайзії в 1960-і роки

Розвитку експортного виробництва відповідав і певний рівень виробничої інфраструктури. У 1960 р, протяжність залізничної мережі в Малайї досягла 2092 км і мережі шосейних доріг 11 тис. км, при цьому 9 тис. км становили асфальтовані дороги. Автопарк країни налічував близько 130 тис. автомобілів, з них близько 100 тис. - легкових. На початку 60-х років через морські порти Малайї щорічно проходило 11-13 млн. т зовнішньоторговельних вантажів. Однак слід зазначити, що в цілому портове господарство Малайї не отримало великого розвитку. Значна частина зовнішньоторговельних вантажів на каботажних судах прямувала в Сінгапур для реекспорту. Через Сінгапур Малайя отримувала і чимала кількість імпортних вантажів, які в Сінгапур доставлялися на океанських, а звідти розвозилися каботажними судами по дрібних малайським портів. Найбільшого розвитку в роки колоніального режиму і в період Малайської Федерації отримали два основних морських порту на західному узбережжі - Порт-Суеттенхем (тепер - Порт-Келанг) і Джорджтаун (Порт-Пінанг).

У роки колоніального режиму і існування Малайської Федерації повітряний транспорт країни був лише в стадії становлення. Повітряні лінії пов'язували столицю країни тільки з декількома великими містами Малайї, з Сінгапуром і адміністративними центрами Сабаха і Саравака.

Для Малайї того часу характерний дуже слабкий розвиток електроенергетики. Електростанції країни мали сумарну потужність всього 305 тис. кВт, а виробництво електроенергії в 1962 р. склало близько 1,5 млрд. кВт-год.

Експортна спрямованість розвитку економіки Малайї обумовила велику роль зовнішньої торгівлі і високі цифри зовнішньоторговельного товарообігу, який на початку 60-х років досягав у середньому 5 млрд. малайських доларів на рік. Вартість вивозу перевищувала вартість ввезення, і країна всі ці роки мала позитивний торговельний баланс. Доходи від зовнішньої торгівлі використовувалися для оплати послуг іноземного транспорту, погашення зовнішньої заборгованості за позиками, виплати великих прибутків іноземних інвесторів, на різні витрати уряду Малайської Федерації за кордоном.

Незважаючи на більш високу роль аграрного сектору в економіці, рівень розвитку сільського господарства Північного Калімантану був нижче, ніж в Малайї, На початку 60-х років на Північному Калімантані постійно оброблялося лише близько 0,6 млн. га землі, в тому числі кілька більше 180 тис. га - у Сабасі і близько 380 тис. га - у Сараваці. Під багаторічними культурами, велика частина яких давала експортну продукцію, в Сабаху було зайнято близько 140 тис. га, а в Сараваці-близько 250 тис. га (у тому числі під каучуконосом - відповідно близько 90 і 140 тис. га). У Сабаху на плантаціях було 30 тис. га каучуконосів. На початку 60-х років в Сабаху щорічно вироблялося дещо більше 20 тис. т каучуку, близько 30 тис. т копри, трохи кави, 3-4 тис. т тютюну. Саравак давав близько 45 тис. т каучуку, близько 10 тис. т копри і стільки ж перцю. У той же час виробництво рису в Сабаху становило 70-80 тис. т, а в Сараваці-трохи більше 100 тис. т на рік. Лісове господарство цих територій давало щорічно відповідно 2-З і 1-1,5 млн. м3 деревини. У Сараваці добувалося 200-300 тис. т бокситів і близько 100 тис. т нафти. Виробнича інфраструктура на Північному Калімантані була ще менш розвинена, ніж в Малайї. Потужність електростанцій в Сабаху у 1962 р. становила лише 12,3 тис. кВт, а в Сараваці - 18,2 тис. кВт. Все виробництво електроенергії на Північному Калімантані ледь досягало 70 млн. кВт-год на рік, у тому числі 44 млн. кВт-г на Сараваці.

Настільки ж характерно для Північного Калімантану відставання у розвитку дорожньої мережі. Лише в Сабаху була побудована невелика (менше 200 км) залізниця. Довжина безрейковими доріг на початку 60-х років в Сабаху становила близько 2 тис. км, а в Сараваці - менше 1,5 тис. км, при цьому більше половини їх протяжності припадало на грунтові, гравійні та щебеневі дороги. Вантажообіг морських портів у зазначений період в Сабаху дорівнював близько 2 млн. т, а в Сараваці - 5-6 млн. т. Його розміри в Сабаху залежали в основному від вивозу деревини, а в Сараваці - нафти і нафтопродуктів, при цьому велику частину вивезення сирої нафти склав реекспорт із сусіднього Брунею, де були відсутні портові споруди для її завантаження.

1.3.1 Зовнішня торгівля в 1960-і роки

Розміри зовнішньої торгівлі колоній Північного Калімантану були набагато менше, ніж Малайї. Зовнішньоторговельний оборот Сабаха був на початку 60-х років менше 500 млн. малайських доларів, а в Сараваці - трохи більше 800 млн. малайських доларів, при цьому в останньому значна частина його припадала на вартість реекспорту нафти.

