Природно-ресурсный потенциал Днепропетровской области
структури ПРП як системного утворення в компонентному,
функціональному й територіальному аспектах. У практичному аспекті природно-
ресурсне районування може слугувати науковим обгрунтуванням для схем
комплексного використання, охорони Й відтворення ПРП, тобто
природокористування в цілому.
Раціональне використання та охорона ПРП — найважливіша проблема сучасності
в багатьох регіонах світу. Під охороною ПРП розуміють систему заходів, що
спрямовані на підтримання якісних і кількісних параметрів його
продуктивності в інтересах розвитку суспільства. Відтворення ПРП можна
розглядати як процес відновлення попереднього стану й збільшення
продуктивності природних ресурсів території.
Охорона і відновлення ПРП охоплює широкий комплекс заходів щодо
функціонування природокористування — технологічних, відтворювальних,
господарських.
Важливим завданням природокористування є також відновлення природних
ресурсів, щонайперше родючості грунтів, відновлення рибних ресурсів,
продуктивності лісів і т. ін. Господарські заходи пов'язані з
удосконаленням територіальної організації в природокористуванні,
розробленням схем комплексного використання, охорони природних ресурсів
(їхніх окремих компонентів), провадженням ефективної цінової політики,
викликаної введенням плати за користування природними ресурсами.
Високий рівень концентрації промисловості в багатьох регіонах світу,
інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, не завжди виважена з
економічного погляду політика в розміщенні й розвитку окремих галузей
виробництва призвели до надмірних техногенних навантажень на природні
ресурси. Іноді вплив господарської діяльності на довкілля зрівняний з
природними катаклізмами.
В умовах ринкової економіки найважливішою проблемою в системі
природокористування є відпрацювання механізму фінансування природозахисних
заходів. У багатьох країнах світу для вирішення цієї проблеми вводяться
екологічні податки, плата за користування природними ресурсами, пільги при
кредитуванні ресурсозберігальних технологій тощо. Корисним ринковим
механізмом стимулювання виробництва альтернативної екологічної продукції є
екобанки.
Обмін речовиною між суспільством і природою поділяється на основні ресурсні
цикли й підцикли:
1) цикл енергоресурсів і енергії з енергохімічним і
гідроенергетичним підциклами;
2) цикл металорудних ресурсів і металів з коксохімічним підциклом;
3) цикл неметалевої викопної речовини з групою підциклів — гірничо-
хімічних, мінеральних, будівельних матеріалів, особливо цінних і рідких
нерудних корисних копалин;
4) цикл лісових ресурсів і лісоматеріалів з лісохімічним підциклом;
5) цикл ґрунтових і кліматичних ресурсів та сільськогосподарської речовини;
6) цикл ресурсів фауни й флори з серією підциклів, що розвиваються на базі
біологічних ресурсів вод, ресурсів мисливського господарства та корисних
дикоростучих плодів і рослинності. Діяльність людини додає до ПРП
території (акваторії) якісно нову ознаку:
поряд із самоорганізованою вона стає керованою системою, спрямованість
функціонування якої підпорядкована не лише саморегуляції потоків речовини,
енергії та інформації, а й економічним інтересам. Маючи безпосередній
зв'язок із суспільним виробництвом, із задаволенням потреб людей, ПРП
території (акваторії) великою мірою є фактичним потенціалом усього
подальшого прогресу суспільства.
Структура, розміщення та економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу
Дніпропетровської області
Дніпропетровська область утворена 27 лютого 1932 року. Розташована у
південно-східній частині України, в басейні середньої та нижньої течії
Дніпра. Межує на півночі з Полтавською та Харківською областями, на сході –
з Донецькою, на півдні – з Запорізькою і Херсонською, на зході – з
Миколаївською та Кировоградською областями.
Займає площу 31 тис. кв.км., тобто майже 7 % площі держави. Населення
приблизно 3893 тис. чоловік. Дніпропетровська область Поділяється на 20
районів, має 19 міст, у т.ч. 10 областей підпорядкування, 54 селища
міського типу, 1452 сільські населені пункти.[1] Вигідне географічне
положення, значні поклади корисних копалин, розтушування у фізико-
географічній зоні, сприятливі грунтово-кліматичні умови, густа транспортна
сітка сприяють розвиткові господарського комплексу області.
