Основні типи та моделі побудови кредитних систем

собливості банківської системи в різних країнах залежать від багатьох факторів - історичних і національних традицій, ступеня розвитку фінансових ринків, способів регулювання грошово-кредитної сфери.

Розбудова банківської системи в Україні розпочалася після прийняття в 1991 р. Закону «Про банки і банківську діяльність». Закон визначає основні принципи побудови й функціонування банківської системи в Україні, які відповідають вимогам ринкової економіки.

Згідно з цим законом у країні започатковано дворівневу банківську систему. Банком першого рівня визначено Національний банк України, а банками другого рівня - банки і банківські установи. Комерційні приватні банки перейшли на договірні відносини з клієнтами, на них покладено відповідальність за наслідки фінансової діяльності [3, с. 489].

На кінець 2007 р. в Україні зареєстровано 198 банків, з них 173 діючих. Багато хто з них має невеликий капітал. Так наприклад, кілька років тому з тих банків, що діють приблизно 60 мали капітал, який дорівнював вартості трикімнатної квартири в м. Києві. В той же час існували банки з ваговитим капіталом і розгалуженою мережею філій. За даними НБУ на сьогоднішній день в Україні діє 3 банки з розміром статутного капіталу від 15 до 25 млн. грн., 47 банків - від 25 до 50 млн. грн., 52 банки - від 50 до 100 млн. грн. і 71 - з капіталом понад 100 млн. грн. [1, с. 57]

Світовій історії відомі різні моделі побудови центральні банків та їхньої організаційної структури. У країнах з розвинутою ринковою економікою центральний банк посідає особливе місце - це «мозок» грошово-кредитного регулювання економіки. Центробанк наділений правом монопольної емісії грошей, зберігає золотовалютні резерви країни, здійснює валютне і грошово-кредитне регулювання економіки та касове обслуговування уряду, виконує функцію «кредитора останньої надії», тобто є «банком банків», що регулює пропозицію грошей в економіці.

Центральний банк - центр фінансово-кредитної системи національної економіки, головною функцією якого є контроль та регулювання пропозиції грошей у країні.

У більшості країн центральні банки є державними. В окремих випадках центральний банк не належить державі (наприклад, Федеральна резервна система США, Національний банк Швейцарії) або вона володіє лише частиною капіталу (наприклад, у Банку Японії - 55%). Центральний банк країни, незалежно від того, в чиїй власності він перебуває, здійснює управління грошовим обігом та кредитною системою країни, контролює їх стан, надає кредити та зберігає тимчасово вільні кошти й обов'язкові резерви комерційних банків. З населенням і діловими підприємствами центральний банк жодних операцій не здійснює.

У США функції центрального банку виконує ФРС. Вона складається з двох організаційних ланок - Ради керуючих та 12 федеральних резервних банків. У Великій Британії центральною ланкою кредитної системи є Банк Англії, який має Правління та дві філії в Лондоні. Банк Англії відіграє важливу роль в економіці країни - забезпечує загальні умови функціонування її грошово-кредитної системи та фінансування уряду [5, с. 136].

Центральним банком України є Національний банк (НБУ). Оскільки на нього покладено відповідальність за стан грошового обігу й кредитної системи країни, НБУ не підпорядковується урядові й належить до безпосереднього відання Верховної Ради України.

На відміну від комерційних банків центральні банки:

- не ставлять перед собою традиційну мету комерційних банків - отримання максимального прибутку; звичайно є державними, націоналізованими інститутами (комерційні банки переважно приватні, акціонерні);

- керують діяльністю комерційних банків (випускають необхідні інструктивні матеріали, контролюють їхню роботу);

- можуть впливати на діяльність банків та інших кредитних інститутів щодо кредитування та пропозиції «банківських» грошей;

- виконують емісійну функцію;

- не конкурують у сфері бізнесу і комерційними банками, ведуть банківські рахунки уряду, в останні роки дедалі більше виражають його інтереси та цілі, хоча й зберігають юридичний статус незалежних, самостійних інститутів; виконують стосовно інших банків роль «кредитора останньої надії»;

- не виконують усіх банківських операцій, наприклад, щодо обслуговування населення і підприємстві Банк Англії та Банк Франції обслуговують ділові операції своїх службовців) [2, с. 389].

Отже, центральному банку (в Україні - НБУ) належить провідне місце в банківській системі країни. Він покликаний провадити єдину грошову політику.

Нині банківська система України за своєю структурою, організацією і механізмами функціонування загалом відповідає вимогам ринкової економіки. Проте її реформа далека від завершення. Головні завдання в цій сфері - запровадження ефективної механізму регулювання банківської системи з боку НБУ, налагодження комерційні партнерських відносин із клієнтами, розвиток конкуренції між банками тощо.

Отже, на даному етапі в Україні кредитна система все ще знаходиться у стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і, напевно, ще змінюватиметься.

3. Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи

Останніми роками на національних ринках позикових капіталів важливу роль виконують спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, які зайняли провідне місце в накопиченні і мобілізації грошового капіталу.

До цих установ слід віднести: страхові компанії, пенсійні фонди, ощадно-позичкові асоціації, будівельні товариства, інвестиційні і фінансові компанії, добродійні фонди, кредитні союзи. Ці інститути істотно потіснили банки в акумуляції заощаджень і стали важливими поставниками позикового капіталу [4, с. 182].

Кредитні установи не є винаходом сучасності. Довгий час, часто протягом сторіч, вони розвивалися в усіх країнах, формуючи той чи інший вигляд національної кредитної системи, головною ланкою якої є банківська система. Від її функціонування багато в чому залежить стабільність всієї економіки.

Еволюція розвитку кредитних систем довела необхідність ефективного нагляду за діяльністю банків. Завдання наглядового органу полягає у гарантуванні безпеки і надійного функціонування банків. Для цього вони повинні мати у своєму розпорядженні адекватні капітали і резерви, необхідні для покриття ризиків, що виникають у процесі виконання банківських операцій. Витрати на проведення банківського нагляду великі, але, як засвідчила практика, збитки, завдані внаслідок неефективності нагляду, виявляються незрівнянно більшими.

Зростанню впливу спеціалізованих небанківських установ сприяли три основні причини:

- зростання доходів населення в розвинених країнах;

- активний розвиток ринку цінних паперів;

- надання цими установами спеціальних послуг, які не можуть надати банки.

Крім того, ряд спеціалізованих небанківських установ (страхові компанії, пенсійні фонди) на відміну від банків можуть акумулювати грошові заощадження на досить тривалі терміни і, отже, робити довгострокові інвестиції.

Основні форми діяльності цих установ на ринку позикових капіталів зводяться до акумуляції заощаджень населення, наданню кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, мобілізації капіталу через всі види акцій, наданню іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитній взаємодопомозі.

Вказані інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових заощаджень, так і у сфері кредитних операцій.

Страхові компанії конкурують з пенсійними фондами за залучення пенсійних заощаджень і вкладення їх в акції.

Ощадно-позичкові асоціації ведуть боротьбу із страховими компаніями у сфері іпотечного кредиту і вкладів в нерухомість, а також в області інвестування в державні цінні папери.

Фінансові компанії змагаються із страховими компаніями у сфері споживчого кредиту.

Інвестиційні і страхові компанії, пенсійні фонди конкурують між собою за вкладення в акції. Крім того, всі види цих установ конкурують з комерційними і ощадними банками за залучення заощаджень всіх верств населення [4, с. 182].

При цьому необхідно відзначити, що конкуренція як між спеціалізованими небанківськими установами, так і між ними і банками має так званий неціновий характер. Це пояснюється перш за все специфікою пасивних операцій кожного виду кредитно-фінансових установ.

Так, в банківській справі діє процентна ставка по вкладах (депозитам) і кредитах, що надаються, в страховій справі - страховий тариф, який визначає розмір страхової премії і страхового відшкодування; в інвестиційних компаній - курсова різниця акцій, що випускаються і придбаються ними. Тому нецінова конкуренція визначається перш за все непорівнянністю операцій і ціни на них. Порівнянність можлива лише при інвестуванні в однорідні фінансові за своєю природою об'єкти.

В даному випадку можна говорити про порівнянність в державні цінні папери і деякі види акцій, а також в іпотечний і споживчий кредити.

Створення і розвиток пенсійних фондів - нове явище на ринку позикових капіталів, цінних паперів і в цілому в кредитній системі.

Ощадно-позичковими асоціаціями є кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва.

Фінансові компанії - особливий тип кредитно-фінансових установ, які діють у сфері споживчого кредиту. Фінансові компанії служать важливим інструментом «проштовхування» товарів тривалого користування на ринки для крупних промислових корпорацій, особливо в умовах низького попиту і погіршення економічної кон'юнктури.

