Дно Тихого океану

Дно Тихого океану

Дно Тихого океану

Рельєф

Дно океану унікальне в геотектонічному відношенні, має більше вулканів, підводних гір і атолів, чим в усіх інших океанах разом. Тихий океан з усіх сторін оточений довгими суцільними поясами складчастих гір з діючими вулканами. Загальними особливостями рельєфу дна є найбільша, в порівнянні з іншими океанами, його розчленованість і слабкий розвиток шельфу (1,7% всієї площі океану). Шельф (до 800 м) в Берінговому, Східно-Китайському, Південно-Китайському і Яванському морях, глибше зовнішнього краю від 150 до 500 м. Широкий шельф в Австралії, біля штату Квінсленд рясніє кораловими спорудами, на зовнішньому краї окаймованим найбільшим в світі Великим Бар'єрним рифом. Вздовж Північної і Південної Америки на сході океану -- вузький шельф (декілька десятків кілометрів).

Материкові схили круті, часто ступінчасті, розчленовані каньйонами (Монтерей, Берінга) та інше. По західній і північній периферії океану від півострова Аляска до Нової Зеландії простягується система котловин окраїнних морів (глибина від 3 000 до 7 000 м), острівних дуг і зв'язаних з ними океанічних жолобів -- Алеутський, Курило-Камчатський, Ідзу-Бонінський, Маріанський, Філіппінський та інші. В медах ложа Тихого океану знаходяться обширні котловини (Північно-Східна, Північно-Західна, Центральна, Південна, Перуанська та інші з глибинами від 4 000 до 7 000 м), розділені великими підняттями. Найбільша структура Тихого океану -- Східно-Тихоокеанське підняття, що входить в світову систему серединно-океанічних хребтів, проте на відміну від інших хребтів цієї системи воно розділяє океан на дві асиметричні частини і позбавлене чітко виражених рифтових долин.

Характерні вулканічні хребти і вали: Лайн, Гавайський, Північно Західний (Імператорський), Маркус-Неккер та інші. Східну частину Тихого океану перетинають численні зони розломів: Мендосіно, Кларіон, Кліппертон та інші.

Більша частина Тихого океану розташована в субекваторіальних, тропічних, субтропічних і помірних кліматичних поясах, менша -- в екваторіальному і субарктичному. Циркуляція атмосфери над океаном визначається 4 основними областями атмосферного тиску: Алеутським мінімумом, Північно-Тихоокеанським, Південно-Тихоокеанським і Антарктичним максимумами. Такий розподіл тиску обумовлює перевагу в тропічних і субтропічних широтах стійких північно-східних на півночі і південно-східних на півдні вітрів -- пасатів (більш слабких чим в інших океанах, і на сході сильніших чим на заході) і сильних західних вітрів в помірних широтах.

На заході тропічної зони з червня по листопад часті тропічні урагани -- тайфуни. Для північно-західної частини океану характерна мусонна циркуляція атмосфери.

У результаті значних опадів (кількість опадів більша за випаровування) солоність поверхневих вод в ньому трохи нижча, ніж в інших океанах. У північно-східній частині океану спостерігаються великі тумани, які насуваються на материк у вигляді величезних білих хвиль. Справжньою «країною туманів» називають Берингове море.

Коливання температури досить значні, залежно від широтного положення і глибини; температури приповерхового шару в екваторіальному поясі (між 10° північної широти і 10° південної широти) складають біля 27 °C; на великих глибинах і на крайній півночі і півдні океану температура лише небагато вище за точку замерзання морської води.

Поверхневі течії утворюють антициклональні коловороти в субтропічних і тропічних широтах і циклоніальні коловороти в північних помірних і південних високих широтах. В північній частині океану циркуляція визначається теплими течіями Північно-Пасатною -- Куросіо і Північно-Тихоокеанською і холодною Каліфорнійською. В фронтальній зоні Куросіо утворює синоптичні вихорі в поперечнику до 250--300 км, глибиною до 1 000 м, час існування -- декілька місяців, швидкість пересування -- декілька сантиметрів в секнду. В північних помірних широтах панує Курильська течія, на сході тепла Аляскинська течія.

Суттєва ланка екваториальної циркуляції Тихого океану -- підповерхнева протитечія Кромвела. Вона перетинає Тихий океан від континенту до континенту на глибині від 150--300 м на заході, до 250--300 м на сході в смурі шириною 500--600 км. Напрямок течії східний. Швидкість протитечії в центральній і східній частинах океану -- біля 5,4 км/год. Вона меандрує біля екватору.

В південній частині океану антициклональна циркуляція складається теплими течіями Південною Пасатною, Східно-Австралійською, і холодною течією Західних Вітрів і Перуанською. Північніше екватору, між 2--4° і 8--12° північної широти північні і південні циркуляції на протязі року розділяються Міжпасатною (Екваторіальною) протитечією.

