Власний капітал підприємства та порядок його формування
p align="left">До інших резервів відносяться резерви, що створюються на підприємстві в зв'язку з майбутніми великими витратами, що включаються в собівартість і витрати обігу. Наприклад, резерви: на оплату відпусток, на ремонт предметів, що здаються в прокат, для виплати щорічної винагороди за вислугу років, для винагород за підсумками роботи за рік, на виробничі витрати по підготовчих роботах у зв'язку із сезонним характером виробництва й ін. (на цылы, передбачені законодавством України, нормативними актами Мінфіну України).Рішення про створення резервних фондів повинне бути зафіксоване в обліковій політиці організації. Якщо ж організація не створює резервних фондів, то цей факт можна не обмовляти в обліковій політиці.
1.2 Основні методологічні підходи до оптимізації структури капіталу
компанії
Оптимізація структури капіталу є однією з найбільш важливих і складних задач, розв'язуваних у процесі фінансового керування підприємством. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.
1. Аналіз капіталу підприємства. Основною метою цього аналізу є виявлення тенденцій динаміки обсягу і складу капіталу в предплановом періоді і їхнього впливу на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу.
На першій стадії аналізу розглядається динаміка загального обсягу й основних складених елементів капіталу в зіставленні з динамікою обсягу виробництва і реалізації продукції; визначається співвідношення власного і позикового капіталу і його тенденції; у складі позикового капіталу вивчається співвідношення довго- і короткострокових фінансових зобов'язань; визначається розмір прострочених фінансових зобов'язань і з'ясовуються причини прострочення.
На другій стадії аналізу розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, обумовлена структурою його капіталу. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і вивчаються в динаміку наступні коефіцієнти:
а) коефіцієнт автономії. Він дозволяє визначити в якому ступені використовувані підприємством активи сформовані за рахунок власного капіталу, тобто частку чистих активів підприємства в загальній їхній сумі;
б) коефіцієнт фінансового левериджа (коефіцієнт фінансування). Він дозволяє установити яка сума позикових засобів притягнута підприємством на одиницю власного капіталу;
в) коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності. Він характеризує відношення суми власного і довгострокового позикового капіталу до обший сумі використовуваного підприємством капіталу і дозволяє, виявити фінансовий потенціал майбутнього розвитку підприємства;
г) коефіцієнт співвідношення довго- і короткострокової заборгованості. Він дозволяє визначити суму залучення довгострокових фінансових кредитів у розрахунку на одиницю короткострокового позикового капіталу, тобто характеризує політику фінансування активів підприємства за рахунок позикових засобів.
Аналіз фінансової стійкості підприємства дозволяє оцінити ступінь стабільності його фінансового розвитку і рівень фінансових ризиків, що генерують погрозу його банкрутства.
На третій стадії аналізу оцінюється ефективність використання капіталу в цілому й окремих його елементах. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і розглядаються в динаміку наступні основні показники:
а) період обороту капіталу. Він характеризує число днів, протягом яких здійснюється один оборот власних і позикових засобів, а також капіталу в цілому. Чим менше період обороту капіталу, тим вище за інших рівних умов ефективність його використання на підприємстві, тому що кожен оборот капіталу генерує визначену додаткову суму прибутку;
б) коефіцієнт рентабельності усього використовуваного капіталу. По своєму чисельному значенню він відповідає коефіцієнту рентабельності сукупних активів, тобто характеризує рівень економічної рентабельності;
в) коефіцієнт рентабельності власного капіталу. Цей показник, що характеризує досягнутий рівень фінансової рентабельності підприємства, є одним з найбільш важливих, тому що він служить одним із критеріїв формування оптимальної структури капіталу;
г) капіталовіддача. Цей показник характеризує обсяг реалізації продукції, що приходиться на одиницю капіталу, тобто у визначеній мері служить вимірником ефективності операційної діяльності підприємства;
д) капиталоемкость реалізації продукції. Він показує який обсяг капіталу задіяний для забезпечення випуску одиниці продукції і є базовим для моделювання потреби в капіталі в майбутньому періоді з урахуванням галузевих особливостей операційної діяльності.
2. Оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу. Практика показує, що не існує єдиних рецептів ефективного співвідношення власного і позикового капіталу не тільки для однотипних підприємств, але навіть і для одного підприємства на різних стадіях його розвитку і при різній кон'юнктурі товарного і фінансового ринків. Разом з тим, існує ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, облік яких дозволяє цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови найбільш ефективного його використання на кожнім конкретному підприємстві. Основними з цих факторів є:
* Галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їхня ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондоемкости виробництва продукції в силу високої частки внеоборотных активів, має звичайно більш низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим нижче період операційного циклу, тим у більшому ступені (за інших рівних умов) може бути використаний підприємством позиковий капітал.
* Стадія життєвого циклу підприємства. Зростаючі підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і имеющие конкурентноздатну продукцію, можуть залучати для свого розвитку велику частку позикового капіталу, хоча для таких підприємств вартість цього капіталу може бути вище среднерыночной (на підприємствах, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу, рівень фінансових ризиків більш високий, що враховується їх кредиторами). У той же час підприємства, що знаходяться в стадії зрілості, у більшій мері повинні використовувати власний капітал.
* Кон'юнктура товарного ринку. Чим стабильней кон'юнктура цього ринку, а відповідно і стабильней попит на продукцію підприємства, тим вище і безопасней стає використання позикового капіталу. І навпаки -- в умовах несприятливої кон'юнктури і скорочення обсягу реалізації продукції використання позикового капіталу прискорено генерує зниження рівня прибутку і ризик утрати платоспроможності; у цих умовах необхідно оперативно знижувати коефіцієнт фінансового левериджа за рахунок зменшення обсягу використання позикового капіталу.
* Кон'юнктура фінансового ринку. У залежності від стану цієї кон'юнктури чи зростає знижується вартість позикового капіталу. При істотному зростанні цієї вартості диференціал фінансового левериджа може досягти негативного значення (при який використання позикового капіталу приведе до різкого зниження рівня фінансової рентабельності, а в ряді випадків -- і до збиткової операційної діяльності). У свою чергу, при істотному зниженні цієї вартості різко знижується ефективність використання довгострокового позикового капіталу (якщо кредитними умовами не обговорене відповідна коректування ставки відсотка за кредит). Нарешті, кон'юнктура фінансового ринку впливає на вартість залучення власного капіталу з зовнішніх джерел -- при зростанні рівня позичкового відсотка зростають і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал.
* Рівень рентабельності операційної діяльності. При високому значенні цього показника кредитний рейтинг підприємства зростає і воно розширює потенціал можливого використання позикового капіталу. Однак у практичних умовах цей потенціал часто залишається незатребуваним у зв'язку з тим, що при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольняти додаткову потребу в капіталі за рахунок більш високого рівня капіталізації отриманого прибутку. У цьому випадку власники воліють інвестувати отриманий прибуток у власне підприємство, що забезпечує високий рівень віддачі капіталу, що за інших рівних умов знижує питому вагу використання позикових засобів.
* Коефіцієнт операційного левериджа. Зростання прибутку підприємства забезпечується спільним проявом ефекту операційного і фінансового левериджа. Тому підприємства зі зростаючим обсягом реалізації продукції, але виробництва, що мають у силу галузевих особливостей її, низький коефіцієнт операційного левериджа, можуть у набагато більшому ступені (за інших рівних умов) збільшувати коефіцієнт фінансового левериджа, тобто використовувати велику частку позикових засобів у загальній сумі капіталу.
* Відношення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори при оцінці кредитного рейтингу підприємства керується своїми критеріями, що не збігаються іноді з критеріями оцінки власної кредитоспроможності підприємством. У ряді випадків, незважаючи на високу фінансову стійкість підприємства, кредитори можуть керуватися й іншими критеріями, що формують негативний його імідж, а відповідно знижують і його кредитний рейтинг. Це робить відповідний негативний вплив на можливість залучення підприємством позикового капіталу, знижує його фінансову гнучкість, тобто можливість оперативно формувати капітал за рахунок зовнішніх джерел.
* Рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на прибуток чи використання підприємством податкових пільг по прибутку, різниця у вартості власного і позикового капіталу, приваблюваного з зовнішніх джерел, знижується. Це зв'язано з тим, що ефект податкового коректора при використанні позикових засобів зменшується. У цих умовах більш кращим є формування капіталу з зовнішніх джерел за рахунок емісії акцій (залучення додаткового пайового капіталу). У той же час при високій ставці оподаткування прибутку істотно підвищується ефективність залучення позикового капіталу.
* Фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства. Неприйняття високих рівнів ризиків формує консервативний підхід власників і менеджерів до фінансування розвитку підприємства, при якому його основу складає власний капітал. І навпаки, прагнення дістати високий прибуток на власний капітал, незважаючи на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства, при якому позиковий капітал використовується в максимально можливому розмірі.
* Рівень концентрації власного капіталу. Для того, щоб зберегти фінансовий контроль за керуванням підприємством (контрольний пакет чи акцій контрольний обсяг пайового внеску), власникам підприємства не хочеться залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, навіть незважаючи на сприятливі до цього передумови. Задача збереження фінансового контролю за керуванням підприємством у цьому випадку є критерієм формування додаткового капіталу за рахунок позикових засобів.
З урахуванням цих факторів керування структурою капіталу на підприємстві зводиться до двох основних напрямків -- 1) встановленню оптимальних для даного підприємства пропорцій використання власного і позикового капіталу; 2) забезпеченню залучення на підприємство необхідних видів і обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури.
3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для проведення таких оптимизационных розрахунків використовується механізм фінансового левериджа.
Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позикових засобів, що впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, фінансовий леверидж являє собою об'єктивний фактор, що виникає з появою позикових засобів в обсязі використовуваного підприємством капіталу, що дозволяє йому дістати додатковий прибуток на власний капітал,
