Податкова система України, її становлення та розвиток

p align="left">Усі податки можна класифікувати так:

1. За формою оподаткування - прямі та непрямі;

2. За об'єктом оподаткування - на доходи на споживання (сплачуються не при отриманні, а при використанні), на майно і на витрати;

3. Залежно від рівня встановлення - загальнодержавні та місцеві;

4. За методом стягнення - розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму

розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та складні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників)

5. Залежно від характеру використання - податки загального призначення (використовуються на загальнодержавні потреби без конкретизації заходів чи видатків) та спеціальні (цільові) податки (зараховуються до державних цільових фондів і використовуються виключно на фінансування конкретних видатків (збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, збір до Державного інноваційного фонду).

6. За періодичністю стягнення - а) разові, себто такі, що сплачуються один раз протягом певного відтинку часу (найчастіше - податкового періоду) за здійснення певних дій (податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок із майна, що успадковується або дарується тощо); б) систематичні (регулярні), себто такі, що сплачуються періодично (щомісячно, щоквартально).

Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі. Прямі податки - це податки, які держава стягує безпосередньо з доходів або майна платника податку.

1. Податок на прибуток підприємств і організацій;

2. Податок на доходи фізичних осіб;

3. Податок на промисел;

4. Збір за спеціальне використання природних ресурсів;

5. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

6. Єдиний податок;

7. Фіксований сільськогосподарський податок;

8. Державне мито;

9. Податок на нерухоме майно (нерухомість);

10. Плата (податок) за землю;

11. Податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

12. Гербовий збір тощо.

Непрямі податки - це податки, які стягуються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачами при його купівлі. З підвищенням їх зростають ціни. До них належать:

1. Податок на добавлену вартість;

2. Акцизний збір;

3. Мито.

До основних видів загальнодержавних податків, зборів і інших обов'язкових платежів в Україні відносяться:

1. Податок на додаткову вартість;

2. Акцизний збір;

3. Податок на прибуток підприємства;

4. Податок на доходи фізичних осіб;

5. Державний збір;

6. Податок на землю;

7. Збір у Державний інноваційний фонд;

8. Податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів;

9. Податок на промисел;

10. Збір на спеціальне використання природних ресурсів;

11. Збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

12. Збір за забруднення навколишнього середовища;

13. Збір на обов'язкове соціальне страхування;

14. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

15. Збір у Фонд по здійсненню заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціальному захисту населення;

16. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

17. Фіксований сільськогосподарський податок;

18. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмільництва;

19. Гербовий збір;

20. Єдиний збір, що сплачується в пунктах пропуску через державний кордон України;

21. Мито;

Загальнодержавні податки та інші обов'язкові платежі встанов-люються Верховною Радою і справляються на всій території України.

Сільськими, селищними, міськими радами встановлюються місцеві податки і збори. Обласними радами встановлюються збори за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що направляється за кордон. Суми місцевих податків (зборів) зараховуються до бюджетів місцевих рад народних депутатів.

До місцевих податків віднесені:

1. Податок із реклами;

2. Комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів):

1. Збір за парковку автомобілів

2. Ринковий збір

3. Збір за видачу ордера на квартиру

4. Курортний збір

5. Збір за участь у бігах на іподромі

6. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

7. Податок з реклами

8. Збір за право використання місцевої символіки

9. Збір за право проведення кіно- і телезйомок

10. Збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей

11. Комунальний податок

12. Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі

1.3 Податкова політика держави

Податкова політика являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критерія-ми податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого, - залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам з метою збереження мак-симальної заінтересованості в результатах діяльності. Вся Історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів опти-мального оподаткування. При цьому держава не може задово-льнитися лише загальними пропорціями розподілу валового національного продукту. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства.

Податкова політика ведеться, виходячи з певних принци-пів, що відображають її завдання. Основними принципами є:

§ соціальна справедливість;

§ рівнонапруженість;

§ економічна ефективність;

§ стабільність;

§ гнучкість.

Принцип соціальної справедливості означає, що держава встановлює таку систему оподаткування, яка враховує всі фа-ктори діяльності юридичних і фізичних осіб - доходи і спожи-вання, майно і приріст грошового капіталу, ресурсну забезпеченість і віддачу вкладених коштів та ін. Така система, за ви-нятком окремих випадків, не може бути надмірно жорсткою для одних чи безмежно ліберальною до інших. Основою реалі-зації цього принципу є встановлені орієнтири соціальної полі-тики. Вони виступають первинним явищем, а податкова полі-тика - вторинним. Якщо ці орієнтири встановлені неправильно, то й податкова політика не може бути справедливою.

Оскільки не існує абсолютної справедливості, то не може бути й установленої на всі часи абсолютно справедливої по-даткової системи. Аналогічно не існує ідеально справедливого податку. Кожний вид податку більш влаштовує одні верстви населення і настільки ж не підходить іншим. Принцип соціаль-ної справедливості реалізується не через пошук і впроваджен-ня найбільш «справедливого» податку, а шляхом поступового встановлення оптимальної структури податкової системи, яка має максимально задовольняти всі верстви населення. Саме всі верстви, а не окремі групи, для яких може встановлюватися пільговий механізм оподаткування, а не особливі умови. По-рушення принципу соціальної справедливості в податковій політиці неминуче призводить до напруженості в суспільстві, до труднощів в економіці, до негараздів у духовній сфері.

З принципом соціальної справедливості тісно пов'язаний принцип рівнонапруженості. Рівнонапруженість означає, що зобов'язання перед бюджетом установлюються для всіх плат-ників згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності. Саме поєднання потенційних можливостей і досягнутих ре-зультатів може забезпечити рівнонапруженість. Якщо податко-ва політика виходить тільки з підсумків діяльності, то вона не враховує потенційні можливості платника. Якщо ж податкова політика відштовхується від потенціалу, то вона ігнорує різні результати його реалізації, на які впливає безліч факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

Рівнонапруженість досягається різними способами: в од-них випадках - шляхом установлення єдиних для всіх платни-ків ставок, в інших, навпаки, - за допомогою їх диференціації. Головне - забезпечення рівноцінних початкових умов для всіх платників податків. Винятки з цього правила допускаються тільки з огляду на певні орієнтири економічної та соціальної політики.

Принцип економічної ефективності має два аспекти. Пе-рший, який відображає фіскальну функцію податків, полягає в ефективності стягнення самих податків. Ця ефективність пе-редбачає: забезпечення повноти і своєчасності сплати подат-ків, максимальне виключення можливості ухилення від подат-ків, мінімальність витрат, пов'язаних з обліком платників і зби-ранням податків, порівняно з надходженнями від цих податків. Немає сенсу встановлювати такі податки, які надто складно мобілізувати в бюджет, або такі, стягнення яких потребує зна-чних витрат.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12