Управління фінансами товариств з обмеженою відповідальністю
p align="left">В залежності від виду діяльності, якою займається товариство, воно також може сплачувати такі податки та збори як: плата за землю, фіксований сільськогосподарський податок, податок із власників транспортних засобів, різноманітні непрямі податки та місцеві податки та збори. Всі вони регулюються Законами України відповідно: "Про плату за землю", "Про фіксований сільськогосподарський податок", тощо.Згідно Декрету Кабінету Міністрів "Про місцеві податки і збори" всі суб'єкти підприємницької діяльності сплачують комунальний податок та податок на рекламу, а також різноманітні місцеві збори. [8]
Також згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суб'єкти господарювання здійснюють цільові відрахування на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та соціальне страхування.
Як ми вже зазначали на початку даного розділу, для аналізу фінансового стану підприємств використовуються різноманітні методики. Для критичного аналізу ми обрали найпоширеніші з них: "Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації", затв. наказом Міністерства фінансів України, Фонду державного майна України від 26 січня 2001 р. №49/121 [9], "Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій" [10], затв. наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 27 червня 1997 р. №81 та "Порядок проведення оцінки фінансового стану бенефіціара та визначення виду забезпечення для обслуговування та погашення позики, наданої за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій" [11], затв. наказом Міністерства фінансів України від 1.04.03 р. № 247.
В "Положенні про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації" [9] приведені основні показники фінансового стану підприємства, алгоритм їх розрахунку та нормативні значення. Відповідно до даного положення розрахунок показників фінансової діяльності підприємства проводиться за два останні календарні роки та останній звітній період. Також у додатках наведені всі необхідні розрахункові таблиці, що значно спрощує процес аналізу фінансового стану підприємства після проведення всіх необхідних розрахунків.
У даному документі досить чітко викладені всі основні поняття та описані значення всіх розрахункових показників, що є необхідною передумовою якісного аналізу показників фінансової діяльності підприємства. Крім того, всі етапи фінансового аналізу підприємства відокремлені по пунктах після кожного з яких запропонований невеликий висновок щодо проведеного аналізу.
"Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації" складене вдало, адже навіть користуючись ним перший раз не виникає практично жодних питань щодо розрахунку коефіцієнтів, їх інтерпретації та підбиття підсумків щодо загального фінансового стану підприємства.
"Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій" [10] покликана допомогти виявити фактори, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства шляхом розрахунку різноманітних показників фінансової діяльності. За своєю структурою вона є дуже схожою до попереднього документу.
Однак, на відміну від "Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації" [9] в даній методиці, на нашу думку, розрахунок показників не настільки вдало структурований і відсутні пояснення щодо розрахунку певних показників. Крім того, "Методика…" [10] спрямована на проведення поглибленого аналізу фінансового стану підприємства, а період за який аналізуються показники діяльності підприємства складає лише попередній та поточний роки. Події, що вплинули на різке погіршення фінансового стану підприємства могли відбутися в період, що не охоплений аналізом, а їх виявлення є одним з головних завдань даної методики. Саме тому слід щонайменше збільшити протяжність аналізованого періоду.
Також, безперечно, негативний вплив на ефективність використання даної методики має те, що вона була ухвалена більше 10 років тому і з того часу жодні зміни не вносилися. Враховуючи всі зміни, що відбулися за даний період в економіці країни в цілому та в сфері підприємництва зокрема нормативні значення, а навіть й деякі окремі показники, втратили свою актуальність.
Слід також заачити, що дана методика передбачає використання таких форм звітності, які на сьогоднішній день взагалі вже не існують.
"Порядок проведення оцінки фінансового стану бенефіціара та визначення виду забезпечення для обслуговування та погашення позики, наданої за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій" [11] дозволяє провести аналіз підприємства на наявність коштів, які можуть бути спрямовані на погашення заборгованості підприємством. Такий аналіз проводиться на основі здійснюється шляхом розрахунку та інтерпретації інтегрального показника фінансового стану. В даному документі описана методика розрахунку інтегрального показника фінансово стану підприємства, наведений алгоритм розрахунку необхідних коефіцієнтів та інтерпретоване їх значення.
В даній методиці інтерпретація інтегрального показника фінансового стану бенефіціара є досить неоднозначною. Питання викликає наявність двох дуже схожих зон - поганий фінансовий стан підприємства та незадовільний фінансовий стан. На нашу думку, такий поділ є недоцільним, адже по своїй суті вони є майже однаковими. Зона поганого фінансового стану відрізняється від зони незадовільного стану підприємства лише тим, що за першої умови висновок щодо надання позики приймається у виняткових випадках, а за другої - ніколи. Також достатньо великий розмір зони невизначеності вказує на неточність даної методики.
