Системи електронних грошей
p align="left">Специфіка обробки ЕГ полягає в тому, що гроші всіх клієнтів з гаманцями заносяться на узагальнений (консолідований) «рахунок гаманців» у банку-емітенті, тобто гроші втрачають належність конкретному власникові. Проценти на гроші в ЕГ не нараховуються, але при цьому загальна база виданих та завантажених ЕГ ведеться.Користуватися ЕГ вигідно всім учасникам системи, і насамперед із таких міркувань:
Власник ЕГ має змогу тримати при собі небагато готівки, а отже, менше ризикує в разі, коли загубить гроші чи буде пограбований. Крім того, він економить час, що витрачався раніше на розрахунки за різні послуги (торговельні, комунікаційні і т. ін.).
Підприємства торгівлі та послуг завдяки використанню ЕГ скорочують витрати на роботу з готівкою. Водночас зменшується ризик неоплаченого кредиту через відсутність грошей на рахунку власника картки.
Для банку-емітента ЕГ є засобом залучення грошових коштів, що по суті рівносильне залученню вкладів фізичних осіб. Окрім того, банк, скоротивши витрати на роботу з готівкою, має потенційну можливість надавати дохідні послуги із завантаження гаманців.
Дебетова картка -- ДК, так само як і ЕГ, є передоплатною карткою багатоцільового призначення. Тому характеристика індивідуального ЕГ багато в чому стосується й ДК. Основна відмінність ДК від ЕГ полягає в тому що:
Кожна ДК має в банку-емітенті свій рахунок, де відображаються всі операції, виконувані з її допомогою (на відміну від загального рахунку електронних гаманців).
ДК використовується для середніх та великих платежів, тому частина платежів може виконуватися в режимі он-лайн. Проте не виключається використання ДК для платежів малими сумами.
Під час усіх операцій із ДК використовується здебільшого персональний ідентифікаційний код.
За залишками рахунку нараховуються проценти.
До переваги ДК порівняно з ЕГ належать вища безпечність та гарантованість повернення грошових коштів у разі загублення картки. Недоліком ДК є вища порівняно з ЕГ вартість однієї трансакції.
Розглянемо загальну технологію роботи з ДК.
Дебетові картки видаються у банку або його філії під час укладання індивідуального договору на обслуговування клієнта. Останньому відкривається рахунок для обслуговування з допомогою ДК, а до самої ДК записується номер цього рахунку, прізвище клієнта й інші дані, зокрема номер його розрахункового рахунку. ПІН формується банком і передається клієнтові.
Коли видається ДК, гроші клієнта заносяться на рахунок ДК у банку-емітенті. Гроші на цьому рахунку є коштами конкретного клієнта-власника, а тому процесинговий центр формує окремі дебетові платіжні документи за кожною операцією з ДК і надсилає їх до банку-емітента. (Щодо ЕГ це один платіжний документ на всі операції всіх гаманців даного банку.) Загальна база унікальних номерів ДК обов'язково формується в банку-емітенті, облік іде по кожній окремій дебетовій картці.
Завантажується ДК найчастіше в банку-емітенті. Верхня межа суми завантаження для кожного клієнта є індивідуальною, а нижня дорівнює нулю. Дозавантажуватися ДК може з допомогою спеціального обладнання, у банківських автоматах, але завжди в режимі он-лайн до банку-емітента. При цьому клієнт завжди пред'являє ПІН, який відразу може й змінити. Оплачуються товари або послуги так само, як і при застосуванні ЕГ, але обов'язково з використанням ПІН.
Загублену чи вкрадену ДК, за аналогією до ЕГ уміщують у стоп-листок, запобігаючи її використанню, але залишок суми на ДК, на відміну від гаманця, повертається її власникові згідно з відповідними правилами.
Розрахункова картка (РК) призначена для управління розрахунковим рахунком клієнта. Вона також є карткою багаторазового використання й багатоцільового призначення. РК і ДК принципово відрізняється ось у чому:
1. РК не містить даних про залишок на розрахунковому рахунку (він може змінюватися й у результаті операцій без РК). З огляду на це всі операції з РК можуть здійснюватися лише в режимі он-лайн (прямого доступу).
Гарантом операцій із РК є банк, тому після авторизації РК (і відповідно клієнта) та підтвердження покупки потрібна сума знімається з РР і надходить на тимчасовий рахунок, а далі в операціях участі не бере.
РК, як і ДК, розрахована на середні та великі платежі, тому операції з нею виконуються в он-лайн, причому завжди використовується ПІН.
Право емісії РК можуть мати лише ті банки, які ведуть РР клієнта.
Вигоди від застосування РК такі самі, як і від ЕГ, але для підприємств торгівлі зменшується ризик того, що платіж згодом буде визнаний недійсним через відсутність такого РР або коштів на ньому. Грошові кошти, якими керує РК, у банку певним чином індивідуалізовано. Тому процесинговий центр, як і для ДК, формує дебетовий платіжний документ за кожною операцією з РК і надсилає його до банку, де зберігається РР клієнта. У банку зберігається й загальна база всіх виданих РК.
