Донецький економічний район. Роль агропромислового комплексу в економіці України
Донецький економічний район. Роль агропромислового комплексу в економіці України
Предмет «Розміщення продуктивних сил»
Донецький економічний район
Донецький економічний район займає площу 53,2 тис. км2. або 8,8% території України з населенням 7887,0 тис. чол. Складається з Донецької та Луганської областей. В межах району розміщений Український Донбас (високорозвинутий ТВК із специфікою добувних галузей промисловості та відновною обробною промисловістю). Характерними є значний ПРП та потужний виробничий потенціал.
Основним багатством надр Донецького економічного району є кам'яне вугілля (від довгополумяного до антрацитів). Пласти камяного вугілля малопотужні товщиною 40 - 70 см. У районі виявлено родовища природного газу у Червонокопівську, Славяносербську, Борівському, Співаківському, Кружилівському. Є 21 газоперспективна площа. У басейні річок Кальміус і Торець (Донецька область) та Айдар і Деркул (Луганська облась) знайдено родовища бурих залізняків непромислового значення. Донецький регіон має запаси наступних корисних копалин: кам'яної солі, вапняків, високоякісної крейди, вогнетривкі глини, цементного мергелю. Кількість опадів - 500 - 600 мм., водні ресурси регіону не забезпечують потреб у водній промисловості, сільського господарства, населення. На січень 1995 року розвідано 52 площі для будівництва нових шахт.
Чисельність населення Донецького економічного району складає понад 8,2 млн. чол. (89,1% міського населення). Працює 21 виробниче об'єднання з видобутку вугілля, які включають 214 шахт.
Електроенергію в основному виробляють ДРЕС (Вуглегірська, Словянська, Миронівська, Міусинська, Лисичанська та ряд інших). У Маріуполі розміщені підприємства чорної металургії. Заводи кольорової металургії розміщені у Катянжинові - "Укрцинк", Микитові - ртутний комбінат, Артемівську - завод обробки кольорових металів, Торезьку - завод твердих сплавів та "Донецьквторкольормет". Також у регіоні розміщені підприємства гірничохімічного комплексу та коксохімічне виробництво.
Роль АПК в економіці УкраїниАгропромисловий комплекс (АПК) має особливе значення в економіці країни. Він відноситься до числа основних народногосподарських комплексів, що визначають умови підтримки життєдіяльності суспільства. Значення його не тільки у забезпеченні потреб людей у продуктах харчування, але в тому, що він істотно впливає на зайнятість населення й ефективність усього національного виробництва.
АПК - найбільший з основних (базових) комплексів в економіці країни. В АПК України вданий час зайнято близько 35% всіх працюючих в сфері матеріального виробництва. Тут зосереджено більше чверті всіх виробничих фондів і створюється майже 15% ВВП.
Питома вага капітальних вкладень в АПК в загальному обсязі інвестицій в економіку України становить 10%. Близько 30% галузей народногосподарського комплексу включено в відтворювання зв'язку з аграрним сектором. З сільськогосподарської сировини виробляється приблизно 70% всього набору що виробляються в країні предметів споживання. У роздрібному товарообороті продовольчі товари становлять приблизно половину.
До агропромислового комплексу (АПК) належать усі види виробництв і виробничого обслуговування, створення і розвиток яких підлеглі виробництву кінцевої споживчої продукції з сільськогосподарської сировини. В АПК входять три великі сфери галузей.
Перша сфера АПК - тракторного і сільскогосподарського машинобудування; машинобудування для харчової промисловості, агрохімія (виробництво мінеральних добрив та мікробіологічна промисловість), комбікормові промисловість, система матеріально-технічного обслуговування сільського господарства в Києві, меліоративний і сільське будівництво.
Друга сфера - рослинництво, тваринництво, рибальство лісове господарство.
Третя сфера АПК - харчова промисловість, холодильне складське, спеціалізоване транспортне господарство, торговельні та інші підприємства та організації, що займаються доведенням кінцевого продукту доспоживача в Києві, включаючи оптові ринки, роздрібну торгівлю і громадське харчування. До кожної сфері слід також віднести відповідні галузі науки і підготовку кадрів.
До середини 90-х р. у виробництві продукції АПК на галузі, що забезпечують АПК засобами виробництва в Києві, припадало 4,8%, а разом з ремонтом тракторів та інших сільськогосподарських машин, а також продукцією сільського будівництва - 11,4%; на сільське і лісове господарство - 41,8; на харчову, борошномельно-круп'яної і легку промисловість (останню тільки в частині первинної переробки сільськогосподарської сировини ) - 34,3; на заготовці, торгівлю і громадське харчування - 12,5% загального обсягу продукції. З зайнятих в АПК на першу сферу галузей, включаючи ремонт сільськогосподарської техніки та будівництво, припадало 16,7%, на сільське і лісове господарство (включаючи зайнятих в особистих підсобних і селянських (фермерських) господарствах) - 66,4% і на третю сферу АПК - 16,9% середньорічних працівників.
Природно що, АПК не замкнути в самому собі, а безпосередньо або опосередковано виходить на ще більш широке коло народногосподарської системи, на зв'язки з багатьма іншими галузями і підприємствами. У процесі розвитку економіки ці зв'язки стають все більш різнобічними і тісними. На стан агропромислового комплексу істотно впливає не тільки розвиток багатьох суміжних галузей економіки, що безпосередньо до нього не входять, але й загальна економічна ситуація в країні, становище з економікою галузей за межами цього комплексу.
Слід зазначити, що в економічно розвинутих країнах питома вага сільського господарства в структурі АПК займає відносно «менше місце і за вартістю продукції, і по чисельності зайнятих.
Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють:
· агропромисловий пункт -- локальна форма АПК, що об'єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;
· агропромисловий центр -- локальна форма АПК, яка об'єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;
· агропромисловий кущ -- локальна форма АПК, що характеризується компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами;
· агропромисловий вузол -- складне територіальне агропромислове утворення, яке розглядається як система компактно розміщених агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило, обласного чи районного центру) [9, с. 19--26].
Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.
В межах природно-економічних зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної зони. Вони представлені інтегральними агропромисловими зонами і агропромисловими районами та спеціалізованими агропромисловими зонами і районами. Інтегральна агропромислова зона -- це територіальне зосередження всіх агропромислових підкомплексів в межах однієї природно-економічної зони. Такі зони сформувались у межах Полісся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропромислової зони входять спеціалізовані агропромислові зони, які формуються на основі переважно одного спеціалізованого процесу (наприклад, картоплепродуктова зона). Спеціалізований агропромисловий район -- територіальне зосередження агропромислових підприємств однієї спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої зони (коноплепереробне виробництво). Інтегральний агропромисловий район -- це територіальне зосередження агропромислових підприємств у межах певної частини природно-економічної зони.
Якщо зональні агропромислові комплекси формувалися переважно під впливом природних умов у межах природно-економічних зон Полісся, Лісостепу і Степу, то навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів переважно під впливом економічних факторів формувалися зональні -- інтегральні і спеціалізовані приміські АПК. На формування таких агропромислових утворень насамперед впливає попит населення великих міст на малотранспортабельну продукцію харчування -- овочі, свіже і дієтичне м'ясо, незбирана молочна продукція. Для приміських АПК характерна відсутність виробництва і переробки більшості зернових і технічних культур та тісний зв'язок виробництва продукції з її реалізацією. Практично це агропромислово-торговельні територіальні комплекси.