Отже, нормативно-правова база створення та функціонування товариств з обмеженою відповідальністю в Україні представлена здебільшого двома основними документами - Цивільним Кодексом України та Законом України "Про господарські товариства". Також проведення діяльності товариств з обмеженою відповідальністю пов'язане з дотриманням податкового законодавства. В залежності від виду діяльності, яку проводить товариство з обмеженою відповідальністю, його функціонування може регулюватися іншими законодавчими актами, положеннями, указами Президента, міжнародним законодавством, тощо.
1.3 Особливості управління фінансами товариств з обмеженою відповідальністю
Однією з основних умов успішного функціонування будь якого суб'єкта господарювання є ефективне управління його фінансовими ресурсами. Управління фінансами - це сукупність прийомів, методів і засобів, що використовуються для підвищення прибутковості підприємства і мінімізації ризику неплатоспроможності.
Таким чином, основною метою управління фінансами або фінансового менеджменту є одержання максимальної вигоди від функціонування підприємства в інтересах його власників. [25, с.34]
Організація фінансового менеджменту на підприємстві залежить насамперед від таких факторів як організаційно-правова форма підприємства та масштаби його діяльності.
Організаційно-правова форма впливає на фінансові взаємовідносини підприємства з державою, умови і методи формування капіталу, тощо.
Розмір підприємства (масштаби його діяльності) впливає в основному не на кількість функцій фінансового менеджера, а на ступіть їх складності. Зі збільшенням розмірів підприємства зростає складність управління фінансами, тому кожна функція підрозділяється на підфункції, котрі можуть бути розподілені між окремими спеціалістами та підрозділами. [21 с. 9]
Оскільки підприємства створені у формі товариств з обмеженою відповідальністю за своїми розмірами в основному відносяться до малих та середніх підприємств, функції фінансових менеджерів у них є менш складними, ніж у великих підприємств, таких як корпорації. Тому їх виконання може частково покладатися на працівників, що займають управлінські посади, наприклад комерційного директора, безпосередньо директора підприємства, тощо.
Принципи організації фінансової служби на підприємстві залежать безпосередньо від організаційної структури підприємства в цілому. Теорія і практика менеджменту розробили багато різних принципів побудови структур управління, які можна звести до наступних основних типів:
- лінійна організаційна структура;
- лінійно-штабна організаційна структура;
- функціональна організаційна структура;
- лінійно-функціональна організаційна структура;
- дивізіональна організаційна структура;
- матрична організаційна структура.
Для підприємств невеликих та середніх розмірів, до яких відноситься більшість товариств з обмеженою відповідальністю найхарактернішими є лінійна, функціональна та лінійно-функціональна структури управління.
Лінійна організаційна структура являє собою систему управління, в якій кожний підлеглий має тільки одного керівника і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, пов'язаних із його управлінням (рис. 1.2) [37, с. 128].
Рис. 1.2 Принципова схема лінійної організаційної структури
До переваг даної структури управління можна віднести: чіткість і простоту взаємодії, надійний контроль та дисципліну, оперативність прийняття та виконання управлінських рішень, економічність за умов невеликих розмірів організації.
Звісно, існують і певні недоліки. Підприємствам, що мають таку структуру властива потреба у керівниках універсальної кваліфікації, обмеження ініціативи працівників нижчих рівнів, перевантаження вищого керівництва, тощо.
Лінійна структура управління добре діє в невеликих фірмах при високому професіоналізмі та авторитеті керівника, а також великій зацікавленості підлеглих в успішній роботі фірми. [42, с. 7]
Функціональна організаційна структура передбачає для виконання певних функцій управління створення окремих управлінських підрозділів, які передають виконавцям обов'язкові для них рішення, тобто функціональний керівник в межах своєї сфери діяльності здійснює керівництво виконавцями (рис. 1.3) [37, с. 128].
Рис. 1.3 Принципова схема функціональної організаційної структури
Завдяки спеціалізації функціональних керівників виникає можливість управління великою кількістю виконавців (зменшується кількість рівнів управління).
Серед переваг функціональної системи:
- спеціалізація функціональних керівників;
- інформаційна оперативність;
- розвантаження вищого керівництва.
Серед недоліків: порушення принципу єдиноначальності, складність контролю та недостатня гнучкість.
Лінійно-функціональна організаційна структура - комбінація лінійної та функціональної структур. Основний принцип - розмежування повноважень і відповідальності за функціями та прийняття рішень по вертикалі. Управління здійснюється за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій (рис. 1.4) [37, с. 128].
Рис. 1.4 Принципова схема лінійно-функціональної організаційної структури
Лінійно-функціональна структура поєднує переваги лінійної та функціональної структур, але складність взаємодії лінійних і функціональних керівників та їх перевантаження може стати на заваді ефективній роботі підприємства.
Лінійно-функціональна структура знайшла своє вираження у порівняно невеликих фірмах з явно вираженим розподілом праці, які пропонують обмежений асортимент товарів та послуг. [42, с. 7]
На сьогоднішній день існує також декілька нових форм структури організації:
