нвестиційні трасти займаються винятково операціями з цінними паперами. Через емісію власних акцій і облігацій вони залучають капітал, що вкладають у цінні папери інших компаній. Особливістю цих установ є те, що вони не мають регулярних джерел надходжень.
Довірчі фонди акумулюють грошовий капітал і вкладають його в цінні папери. Оскільки пайовик у будь-який час може продати свій пай керуючій компанії, то капітал цих фондів залежить від переваги продажу або купівлі паїв.
Дещо іншого розвитку набули небанківські фінансові інститути у країнах континентальної Європи, фінансові системи яких характеризуються відносно невисоким рівнем функціональної та інституційної сегментації.
Найяскравішим представником універсальної фінансово-кредитної системи є Німеччина, де комерційні банки здійснюють найрізноманітніші операції, зокрема надання довгострокових кредитів та вкладення коштів у власний капітал підприємств.
Небанківські кредитно-фінансові установи знаходяться на другому рівні грошово-кредитної системи, а контроль за їхньою діяльністю покладений на Федеральне управління контролю, яке підпорядковане Міністерству фінансів. До таких установ в Німеччині належать: ощадні каси, жироцентралі, кредитні товариства, гарантійні кредитні об'єднання, ощадні будівельні каси.
Ощадні каси у Німеччині, крім прямих економічних функцій з акумуляції заощаджень і видачі кредитів під заставу, виконують функції універсальних комерційних банків.
У Німеччині досить поширене кооперативне кредитування. Кооперативні фінансово - кредитні товариства пропонують універсальний асортимент послуг своїм членам, які є здебільшого представниками середніх верств населення. Діяльність цих установ зосереджується на одержанні безстрокових і ощадних вкладів та на видачі короткотермінових і середньотермінових кредитів своїм членам.
Гарантійні кредитні об'єднання - це організації самодопомоги підприємств середнього рівня. Основне завдання цих установ полягає в наданні необхідних фінансових ресурсів дрібним і середнім підприємствам. Ощадні будівельні каси спеціалізуються на фінансуванні будівництва житла. Головна перевага таких установ - низькі відсоткові ставки за кредитами.
Особливість організації сучасної грошово-кредитної системи Франції полягає в тому, що у країні в законодавчому порядку відсутній розподіл кредитних інститутів на банківські і небанківські, проте законодавче закріплена різниця між кредитними установами - які мають право приймати вклади до запитання і терміном до двох років і які такого права не мають. Серед кредитних інститутів, які не мають права приймати вклади до запитання - установи споживчого та житлового кредиту, а також лізингові, іпотечні, факторингові компанії. У Франції до небанківських кредитно-фінансових установ належать: ощадні каси, кредитні кооперативні установи, каси муніципального кредиту. Ощадні каси у Франції можуть бути приватними та державними. Ощадні каси приймають депозити і надають кредити фізичним особам та організаціям некомерційного характеру.
Кредитні кооперативи об'єднують дрібних промисловців та торговців і називаються народними (популярними) банками.
Каси муніципального кредиту - це державні установи, підпорядковані одночасно місцевим префектурам та Міністерству фінансів.
2. Характеристика основних видів небанківських фінансово-кредитних установ2.1 Класифікація небанківських фінансово-кредитних установ. Спільні та відмінні риси у порівнянні з банкамиФормування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть так вільно скористатися, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці кошти вкладаються на тривалий, заздалегідь визначений строк. Чим довший цей строк, тим з більшими ризиками пов'язане таке розміщення і тим вищі доходи воно повинно приносити. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами: на договірних засадах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій). Звідси всі ці посередники поділяються на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.
Усередині кожної з цих груп фінансові посередники класифікуються за видами послуг, які вони надають своїм кредиторам понад доходи на залучені кошти. Усередині групи договірних посередників за цим критерієм можна виокремити:
- страхові компанії;
- пенсійні фонди;
- ломбарди, лізингові та факторингові компанії.
Усередині групи інвестиційних посередників за цим критерієм можна виокремити:
- інвестиційні фонди;
- фінансові компанії;
- кредитні товариства, спілки тощо.
У своїй діяльності вони мають багато спільного з банками:
функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, - у секторі опосередкованого фінансування;
· формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов'язання, які менш ліквідні, ніж зобов'язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;
· розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов'язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб'єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні і більш ризиковані, ніж активи банків;
· діяльність їх щодо створення зобов'язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах, що й банків: їх зобов'язання менші за розмірами, більш ліквідні і коротші за термінами, ніж власні вимоги, внаслідок чого їх платежі за зобов'язаннями менші, ніж надходження за вимогами, що створює базу для прибуткової діяльності. Перетворюючи одні зобов'язання в інші, вони, як і банки, забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ринку - трансформацію строкову, обсягову і просторову, а також трансформацію ризиків шляхом диверсифікації.
Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності:
· вона не пов'язана з тими операціями, які визнані як базові банківські. Якщо законодавство окремих країн і дозволяє виконувати подібні операції окремим з таких установ, то рано чи пізно останні підпадають під вимоги банківського законодавства і набувають статусу банків. вона не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, а отже немає потреби контролювати їх діяльність так само ретельно, як банківську, насамперед поширюючи на них вимоги обов'язкового резервування. Тому законодавство всіх країн дає їм інший статус, ніж банкам;
· вона є вузько спеціалізованою.
2.2 Договірні фінансово-кредитні установиІснують такі договірні небанківські фінансово-кредитні установи:
· страхові компанії;
· пенсійні фонди;
· ломбарди, лізингові та факторингові компанії.
Страхова компанія - це юридична оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов'язання страховика і має на це відповідну ліцензію.
Страхова компанія користується всіма правами фірми.
В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять компанії у вигляді акціонерних товариств.
Акціонерне страхове товариство (корпорація) - це тип компанії, яка створюється і діє зі статутний капіталом, поділеним на певну кількість часток - акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів.
У самій основі акціонерного товариства закладені переваги цього виду компанії. Акціонерна форма нагромадження статутного капіталу дає змогу залучати до страхової індустрії багатьох юридичних і фізичних осіб, зацікавлених вигідно розмістити свої інвестиції. Страхова індустрія при обґрунтованому державному регулюванні має всі можливості для отримання прибутку на рівні, який перевищує середній за всіма галузями бізнесу. У разі несприятливих наслідків діяльності конкретного страховика втрата відносно невеликих внесків до компанії не потягне за собою банкрутства самих акціонерів.
Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. В Україні у страховій індустрії переважають акціонерні товариства закритого типу. Це пояснюється кількома мотивами, які не втратили свого значення й досі.
По-перше, створення відкритих акціонерних товариств тривалий час стримувалося низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика і відсутністю розвиненого ринку цінних паперів.
По-друге, як уже зазначалося, українське законодавство не передбачає можливості створення страхової компанії у вигляді ГОВ.
Закрите акціонерне товариство лише формально відрізняється від ТОВ. До речі, у законодавстві ряду країн компанії, створені на акціонерних засадах, розглядаються як різновид страховиків з обмеженою відповідальністю. За своїми зобов'язаннями ТОВ відповідає майном, до складу якого входять внески членів. Відповідальність кожного акціонера також обмежується лише вартістю акцій.
По-третє, статус закритого товариства дає змогу контролювати поширення акцій серед певної категорії учасників страхової компанії, що може відповідати інтересам засновників.
По-четверте, процедура створення закритого акціонерного товариства істотно спрощена, що дозволяє економити час і кошти.
Перспективнішими для страхової індустрії є відкриті акціонерні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого не схильні до активної участі в керівництві фірмою. Залучати кошти таких осіб удається завдяки продажу компаніями акцій на фондовому ринку. Нині вживаються заходи щодо збільшення статутного фонду, стимулювання й прискорення організаційного оформлення продажу і купівлі акцій та інших цінних паперів. Тому є всі підстави очікувати, що акціонерні товариства відкритого типу незабаром посядуть і утримуватимуть провідне місце на страховому ринку.
За територією обслуговування компанії можна поділити на місцеві, регіональні, національні та транснаціональні. На жаль, нині практично відсутня статистика укладених договорів кожною компанією в межах області. Ліцензії майже всім компаніям видані з правом здійснення діяльності на території всієї країни. Тому важко виокремити страховиків, які діють лише в межах певного регіону.
Страницы: 1, 2, 3, 4