RSS    

   Суть фінансової політики держави

p align="left">· жорстка регламентація;

· помірна регламентація;

· політика мінімальних обмежень.

Жорстка регламентація полягає в тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою. Права підприємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, установленими законами чи адміністративними рішеннями. Така політика проводиться в умовах або адміністративної економіки і відповідної її фінансової моделі, або в умовах обмеженості фінансових ресурсів. Подібна фінансова політика малоефективна, оскільки підриває стимули до продуктивної діяльності, адже фінансовим продуктом діяльності - доходом - більше розпоряджається держава, ніж його власники - юридичні і фізичні особи. Передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП.

Помірна регламентація здійснюється у законодавчій формі та охоплює обмежену частину фінансових відносин - взаємовідносини з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному та страховому ринках. Помірна регламентація має врівноважити інтереси держави і суспільства загалом та інтереси окремих юридичних і фізичних осіб. Вона забезпечує юридичним і фізичним особам достатні стимули для продуктивної діяльності і водночас дає змогу державі вживати заходи на соціально-економічний розвиток суспільства.

Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної заінтересованості суб'єктів підприємницької діяльності та громадян в ефективному господарюванні. У даному разі в основному регламентуються тільки взаємовідносини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму. Переважна частина фінансових відносин за таких умов регламентуються на договірних засадах між окремими суб'єктами.

Поточна фінансова діяльність держави відображає тактику реалізації фінансової політики. Її основним знаряддям є бюджет. Його структуризація за джерелами формування доходів і напрямами фінансування видатків, за рівнями адміністративно-територіального поділу характеризує ту чи іншу фінансову політику.

Залежно від завдань, на розв'язання яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на такі види:

· політика стабілізації;

· політика економічного зростання;

· політика стримування ділової активності.

Політика стабілізації спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін. Її реалізація ґрунтується на забезпеченні стабільних обсягів фінансових ресурсів при сталих пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих доходів. Розрізняють два різновиди цієї політики, які досить суттєво відрізняються один від одного. Перший - це політика стабілізації після економічного спаду, яка має стимулюючий характер. Другий - політика стабілізації в період економічного підсилення, яка має обмежувальне спрямування.

Політика економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення обсягів ВВП з урахуванням її потенціалу. Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів та забезпечення їх доступності як за цінами, так і за умовами залучення. Реалізація фінансової політики економічного зростання може здійснюватись трьома основними способами - через зростання державних видатків, зниження рівня оподаткування та проведення політики “дешевих грошей”. Використання державних видатків як стимулу зростання ВВП відбиває прямий державний вплив на основі фінансування економічних потреб. Це фінансування відображає приплив додаткових зовнішніх ресурсів, необхідних підприємствам для розширення обсягів виробництва. Зниження рівня оподаткування веде до збільшення маси внутрішніх ресурсів підприємств. Політика “дешевих грошей” полягає у мінімізації процентних ставок за кредитами і розширює можливості підприємств у залученні кредитних ресурсів.

Політик стримування ділової активності використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання кризи надвиробництва чи недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання. Вона здійснюється такими самими способами, як і за політики економічного зростання, тільки у зворотному напрямі - скорочення державних видатків, підвищення рівня оподаткування, встановлення високих процентних ставок за кредитами.

За характером реалізації фінансова політика буває дискреційна та недискреційна. Дискреційна політика передбачає здійснення державою певних заходів, спрямованих на реалізацію фінансової стратегії і тактики. Заходи (стимулюючі або стримуючі) застосовуються відповідно до ситуації, що склалася в економіці та фінансах. Недисркеційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів - “стабілізаторів”, які автоматично регулюють ситуацію в економіці. “Стабілізаторами” є податки, соціальні державні виплати, різні субсидії. У фінансовій практиці використовуються одночасно і “стабілізатори”, і засоби дискреційної політики.

Процес формування і реалізації фінансової політики охоплює кілька етапів[19]:

Визначення цілей, постановка завдань

Вибір типу фінансової політики

Вибір напрямів реалізації (монетарна чи фіскальна) та розмежування завдань між ними

Вибір інструментів реалізації

Координація дії окремих інструментів

Здійснення конкретних заходів

Контроль за ходом реалізації

Рис.1. Етапи формування та реалізації фінансової політики

Дієздатність фінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожному етапі та правильності прийнятих рішень. Її формування та постановки обґрунтованих завдань. Виходячи з цього здійснюється вибір типу фінансової політики - жорстка чи помірна регламентація, або політика мінімальних обмежень; дискреційна чи вбудованих стабілізаторів. На цій основі обираються напрями реалізації (вирішуються, які завдання забезпечуються засобами монетарної, а які фіскальної політики) та інструменти реалізації і способи забезпечення скоординованості їх дії.

На основі сформованої політики здійснюються конкретні заходи у сфері фінансів. При цьому дуже важливо забезпечити дієвість фінансових інструментів, адже результативність фінансової політики залежить як від її обґрунтованості, так і від того, як реалізуються механізми її здійснення. У зв'язку з цим вкрай важливим є контроль за ходом реалізації виробленої фінансової політики. Фінансові відносини і фінансова діяльність настільки складні та багатофакторні, що будь-які зміни в економічному середовищі можуть або змінити дію фінансових інструментів, або спрямувати їх в інший бік. Це, у свою чергу, може призвести до зовсім інших результатів, порівняно з тими, які очікувалися від даної фінансової політики.

Організація здійснення фінансової політики полягає у створенні відповідної системи фінансових органів та інституцій, наданні їм достатніх функцій і повноважень для реалізації тієї чи іншої політики, чіткому розмежуванні функцій з метою забезпечення повноти здійснення фінансової політики та досягнення скоординованості дій цих суб'єктів. Система управління фінансами охоплює досить розгалужену сукупність фінансових органів та інституцій. Кожний із цих органів має свою сферу діяльності і несе відповідальність за реалізацію фінансової політики в певному напрямі. Координуючими центрами в цій системі є Міністерство фінансів України та Національний банк України.

Міністерство фінансів розробляє засади фінансової політики України у цілому і реалізує та координує фіскальну політику. Воно складає проект Державного бюджету й забезпечує його виконання [35]. Водночас бюджет як фінансовий план складається на основі бюджетної резолюції, що розробляється Верховною Радою України, яка і затверджує бюджет. Отже, фіскальна політика держави є відображенням спільних дій законодавчої та виконавчої гілок влади. Законодавча влада визначає засади цієї політики, а виконавча, насамперед в особі Міністерства фінансів України, забезпечує її реалізацію.

Національний банк України розробляє засади монетарної політики та забезпечує її втілення. На відміну від Міністерства фінансів, яке входить до складу уряду, він є незалежною фінансовою інституцією. Водночас Рада Національного банку України формується наполовину за призначенням ВРУ і наполовину за призначенням Президента України. Голова правління НБУ затверджується Верховною Радою Такий статус Національного банку робить його відносно незалежним у здійсненні монетарної політики. Так, Рада Національного банку України самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та забезпечує її реалізацію.

Особливості статусів Міністерства фінансів та центрального банку відбиваються на виробленні та реалізації фінансової політики і забезпеченні взаємоув'язки її фіскальної та монетарної складових. З одного боку, відсутність єдиного підпорядкування може обумовити різновекторність монетарної та фіскальної політики. Але з іншого боку, у цьому полягає притаманна демократичному суспільству система противаг, яка сприяє збалансованості фінансової політики у цілому. Водночас це вимагає обов'язкової координації дій Міністерства фінансів та Національного банку України. І фіскальна, і монетарна політика мають бути спрямовані на вирішення основних завдань соціально-економічного розвитку [19].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.