Кредитні союзи призначені в основному для обслуговування фізичних осіб, об'єднаних за професійною і релігійною ознакою.

Розвиток добродійних фондів пов'язаний з рядом обставин [2, с. 386]:

1) добродійність стала частиною підприємництва;

2) прагнення власників крупних особистих коштів уникнути великих податків при передачі спадків і дарувань;

3) дозволяє крупним власникам вкривати свої капітали від обкладення прибутковим податком і податком на спадок.

Інвестиційні компанії шляхом випуску власних акцій залучають грошові кошти, які потім вкладають в цінні папери промислових і інших корпорацій. Таким чином, вони фінансують різні сфери економіки.

Особливістю накопичення капіталу страхових компаній є надходження страхових премій від юридичних і фізичних осіб, розмір яких розраховується на основі страхових тарифів або ставок, а також доходу від інвестицій.

Монополістична стадія капіталізму зумовила появу нових кредитно-фінансових інститутів, які стали швидко розвиватися після кризи 1929-1933 рр. Сталося повніше розмежування функцій між різними фінансовими інститутами усередині кредитної системи.

Швидко виросли і зайняли найважливіші позиції на ринку позикових капіталів страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, позиково-ощадні асоціації і інші спеціалізовані установи.

Вони стали основним джерелом довгострокового капіталу на грошовому ринку, потіснивши в цій сфері комерційні банки.

Проте падіння питомої ваги комерційних банків не означає зниження їх ролі в економіці. Вони продовжують виконувати найважливіші функції кредитної системи: розрахункові операції, депозитно-чекову емісію, коротко- і середньострокові фінансування, а також певну частину довгострокового фінансування.

Кредитно-фінансові установи здійснюють свої функції в економіці по трьох основних напрямах [4, с. 183]:

- надання позикового капіталу промисловості і державі;

- акумуляція вільного грошового капіталу і грошових заощаджень населення;

- володіння фіктивним капіталом.

Широка мережа спеціалізованих кредитно-фінансових установ дозволила зібрати вільні грошові капітали і заощадження і надати їх в розпорядження торговельно-промислових корпорацій і держави. Таким чином, розвиток кредитної системи виявився однією з найважливіших передумов забезпечення відносно високої норми накопичення капіталу, що сприяло зростанню виробництва і реалізації науково-технічної революції.

Висновок

Сучасна кредитна система - це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Вона складається з наступних інституційних ланок або ярусів: 1. Центральний банк, державні і напівдержавні банки, 2. Банківський сектор, 3. Страховий сектор, 4. Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути. В багатьох країнах останні ланки об'єднані.

Процес формування і розвитку кредитної системи визначається двома об'єктивними економічними передумовами: на певному етапі суспільного розвитку з'являється потреба у специфічній формі підприємницької діяльності, пов'язаної з нагромадженням та розподілом тимчасово вільних коштів суб'єктів ринку; розвиток товарного виробництва і розширення торгівлі обумовили зростання обсягів грошового обороту, що викликало необхідність його організації і технічного обслуговування.

Кредитна структура різних держав неоднакова і відображає, зокрема, стан економіки країни на тому чи іншому етапі її розвитку. Так, кредитна система промислово розвинутих країн характеризується широкою розгалуженістю, наявністю великих універсальних банків, спеціалізацією дочірніх підрозділів банків на окремих видах операцій.

Незважаючи на значні відмінності побудови кредитних систем в різних країнах, можна виділити спільні їх риси: ядро будь-якої кредитної системи - центральний банк, як головний орган уряду з аналізу фінансового стану, вироблення та організації грошово-кредитної політики держави; державні фінансові органи, що разом з центральним банком виконують регулюючі функції в сфері фінансів; фінансові посередники різних типів.

Розвиток кредитної системи є однією з найважливіших передумов забезпечення відносно високої норми накопичення капіталу, що сприяло зростанню виробництва і реалізації науково-технічної революції.

Література

1. Банки України // Бюлетень Національного банку України. - №2 (179). - 2008. - С. 57-59

2. Гроші та кредит: Підручник / За ред. М.І. Славлука. - К.: КНЕУ, 2006. - 744 с.

3. Демківський А.В. Гроші та кредит. Навчальний посібник. - К.: Дакор, 2007. - 528 с.

4. Иванов В.М. Деньги и кредит: Курс лекций. - К.: МАУП, 2001. - 232 с.

5. Шамова І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. - К., 2000. - 286 с.

Страницы: 1, 2