Управління фінансовою санацією підприємства
p align="left">Зрозуміло, що найпершим засобом фінансування підприємства його власниками є внески для збільшення статутного капіталу. 2.2 Основні цілі та порядок збільшення статутного фонду
Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства:
* мобілізація фінансових ресурсів для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру, для модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;
* збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприємства відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами, тобто підвищення кредитоспроможності суб'єкта господарювання та його фінансової стійкості;
* поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки збільшення капіталу пов'язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів;
* акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у тім числі з метою посилення впливу на такі підприємства, їх поглинання чи придбання їхніх потужностей.
2.3 Методи та джерела збільшення статутного фонду
Для залучення засобів збільшенням статутного капіталу не потрібна ні застава майна, ні гарантії третіх осіб. Крім того, ресурси, вкладені в статутний капітал підприємства, залишаються в його розпорядженні протягом довгострокового періоду. Рішення про збільшення статутного капіталу приймають власники підприємства.
При цьому, як правило, користуються такими двома основними методами:
1) збільшення кількості акцій (часток) існуючої номінальної вартості;
2) збільшення номінальної вартості акцій (часток).
З-поміж основних джерел збільшення статутного капіталу можна назвати такі:
* додаткові внески учасників та засновників;
* реінвестування прибутку;
* додатковий капітал.
У санаційних цілях статутний капітал, як звичайно, збільшується з метою мобілізації додаткових внесків інвесторів. Емісія акцій (часток) для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю підприємства, забороняється. Збільшуючи статутний капітал, підприємство, яке перебуває в кризі, може натрапити на проблему пошуку потенційних інвесторів, оскільки капіталовкладення в такого роду підприємства пов'язані з підвищеним рівнем ризику. У такому разі з метою компенсації ризиковості слід пропонувати різного роду пільгові умови вкладення капіталу. Ідеться передовсім про надання преференцій (пільг) щодо розподілу майбутніх прибутків (авансована виплата дивідендів, підвищений розмір дивідендів), прийняття управлінських рішень, розподілу ліквідаційної маси тощо. Надання заохочувальних преференцій слід узгоджувати з чинними нормами законодавства.
Крім зазначених пільг, для залучення нових власників необхідно створити низку інших передумов, зокрема: наявність чіткої, реалістичної санаційної концепції; можливість порівняно швидкої окупності коштів, укладених у проведення санації; готовність до відмови (принаймні часткової) від виняткової компетенції прийняття рішень.
Якщо готовність надати інвестиційний капітал продемонструють колишні власники, тобто розміщення нової емісії буде здійснюватися між існуючими акціонерами (учасниками), то це свідчитиме про високий рівень довіри до підприємства його власників і може відіграти вирішальну позитивну роль під час обговорення фінансових проблем із кредиторами.
У зарубіжній науково-практичній літературі з питань санації як особливо придатний санаційний інструмент розглядаються так звані конверсійні облігації -- іменні облігації, які згодом можна обміняти на звичайні акції підприємства. Емісія конверсійних облігацій є однією з форм кредитування санації власниками та кредиторами підприємства. У разі збільшення статутного капіталу обміном облігацій існуючої номінальної вартості на акції цього емітента капітал збільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції.
Конверсійні облігації дають можливість залучити такого інвестора, який не ризикує придбати звичайні акції. Натомість, вкладаючи засоби в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети: з одного боку -- відносної безпеки вкладень (у разі банкрутства підприємства претензії власників облігацій задовольнятимуться в одній черзі з іншими кредиторами), з другого -- можливості збільшення капіталу, яку дають звичайні акції. У даному разі інвестори погоджуються на одержання нижчого відсотка за конверсійними облігаціями заради можливості обміняти їх на звичайні акції в майбутньому.
2.4 Альтернативна санація
Фінансові ризики окремих кредиторів значною мірою залежать від вибраної ними політики взаємовідносин з неспроможним боржником. У розпорядженні кредиторів є такі альтернативи:
1.Звернення до господарського суду із заявою про оголошення боржника банкрутом з наступною його ліквідацією.
2. Мораторій.
3. Участь у санації боржника.