Картки банк видає так само, як і ДК. Завантаження РК зводиться фактично до розміщення клієнтом грошових коштів на своєму PP.
Під час оплати платежу чи послуги, виконуваної в режимі прямого доступу і з пред'явленням ПІН, перевіряється також наявність залишку на РР клієнта. За РК можна отримати й готівку в будь-якій сумі, що не перевищує залишку на PP. Якщо РК загублено, усі операції з нею можуть бути заблоковані.
2. Основні елементи та загальна структура електронних грошей
У звичайній торговельній операції є принаймні два учасники: власник товару (продавець) і власник грошей (покупець). У системі з електронними грошима діють уже щонайменше три учасники: власник товару, власник електронних грошей (ЕЛГ) і банк. При цьому, як правило, на останнього покладено головну відповідальність за роботу всієї системи ЕЛГ. Банк випускає ЕЛГ і забезпечує роботу електронних автоматів для занесення грошей та їх приймання від торгівців; забезпечує торговельні точки (ТТ) спеціальним обладнанням -- касово-розрахунковими терміналами (КРТ), які можуть сприймати ЕЛГ; відповідає за діяльність усіх інших елементів системи загалом, за їх взаємодію та виконання відповідних платежів
Якщо безпосередньо використовується готівка, виконується тільки одна операція -- покупець оплачує вартість товару, передаючи торгівцю певну суму грошей, яку останній може вмістити на свій рахунок у банку. Отже, у розрахунку за покупку банк безпосередньої участі не бере.
Коли йдеться про електронні гроші, банк безпосередньо бере участь у розрахунках за покупку. Обіг грошей при використанні ЕЛГ у загальному вигляді можна розбити на такі етапи (рис. 2.1):
оплата вартості товару покупцем -- власником ЕЛГ;
занесення банком відповідних сум на рахунок продавця;
зняття зазначених сум із рахунку клієнта-покупця в банку.
Рис. 2.1. Схема обігу грошей у системі ЕЛГ
Розглянемо головні елементи системи ЕЛГ.
Магнітні пластикові картки -- носії інформації про вартість -- являють собою безпосереднє вираження грошей.
Касово-розрахункові термінали (КРТ), що розташовані в торговельних точках для виконання розрахунків із покупцями -- власниками ЕЛГ.
Банківські автомати для завантаження сум на МПК.
Картка торгівця (КТ), де зосереджується інформація про всі операції, що їх було виконано з ЕЛГ в даній ТТ протягом певного часу.
5.Система обробки банківської інформації, зокрема розрахункові (процесингові) центри.
На кожний з елементів системи покладаються певні функції. Так, КРТ у ТТ виконує такі головні операції:
1)забезпечує з'єднання з двома картками-носіями: МПК-ЕЛГ та карткою торгівця;
відображає покупцеві-власнику ЕЛГ поточну суму грошей;
відображає вартість покупки;
дає змогу власникові ЕЛГ:
виражати згоду щодо покупки;
вводити свій персональний ідентифікаційний номер (ПІН);
друкує та видає паперовий документ (квитанцію, рахунок) про здійснення покупки;
веде журнал обліку операцій для торгівця, який його надсилає до банку.
Зауважимо, що КРТ не може заносити гроші на картку. Проте він дає «добро» на продаж, якщо сума грошей достатня для покупки (не менша за вартість товару).
Система електронних грошей може бути загальнонаціональною, тоді до неї входять численні банки та розрахункові палати (центри). Створювати систему починають, здебільшого, на базі одного банку, щоб її можна було випробувати, перш ніж поширювати в національному масштабі.
Якщо система ЕЛГ складається з багатьох банків і багатьох торговельних точок, постає проблема взаєморозрахунків між банками в разі, якщо власник ЕЛГ робить покупки в ТТ, які не мають розрахункового рахунку в банку-емітенті ЕЛГ. Певною мірою ця проблема аналогічна до проблеми розрахунків між клієнтами, які обслуговуються різними банками.
Справді, нехай клієнт Кд, котрий має картку (ЕЛГ), видану банком Бд, який перебуває, скажімо, у Донецьку, зробив покупку на суму Ск у торговельній точці ТТЛ, яка міститься у Львові і має відкритий розрахунковий рахунок у львівському банку Бл. У такому разі потрібні міжбанківські розрахунки з перерахування суми Ск із банку Бд на розрахунковий рахунок ТТЛ у банку Бл. Такі розрахунки можна здійснити, скориставшись системою міжбанківських електронних платежів НБУ та сформувавши відповідні трансакції банку Бл до банку Бд.
З огляду на масовість таких платежів і велику кількість ТТ у загальному випадку до системи крім банків і ТТ включають розрахункові (процесингові) центри. Ці структурні елементи системи ЕЛГ приймають (по каналах зв'язку або безпосередньо на картках торгівця) і групують дані від торговельних точок (ТТ), які працюють з ЕЛГ, а також формують і маршрутизують платіжні документи до відповідних банків, котрі функціонують у системі.