Центр Дніпропетровської області – місто Дніпропетровськ. Він
розташований на берегах нижної течії судноплавного Дніпра на шляху між
вугільним Донбасом і залізорудним Криворіжжям. Місто є найбільшим в Україні
та одним з найбільших у світі центром чорної металургії та звязаних з нею
галузей. В промисловості зайнято 32,7 % усіх працюючих, на транспорті 9,4
%, у будівництві 9,2 %[2]. У місті є два потужні металургійні, два
трубопрокатні і коксохімічні заводи, функціонують великі підприємства
важкого машинобудування по випуску металургійного обладнання,
верстатобудівельний, електровозний, вагоно-ремонтний, парового
машинобудування, важких пресів.
Поверхня області – хвиляста рівнина з розвинутою долинно-балковою
сіткою. Геоструктурну основу території області становлять три регіони.
Правобережна частина знаходиться у межах Придніпровського і частково
Кіровоградського блоків Українського щита, складених метаморфічними та
інтрузивними породами докембрійського фундаменту, на поверхні якого залягіє
покрив осадочних відкладів. Північно-західна частина лівобережжя являє
собою схил Дніпровсько-донецької западини, південно-східна – Донецько-
Орільську сідловину. На поверхні фундаменту, зануреного на глибину до 4-5
км., залягає товща осадочних порід від девону до неогену. Майже суцільний
антропогенний покрив представлений переважно лісовидними утвореннями, а в
річкових долинах – піщаними алювіальними відкладами. Поверхня області –
хвиляста рівнина висотою 100-200 м. На північному заході – відроги
Придніпровської височини (вис. До 192 м), яка поступово знижується у
південно-східному напрямі і обривається до долини Дніпра крутим уступом. На
крайньому півдні ця височина переходить у Причорноморську низовину.
Лівобережна частина області зайнята Придніпровською низовиною, на
крайньому південному сході – відроги Приазовської височини. В цілому
поверхня дуже розчленована глибокими долинами річок, балками та ярами.
Область має різноманітні корисні копалини, за запасами деяких з них,
зокрема заліз, і марганцевих руд та каоліну, посідає провідне місце в
країні. На території Дніпропетровської області – Криворізький залізорулний
басейн та Нікопольський марганцевий басейн. Важливе промислове значення
мають також поклади титанових, цирконієвих, нікелевих та кобальтових руд та
бокситів. Область добре забеспечена паливними ресурсами (кам’яне вугілля
Західного Донбасу, буре вугілля, нафта і газ). Різноманітні будівельні
матеріали представлені вогнетривкими глинами і вапняками, кварцитами,
гнейсами, гіпсом, пісками, гранітами.
Є джерела мінеральних вод. Клімат помірно континентальний. Взимку
часто бувають відлиги та значні морози з вітрами, влітку й навесні –
суховії та пилові бурі. Тривалість вегетаційного періоду 210 днів.
На теріторії Дніпропетровської області – 145 річок, завдовжки понад 10
км. Річки належать до басейну Дніпра, який перетинає територію області.
Основні його притоки: Оріль та Самара з Вовчою (ліві), Мокра Сура,
Базавлук, Інгулець (праві). Річки рівнинного типу, переважно снігового
живлення. Озер в області небагато, та й вони незначні за своїми розмірами.
У межах області – частини Дніпродзержинського, Каховського а також
Дніпровського водосховищ. Багато невелих водосховищ та ставків. Для
постачання питної та технічної води районові Криворіжжя споруджено канал
Дніпро-Кривий Ріг.
Грунт та рослинність.
У грунтовому покриві переважають звичайні й південні чорноземи, а
також темно-каштанові, по долинах річок – чорноземно-лучні, дерново-лучні й
піщані грунти. Майже вся територія області розорана. Природна різнотравно-
типчакова і типчаково-ковилова рослинність трапляється по схилах балок і
річкових долин. Ліси (заплавні, байрачні) і полезахісні лісові смуги
займають 2,7 % території області. Найбільші масиви лісів – Самарський бір
(дубово-сосновий) та Дібровський ліс (дуб, ясен, клен, липа). Область
лежить у степовій зоні, де поєднуються північностепові підвищені та
схилові, на крайньому південному заході – середньорівнинні та схилово
підвищені природно-територіальні комплекси. На території області 123