Середня температура води на поверхні в лютому змінюється від 26--28°C біля екватору, до ?0,5--1 °C північніше 58° північної широти, біля Курильських островів і південніше 68° південної широти . В серпні темрпература дорівнює 25--29 °C біля екватору, 5--8° в Берінговій протоці і від ?0,5 до 1 °C південніше 60--62° південної широти.

Найбільша солоність 35,5‰ і 36,5‰ відповідно в північних і південних субтропічних широтах. Біля екватору вона зменшується до 34,5‰ і менше, в північних помірних широтах падає до 30--31‰, в південних високих широтах до 33,5‰.

Щільність води на поверхні рівномірно збільшується від екватору до високих широт -- від 1 021 кг/см? до 1 027 кг/см? і більше.

Припливи характерні неправильні подобові, напівдобові і неправильні добові (до 12,9 м в Пенжинській губі). Біля Соломонових островів і біля частини берегу Нової Гвінеї припливи добові (до 1,5 м). Дтя Тихого океану характерні цунамі (до 50 м).

Крига утворюється в північно-західних морях (Берингове, Охотське, Японське, Жовте), на півночі затоки Аляска і біля берегів Антарктиди.

Основна частина мас криги в Антарктичній області, плавуча крига в високих південних широтах розповсюджується взимку до 61--64° південної широти, влітку до 70° південної широти. Айсберги в кінці літа виносяться до 46--48° південної широти.

Флора і фауна характеризується багатством і великим різноманіттям. Фауна Тихого океану включає біля 100 тисяч видів; в фітопланктоні відомо біля 380 видів. В зоні шельфу представлені різноманітні бурі, фукусові, ламінарієві водорості, молюски, черви, ракоподібні, голкошкірі та інші організми. Для тропічних широт характерний сильний розвиток коралових рифів.

Фауна риб включає не менше 2 000 видів в тропічних широтах і біля 800 видів в помірних (далекосхідні моря). У північній частині океану поширені лососеві риби -- лосось, кета, горбуша. У центральній частині багато тунця і оселедця, біля західного узбережжя -- анчоусів. Риба є кормовою базою для птахів.

В північних помірних і в південних високих широтах численні ссавці: кашалот, декілька видів смугастиків, морські котики; лахтак, морж і сивуч (на півночі), а також краби, креветки, устриці, головоногі молюски та інше. В фауні тихого океану багато ендеміків.

Роль Тихого океану в світовій економіці визначається значною долею промислової і сільськогосподарської продукції, що виробляється в прибережних країнах, його багатими і різноманітними природними ресурсами, крупномаштабним транспортним використанням. Тихий океан дає приблизно 59% світового вилову риби і морепродуктів (переважає мінтай, івасі, чилійська сардина, перуанська ставрида, перуанський анчоус та інше). В північно-західній частині Тихого океану зосереджені головні світові запаси лососевих риб. Серед нерибних об'єктів провідне місце займають кальмари, креветки, мідії, морський гребішок та інші. Тихий океан дає біля 90% світового видобутку водоростей.

Найбільші світові прибережно-морські розсипи рутилу і циркону знаходяться на східному і південно-східному побережжі Австралії, ільменіто-цирконієві піски -- вздовж західного берега Північної Америки від Аляски до Каліфорнії, багаті розсипи каситериту біля берегів Південно-Східної Азії, титано-магнієві піски в прибережній зоні Японії. Прибережно-морські розсипи Аляски багаті на золото і платину. На дні глибоких (понад 3 000 м), районів Тихого океану виявлені великі залежі залізо-манганових конкрецій, найбільш багата зона площею біля 6 мільйонів км? між 6 і 20° північної широти і приблизно між 180 і 120° західної довготи. В Тихому океані розвідано понад 120 нафтових і нафтогазових родовищ, з яких майже 70% в експлуатації. Основні райони морського нафтовидобутку: південна частина Каліфорнійського шельфу, затока Кука (Аляска), затока Гуаякіль (Еквадор), західний шельф Японії, затока Бохайвань (КНР), протока Басса, Малайський архіпелаг, Північний острів Нової Зеландії, Бруней, Таїланд, Малайзія, Індонезія, Перу. Видобуток кам'яного вугілля ведеться біля берегів Японії.

Див. також: Мінеральні ресурси Тихого океану

Тихий океан займає 2-е місце в світі за об'ємои морських перевезень і відрізняється значними темпами їх зростання. Найбільш важливі транспортні шляхи зв'язують порти США і Канади з портами Японії. В Японію перевозяться кам'яне вугілля, лісові вантажі, зерно, руда та інше; в зворотньому напрямку -- автомобілі, електроніка, тканини, риба. Значні за об'ємом перевозки виконуються по лініях американо-австралійського тихоокеанського напрямку. Із Австралії та Нової Зеландії в США доставляється свинець, цинк, шерсть, м'ясо; в зустрічних потоках переважають станки, машини, прибори. По маршрутах, що поєднують порти південноамериканських країн з тихоокеанськими і атлантичними (через Панамський канал) портами США і Канади, перевозяться руди чорних і кольорових металів, селітра та інша сировина.

Страницы: 1, 2