Вузька сировинна світогосподарська спеціалізація Малайї і Північного Калімантану знайшла своє відображення у структурі їх експорту. Більше 25 всієї вартості експорту Малайї в 1962 р. припадало на каучук і понад 75 - на олово. У Сабаху більше 1 / 3 експорту (у вартісному вираженні) становив вивезення деревини, а в Сараваці близько 2 / 3 експорту падало на нафтопродукти та каучук.

Одночасно зі зростанням експорту рослинного і мінерального сировини зростала залежність від імпорту продовольства, особливо зерна, і промислових товарів не тільки виробничого призначення, але і предметів широкого споживання. На початку 60-х років Малайя за рахунок власного виробництва могла задовольнити тільки половину своїх потреб у рисі. Сабах і Саравак, більше забезпечені власним продовольством, також не могли обходитися без імпорту рису та інших зернових продуктів.

Особливості історичного розвитку господарства Малайї і територій Північного Калімантану в колоніальний період зумовили специфіку їх зовнішньоторговельних відносин, що характеризуються, зокрема, крайньої обмеженістю їх зв'язків один з одним, незважаючи на географічну близькість. На початку 60-х років імпорт Малайї з Сабаха і Саравака (разом) не перевищував 0,1% усього її імпорту, а експорт на Північний Калімантан був менше 0,5% вартості всього малайського експорту. Настільки ж незначними були торгово-економічні зв'язки між Сабахом і Сараваком. За офіційними даними (не враховує невелику торгівлю між жителями, які проживають у прикордонних районах обох територій), товарообіг між Сабахом і Сараваком в 1962 р. дорівнював лише 1% т всього зовнішньоторговельного обороту Сабаха і 0,5% зовнішньоторговельного обороту Саравака.

Як Малайська Федерація, так і території Північного Калімантану в період, що безпосередньо передував їх об'єднання у Федерацію Малайзія, залишалися заповідним полем діяльності іноземного, особливо англійської, капіталу, особливі права якої були гарантовані політичною залежністю Малайї і Північного Калімантану від Великобританії. Іноземний капітал контролював усі сфери їх господарської діяльності, при цьому його безпосередню участь концентрувалося в галузях експортного виробництва. У тих випадках, коли іноземний капітал безпосередньо не брав участь у виробництві, він впливав на розміри і характер розвитку останнього шляхом участі у збуті продукції.

Головну роль у виробництві, зовнішньої торгівлі та кредитно-фінансовій системі Малайї і Північного Калімантану грали британські монополії.

На початку 60-х років англійської капіталу належало понад 80% загальної площі всіх іноземних плантацій Малайї, в тому числі 87% їх площі під каучуконосом, 64%-під олійної пальмою, 88% - під кокосовою пальмою і більше 95% - під іншими культурами . Іноземні підприємства володіли 67% загальної площі всіх плантацій Малайї. У руках британських підприємців і компаній знаходилося більше 60% видобутку олов'яної руди і вся виплавка олова.

У господарстві Малайї, Сабаха і Саравака, особливо в сільськогосподарському виробництві, провідну роль грали такі англійські монополії, як «Гаррісонс енд Кросфілд», «Гутрі», «Боустед-Баттері», «PEA - Камбербах», «Т. Барлоу »,« Сайм Дербі », гумотехнічних концерн" Данлоп "і англо-голландська« Юніле-вір ». Великі монополії з інших країн були представлені французької «Сокфін» та датської «Іст-Ейші-етик компані», У 1960 р. 17 англійських монополій контролювали в Малайї 264 плантаційні компанії з 466 плантаціями.

У видобутку олов'яної руди провідною монополією була англійська корпорація «Лондон тин», а у виплавці олова - «Консолидейтед тин смелтерз». У кредитно-фінансовій сфері Малайї і Північного Калімантану головну роль грали англійські банки.

Безмежна експлуатація природних і людських ресурсів Малайї і Північного Калімантану забезпечувала іноземному капіталу отримання високих прибутків, які в основному вивозилися за кордон. Вивіз великих фінансових коштів за кордон знекровлює економіку Малайї, Сабаха і Саравака і був великою перешкодою на шляху їх подальшого розвитку.

1.4 Основні риси соціально-економічної моделі

Динамізм, характерний для економіки Малайзії протягом 70-х і особливо 80-90-х рр.., Багато в чому базувався на довгостроковій державній політиці підтримки стабільного розвитку аграрної сфери і випереджаючого зростання орієнтованої на експорт промисловості.

В основі цієї політики лежить мобілізація внутрішніх джерел фінансування: у середині 90-х рр.. норма заощаджень виросла до 37%, а норма капіталовкладень - до 39%, тоді як у 60-і рр.. вони становили відповідно 28 і 14%, при цьому спостерігався відтік капіталу за кордон. У той же час уряд активно залучає іноземні капіталовкладення: частка іноземних прямих інвестицій в основний капітал досягає 26% (найвищий показник серед країн Південно-Східної Азії, не рахуючи Сінгапуру).

Аграрний сектор економіки одержує підтримку за допомогою субсидування закупівель сільськогосподарської продукції, централізованого регулювання цін, надання субсидій на придбання машин та добрив. У результаті в 90-і рр.. забезпечувався стійке зростання виробництва продовольства і сировини для промисловості.

Страницы: 1, 2, 3


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.