Податковий борг в Україні: причини виникнення та методи скорочення
p align="left">Суспільство диктує правила поведінки окремих своїх членів, оформляючи їх законодавчими актами держави. Одним з їх лейтмотивів є недопущення порушення інтересів більшості членів. Тому сплата податків юридично закріплена як обов'язок, за невиконання якого передбачається досить сувора відповідальність. Складність перерозподільних відносин вимагає правової урегульованості питань сутності податкової заборгованості, порядку її погашення, відповідальності за несвоєчасну сплату коштів до бюджету. Останнє доводить, що податковий борг є одночасно і правовою проблемою.Нарешті, податкова заборгованість є проблемою соціально-економічною, адже брак бюджетних надходжень веде до скорочення потенційних можливостей держави здійснювати вкладення в економіку та нарощування людського капіталу. Останнє є одним із чинників розвитку деформацій ринку у масштабах країни та послаблення національних позицій у міжнародній конкуренції.
Який би з названих зрізів не аналізувався, висновок може бути лише один: наявність податкової заборгованості у будь-якому розмірі - це суспільне зло, що порушує права всіх громадян, позбавляючи державу джерел фінансування їхніх потреб. Однак аналіз конкретних показників податкового боргу у конкретних соціально-економічних умовах тієї чи іншої країни дозволяє встановити глибину проблеми, зважаючи також на фактори її місця і часу.
Наскільки ж серйозно податкова заборгованість впливає на соціально-економічний розвиток України та як можна досягти її скорочення?
За даними ДПА України, податковий борг у 2000-2005 рр. скоротився в 2 рази і за станом на 01.01.2006 року становив 17 413 млн грн. При цьому співставлення відповідних показників з доходами бюджету дає більш повне уявлення про масштаби проблеми заборгованості по податках і зборах. За аналізований період сталося скорочення податкового боргу з 73 % загальних доходів Зведеного бюджету України до 13 %. Але в будь-якому випадку його розміри значно перевищують розміри дефіциту бюджету (наприклад, у 2004 році - у 2 рази). Це означає, що за умови повного погашення податкової заборгованості в Україні не лише можна було б покрити дефіцит бюджету, а й запланувати додаткові витрати, в яких суспільство відчуває нагальну потребу. Цікаво, що обсяги такого додаткового фінансування за даними того ж таки 2004 року могли б скласти до +12 % від фактично здійснених.
Таким чином, створюючи заборгованість перед бюджетом, платники податків фактично самовільно отримують кредит від держави. Причому така операція, на відміну від стандартного кредитування, не є добровільною з обох сторін. Фактично держава поставлена перед фактом непогодженого використання суспільних коштів.
Наведене твердження може викликати заперечення у обстоювачів прав приватної власності, які вважають, що податки є переданою державі частиною приватних доходів, і тому, за умови погіршення фінансового стану платника, можуть не сплачуватися (держава повинна відмовитися від претензій на відповідні кошти). Погоджуємося з цією тезою лише у випадку, коли погіршення фінансового стану платників податків є всезагальним і спровоковане недоліками саме в механізмах оподаткування. В інших же випадках вилучення податків у одних і „невилучення” в інших порушує як конкурентні умови господарювання, так і принципи соціальної справедливості у перерозподільних відносинах. Тим більше, що найсерйозніші огріхи в податковій політиці держави, які призводили до значного зниження платоспроможності суб'єктів господарювання, припускалися в період 90-х років минулого століття. Податкові борги, що накопичилися через цю причину, було списано згідно з законодавчими рішеннями, ухваленими по 2001 рік включно. З 2002 по 2005 рр. динаміка заборгованості платників перед бюджетом свідчить про її стале скороченння, що можна вважати результатом покращання загальноекономічного та податкового середовища.
Аналіз більш пізніх даних (2005 року) показує, що після списання боргів, причиною яких багато в чому стала державна податкова політика, лише 1,3 % податкового боргу (232,3 млн грн) створено платниками-банкрутами. Щодо інших не було порушено провадження у справі про банкрутство, тобто за умови ефективного фінансового менеджменту вони могли б погасити свої зобов'язання перед державою. Останнє дає підстави зробити висновок про те, що погіршення фінансового стану та збитковість виду економічної діяльності не є причиною виникнення податкової заборгованості. Вона породжується виключно двома чинниками: неефективним внутрішнім фінансовим менеджментом або умисними діями. Останнє підтверджують також результати аналізу структури податкового боргу у 2004-2005 рр. Найбільшими боржниками у цей період були центральні офіси холдингів, добувна промисловість, обробна промисловість, будівництво, оптова та роздрібна торгівля. Разом з тим, зокрема у галузях добувної та обробної промисловості, у цей час рівень рентабельності становив від 5 % до 9 %, що за європейськими вимірниками виглядає досить пристойно. Будівництво і торгівля також мали досить високі прибутки, значна частина яких до того ж є тінізованою. Тільки галузь виробництва газу, електроенергії та води була збитковою (-1,3 % у 2004 р.). Таким чином, лише тут причиною податкових боргів можна вважати погіршення фінансового стану підприємств галузі. Останнє найімовірніше сталося під впливом державної тарифної політики. Але частка цієї галузі у загальних обсягах податкової заборгованості становила лише 15-16 %.