Рішення кредиторів щодо участі в санації боржника залежить від багатьох факторів, зокрема від ризику неповернення кредитів (як банківських, так і комерційних); очікуваних кредиторами доходів у разі успішного завершення санації; економіко-правових (у тому числі податкових) наслідків участі в санації тощо.
2.5 Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника
Як уже зазначалося, необхідною умовою участі кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника є оцінка його санаційної спроможності. Поданий боржником план фінансового оздоровлення оцінюють як безпосередньо кредитор, так і незалежні експерти. Безперечно, активної участі кредиторів у фінансовому оздоровленні можна очікувати лише тоді, коли внаслідок санації та збереження підприємства-боржника їхні вимоги будуть задоволені повніше, ніж у разі його ліквідації.
Фінансова участь кредиторів у санації боржників може відбуватись у таких формах:
1) реструктуризація наявної заборгованості;
2) зменшення або списання заборгованості;
3) надання санаційних кредитів;
4) поручительство або надання гарантій кредитного забезпечення.
Форма участі кредиторів у санації великою мірою визначається характером їхніх фінансових та господарських взаємовідносин з боржником. Залежно від цього виділяють такі групи кредиторів:
* банки та інші фінансово-кредитні установи (за наданими позичками);
* постачальники предметів та засобів праці (за поставлену сировину, матеріали, комплектувальні вироби, обладнання, устаткування тощо);
* споживачі готової продукції (за авансами одержаними);
* працівники підприємства (заборгованість з оплати праці);
* державні органи (заборгованість із розрахунків з бюджетом та за позабюджетними платежами).
Участь кожної з цих груп у санації залежить від законодавчих обмежень щодо надання санаційних кредитів чи реструктуризації заборгованості, а також від мотивацій кредиторів.
Розгляньмо основні способи реструктуризації заборгованості боржника до того, як проти нього буде порушено справу про банкрутство. До найпоширеніших способів реструктуризації заборгованості належать:
а) трансформація боргу у власність;
б) конверсія короткострокової заборгованості в довгострокову;
в) пролонгація строків сплати.
2.6 Трансформація власності у борг
Найбільш цікавою є форма реструктуризації заборгованості, яка передбачає конверсію (трансформацію) боргу у власність. Суть її полягає в тому, що підприємства-боржники стимулюють придбання кредиторами корпоративних прав у обмін на боргові вимоги. У результаті цієї операції боржник досягає подвійної мети:
1) підвищується ринковий курс корпоративних прав, оскільки відбувається їх додаткова закупівля;
2) поліпшується структура балансу, оскільки співвідношення власних та позичкових коштів змінюється в позитивному для підприємства напрямку.
Конверсія боргу у власність може здійснюватися через емісію нових корпоративних прав, викуповування часток (паїв, акцій) у власників з метою їх наступного обміну на боргові вимоги або через емісію (обмін) конверсійних облігацій.
Трансформація власності в борг здійснюється, як правило, великими кредиторами (зокрема банками), які повірили в санаційну спроможність боржника й очікують отримати прибутки в майбутньому. Цю операцію можна розглядати як внесок кредитора в статутний капітал боржника.
Конверсія боргу у власність може, проте, призвести до втрати контролю над підприємством колишніми власниками. Зрозуміло, що колишній кредитор, ставши співвласником, братиме активну участь у керуванні підприємством та у виробленні загальної стратегії його розвитку. Для кредитора такого роду операція пов'язана з ризиком цілком або частково втратити право на задоволення своїх боргових вимог, оскільки після того, як він стане власником корпоративних прав боржника, його вимоги погашатимуться останньою чергою, нарівні з вимогами інших співвласників.
2.7 Пролонгація та списання заборгованості
Одним зі способів фінансової участі кредиторів у санації боржника є пролонгація та (або) списання заборгованості. Відстрочені (пролонговані) кредити -- це кредити, за якими строк дії кредитного договору подовжений та змінені його умови виходячи з тих об'єктивних причин, що зумовили несвоєчасне повернення позички. Списання заборгованості -- це відмова кредитора від своїх вимог. Вона прирівнюється до безповоротної фінансової допомоги боржнику. Списання заборгованості може здійснюватися в таких двох формах:
