Види іноземних інвестицій

Види іноземних інвестицій

Зміст

Вступ

1. Види іноземних інвестицій

2. Прямі іноземні інвестиції та їх залучення

3. Критерії привабливості країн-одержувачів для іноземних інвесторів

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Наприкінці ХХ століття міжнародні інвестиційні потоки зростали в десять разів швидше, ніж росло світове виробництво й торгівля. У 2000 р. залучення іноземних інвестицій досягло рекордної позначки - понад 1,3 трлн. доларів США. Частка іноземних інвестицій у світовому ВВП зросла більш ніж утричі і дорівнює його п'ятій частині. Така динаміка міжнародного інвестування дала поштовх до створення взаємопов'язаної глобальної системи виробництва.

Одним із головних напрямків стрімкого зростання міжнародного інвестування є розвиток транснаціональних корпорацій (ТНК), які представляють великий інвестиційний потенціал глобалізації сектора економіки. На ТНК та їхні філії нині припадають десята частина світового ВВП і третина світового експорту.

Таким чином, динаміка розвитку міжнародних інвестиційних процесів значно перевищує загальну динаміку економічного розвитку. Збільшення міжнародних інвестиційних можливостей відбувається під впливом певних рушійних сил, які по-різному діють у різних галузях та країнах, але мають певну системну спрямованість. Основними з них є лібералізація зовнішньої торгівлі й інвестиційної політики, відкриття ринків і економік, швидкий технологічний прогрес та його транснаціональний характер, зростаюча внутрішня конкуренція і вихід підприємств на міжнародні ринки.

1. Види іноземних інвестицій та передумови їх залучення

Іноземні інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються іноземними суб'єктами господарської діяльності в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення іншого економічного ефекту. Для організації обліку й аналізу іноземних інвестицій необхідна науково обґрунтована, детальна класифікація, побудована на розумінні їхнього економічного змісту.

Вітчизняне податкове законодавство класифікує інвестиції за об`єктами інвестування:

капітальні інвестиції - придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

фінансові інвестиції - придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

У свою чергу, фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

· Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

· Портфельна інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (крім операцій зі скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50% загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Поділ на прямі та портфельні інвестиції, вважає О. Данілов, залежить від ступеня контролю над компаніями. Прямі інвестиції надають право безпосереднього розпорядження закордонною компанією. Вони спрямовуються приймаючі країни двома шляхами: перший - організація нових підприємств; другий - купівля або поглинання вже діючих компаній. Портфельні інвестиції - капітальні вкладення, частка яких у капіталі нижче межі, визначеної для прямих інвестицій. Портфельні інвестиції не забезпечують контролю за закордонними компаніями, обмежуючи прерогативи інвестора отриманням частки прибутку (дивідендів).

На думку Д. Федорчука, прямі іноземні інвестиції - це матеріальні та нематеріальні цінності, що вкладаються в економіку країни іншої, ніж країна походження інвестора, з метою встановлення повного чи часткового тривалого контролю та здійснення істотного впливу на підприємство в приймаючій економіці для отримання прибутку або досягнення іншого економічного ефекту. Портфельні інвестиції розміщуються через фондові ринки з єдиною метою отримання прибутку (приросту капіталу у формі дивіденду), без намірів справляти вплив на загальне управління та контроль над компанією. основним способом здійснення портфельних і прямих інвестицій є придбання цінних паперів.

Таким чином, розглянувши думку різних науковців і зафіксувавши системний характер іноземних інвестицій, можна запропонувати їхню класифікацію, що задовольняє вимоги зовнішніх і внутрішніх користувачів обліково-аналітичної інформації у вигляді таблиці:

Класифікація іноземних інвестицій

Економічна історія свідчить про поступову зміну ставлення країн та урядів до діяльності іноземних інвесторів у вітчизняній економіці. Якщо після другої світової війни більшість країн розбудовували економіку власними силами (наприклад, Японія, не заборонивши повністю іноземні інвестиції, законодавчо обмежувала масштаби участі іноземців у вітчизняній економіці), то у кінці 199-х і на початку 2000 років ставлення до іноземних інвесторів змінилося.

Це зумовлено цілою низкою об'єктивних факторів, серед яких, по-перше, інтернаціоналізація господарської діяльності підприємств; по-друге, лібералізація економічного життя, відхід від концепції «закритої» економіки з сильним державним впливом у великій кількості держав третього світу та постсоціалістичного табору. В Україні ставлення до іноземних інвестицій неоднозначне. З одного боку, для піднесення вітчизняної економіки іноземні інвестиції вкрай необхідні. З іншого -- існує певна «фобія», лунають гучні голоси про те, що «державу розпродають, а всі ми станемо рабами зарубіжних капіталістів». Проте у світовій практиці можна знайти приклади як позитивного, так і негативного досвіду залучення іноземних інвестицій. Загальновідомі такі потенційні вигоди від іноземних інвестицій: передавання новітніх технологій; створення нових робочих місць; розвиток експортного потенціалу країни. Водночас закритість для іноземних інвесторів несе в собі певну загрозу для розвитку вітчизняної економіки. Наприклад, уряд Бразилії у 1979 році прийняв програму розвитку вітчизняної комп'ютерної індустрії та зв'язку, заборонивши участь у цій галузі іноземних фірм. Внаслідок цього було створено комп'ютерну промисловість, але вона була неефективною, виробляла товари нижчої якості та з вищою собівартістю, ніж ті, які можна було отримати на міжнародному ринку. Крім того, підприємства інших галузей мали використовувати лише комп'ютери вітчизняного виробництва, внаслідок чого їхня продукція теж стала неконкурентоспроможною.

За останні роки кількість каналів іноземного інвестування значно зросла завдяки розвитку комп'ютерних технологій та зв'язку, що поліпшило сполучення між фінансовими ринками в усьому світі та дозволило впровадити нові методи інвестування, які більше відповідають потребам інвестора. Пропонуємо класифікацію типів іноземних інвестицій, які активно використовуються в усьому світі.

Фонди по країнах. Цей спосіб дає можливість інвесторам діяти на фондових ринках країн, що швидко розвиваються. Фонди акумулюють інвестиційний капітал та вкладають його в акції зарубіжних компаній, що наявні на місцевому фондовому ринку. Фонди можуть орієнтуватися на одну країну або на цілий регіон (наприклад, Азію чи Латинську Америку) з метою диверсифікації і мінімізації ризику вкладання коштів у одну країну. Що приваблює інвесторів у таких фондах? По-перше, гнучкість фондів, яка дозволяє їм швидко залишити нові ринки, що особливо важливо за умов їхньої нестабільності (завдяки цьому такий тип інвестування отримав назву «гарячі гроші». По-друге, в деяких країнах, наприклад у Чилі, нормативні акти забороняють інвесторам пряму купівлю акцій, що робить фонди єдиним каналом виходу на ринок. По-третє, фонди позбавляють інвесторів турбот, зв'язаних із необхідністю шукати докладну інформацію про компанії та умови роботи на нових ринках.

Страницы: 1, 2, 3