Враховуючи зазначені основні причини виникнення податкового боргу (неефективний внутрішній фінансовий менеджмент платників або зумисні дії), головним методом досягнення його зменшення вважаємо адміністрування податків. У зв'язку з цим цікаво проаналізувати структуру податкової заборгованості до зведеного бюджету за статусами. Так, станом на 01.01.2006 р. маємо такі дані: безнадійний податковий борг - 1 % від загальної суми, податковий борг інертного статусу - 3 %; активний податковий борг - 46 %; пасивний податковий борг - 50 %. Причому у складі пасивного податкового боргу 76 % - податкова заборгованість платників, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство та по яких прийнято рішення судів про призупинення стягнення; 2 % - податкова заборгованість платників податків, які перебувають у розшуку; 12 % - податкова заборгованість платників, у яких відсутні активи.
При цьому зазначимо, що у практиці адміністрування податків в Україні прийняті такі термінологічні позначення статусів і типів податкового боргу:
- інертний статус - це статус, в якому фіскальні служби не застосовують ніяких заходів стягнення, крім вручення платнику податкових вимог, реєстрації податкової застави, опису заставленого майна та, як виключний випадок, арешту активів;
- дієвий статус - це статус, в якому в результаті певних дій фіскальних служб відбувається зменшення податкового боргу. У дієвому статусі розрізняють активний, пасивний та безнадійний типи податкового боргу. Активний тип передбачає збереження можливостей застосування до боржника всіх стягнень, передбачених законодавством. Пасивний тип означає неможливість застосування до боржника заходів стягнення через об'єктивні причини (підготовка документів для ініціювання справи про банкрутство платника (до прийняття ухвали суду про порушення справи про банкрутство); порушення провадження у справі про банкрутство прийняття рішення судом про призупинення стягнення; підготовка документів для ініціювання справи про звернення стягнення боргу на майно платника (до прийняття відповідної ухвали суду); розшук платника-боржника; відсутність активів). Безнадійним податковий борг вважається у таких випадках: платник визнаний банкрутом і його активів недостатньо для задоволення вимог; платник - фізична особа - у судовому порядку визнаний зниклим або померлим, а майна недостатньо для задоволення вимог; минули терміни позовної давності (за відсутності сум податкового боргу, стосовно яких граничний термін стягнення ще не настав); заборгованість виникла внаслідок форс-мажорних обставин; юридична особа визнана фіктивною. Також у складі активного статусу може окремо розглядатися борг до прийняття органом податкової служби рішення про відстрочку (розстрочку) на підставі затвердженої судом мирової угоди та податковий борг, за яким уже прийнято рішення про розстрочку (відстрочку).
Таким чином, як бачимо з наведених вище даних, 97 відсотків податкового боргу в Україні за станом на 01.01.2006 р. складав активний, пасивний та безнадійний борг, і лише 3 відсотки - інертний.
Щодо безнадійного податкового боргу, то його при адмініструванні слід розглядати винятково як правову проблему і застосовувати відповідну методику. Такі борги враховуються в облікових даних податкової служби до прийняття рішення про списання. Як засвідчує наведена характеристика, шансів на погашення тут не існує. Однак більшість правових проблем мають моральну складову як за сутністю, так і за наслідками застосування правових норм. Погоджуємося з тим, що сама природа безнадійного боргу, як правило, не дозволяє передбачити юридичну відповідальність за його погашення (непогашення). Але, на нашу думку, має складати виняток борг банкрута, активів якого не вистачає для задоволення вимог. Якщо згідно з чинним законодавством підприємницька діяльність організується на свій страх і ризик, ведеться на умовах, що не зашкоджують суспільному і природному середовищу, то нанесення збитків суспільству непогашенням податкового боргу (у результаті неналежної організації справи) повинне передбачати кримінальну відповідальність засновників суб'єкта. Така відповідальність не може бути меншою, ніж та, що несуть керівники юридичних осіб за навмисне ухилення від оподаткування. Її запровадження сприяло б зменшенню потенційно можливих майбутніх боргів по податках завдяки морально-психологічному впливу на платників за такими напрямами:
