Механізм формування доходної частини місцевих бюджетів

p align="left">Більш широко надання дотацій і субвенцій регламентує Закон «Про бюджетну систему України» в редакції 1995 року. Згідно із статтями 12, 13, 14, і 15 дотації і субвенції зараховуються відповідно до доходів республіканського бюджетів Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських бюджетів, районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів, районних у містах бюджетів, міських (міст районного підпорядкування). Селищних, сільських бюджетів. Ст.19 визначила видатки державного бюджету України, які включають окремою статтею дотації та субвенції, що передаються до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Обсяги дотацій і субвенцій, що надаються із бюджетів, визначаються згідно із ст.22 відповідними органами виконавчої влади і затверджуються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами.

Законом визначено порядок надання й використання дотацій і субвенцій, оскільки це питання до останнього часу було в правовому аспекті не врегульованим. Згідно із ст.17 порядок та умови надання й використання дотацій і субвенцій із державного бюджету України, з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів затверджується Верховною Радою України.

Закон «Про бюджетну систему України» визначив також і певний механізм контролю за використанням субвенцій. Згідно із ст.38 органи державної виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування вищого рівня здійснюють нагляд за дотриманням вимог законодавства, рішень органів влади вищого рівня з питань виконання бюджету відповідними виконавчими органами нижчого рівня. У разі невитрачання у встановлений термін або використання не за цільовим призначенням субвенцій, виділених бюджету нижчого територіального рівня, субсидіювання припиняється, а виділені кошти підлягають поверненню до бюджету, з якого їх було отримано.

Питання вирівнювання фінансових ресурсів між бідними та багатими регіонами є надзвичайно важливим і складним стосовно місцевих фінансів. З одного боку ми маємо розуміти. Що рівень життєвих благ та муніципальних послуг по всій Україні має бути приблизно однаковим, оскільки це єдина держава і люди мають відчувати себе громадянами держави, а не регіону. Але з іншого боку, як пояснити тим людям, які проживають у промисловому регіоні, що вони мають віддавати надто багато фінансів, законно сформованих саме у їхньому місті для міст і сіл, які не можуть (чи не хочуть?) мати достатньо ресурсів. Як потім стимулювати розвиток місцевої ініціативи у ситуації, коли все додатково зароблене буде забране для перерозподілу іншим?

Ось тут знову потрібно повернутися до конституції України та Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» і спробувати дати відповідь на питання, що таке «рівень мінімальних соціальних потреб». (ст.62, ч.1), «мінімальний рівень місцевого бюджету, визначений законодавством» (ст.63, ч.6), що значить «бюджетна система будується на засадах справедливого і упередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. (ст.95, ч1, Конституції України).

Як наповнити реальним змістом означені вище поняття? Для прикладу наведемо таблицю, де показано рівень мінімальних соціальних потреб для різних населених пунктів.

Соціальна потреба	невелике село	селище- містечко	місто	місто- мегаполіс
вивезення сміття	+	+	+	+
переробка сміття	-	-	?+	+
каналізація/очиси і споруди	?	+	+	+
акушерський пункт	=	+	+	+
поліклініка	-	+	+	+
лікарня	-	?	+	+
спеціалізована лікарня	-	-	?	+
кіно	+	+	+	+
театр	-	-	?	+

З цієї таблиці видно, що мінімальні соціальні потреби збільшуються по мірі зростання чисельності територіальної громади. Виконати фінансові обрахунки буде можливо, лише визначившись з конкретним наповненням термінів реальним змістом мінімально-необхідних послуг які зобов'язані надавати органи місцевого самоврядування в залежності від категорії населеного пункту.

Оптимальним, універсально апробованим є той варіант, за якого обсяг дотацій та вилучень визначається на основі чітких, об'єктивних, безкомпромісних показників, які є сталими і які дають місцевим урядам гарантію того, що принаймні протягом кількох років вони будуть отримувати гарантовану суму дотацій. В свою чергу регіони-донори будуть знати, як вони мають ділитися з державним бюджетом.

Світовий досвід говорить по те, що найоптимальнішим показником в цій ситуації є так званий індекс відносної податкоспроможності областей. Механізм не складний: узагальнюється сукупний обсяг власних, закріплених та регульованих податків, що збираються на території кожного з адміністративно-територіальних утворень, та на їх сонові вираховується середній показник по Україні. Скажімо, за таким критерієм Одеський регіон є типовим для України, адже на його території стягується середня величина податків та зборів по державі. Області при цьому поділяються на дві групи. Якщо регіон має індекс відносної податкоспроможності більший за одиницю, це означає, що він повинен перерахувати так звані лишки до Державного бюджету. Області, які мають відносний індекс податкоспроможності менше одиниці, мають розраховувати на дотації з державного бюджету.

Сучасна фінансова система фактично всіх держав характеризується вертикальними та горизонтальними фіскальними дисбалансами. Наявність їх зумовлює об'єктивну необхідність державної політики фінансового вирівнювання. Обов'язок проведення такої політики зафіксовано в Європейській хартії про місцеве самоврядування. В Україні проблеми фінансового вирівнювання поки що в стадії постановки та осмислення. Діюча в державі практика регулювання доходів бюджетів дісталася в спадщину від радянських часів і фактично не має правових основ.

У державі наростають горизонтальні фіскальні дисбаланси, а за умови розмежування функцій та обов'язків різних рівнів влади виникнуть і вертикальні фіскальні дисбаланси. Саме це вимагає запровадження в державі сучасної системи фінансового вирівнювання, яка має бути врегульована спеціальним законодавчим актом.

Висновки та пропозиції

Згідно проведеного аналізу щодо механізму формування доходної частини місцевих бюджетів, які за Конституцією України визначені як фінансова основа місцевого самоврядування, як показник незалежності й самостійності місцевих органів влади в процесі реалізації покладених на них функцій, ми можемо зробити висновки:

принцип самостійності місцевих бюджетів поки що залишається нереалізованим. Частка власних і закріплених доходів місцевих бюджетів дуже низька. Доходна частина місцевих бюджетів у значній частині формується за рахунок так званих регульованих доходів, розміри надходження яких регулюється центральними органами влади;

немає законодавчого закріплення розподілу доходних джерел за рівнями бюджетної системи, що призводить до надмірної бюджетної залежності міст від обласних рад;

щорічна зміна нормативів відрахувань від регульованих доходів, які складають основу доходної бази місцевих бюджетів не дає можливості належного планування місцевих бюджетів;

механізм щорічного розподілу нормативів відрахувань регульованих доходів знищує ініціативу місцевих органів влади щодо збільшення доходної бази бюджетів за рахунок власних надходжень;

нинішня система регулювання доходів бюджетів в Україні, яке дісталося їй у спадок від радянських часів, виявилося нездатною забезпечити подолання фіскальних дисбалансів. Некоректним є використання таких показників як норматив мінімальної бюджетної забезпеченості на одного мешканця та норматив соціальних потреб. Що запроваджено з метою регулювання доходів бюджетів.

діюча система трансфертів, які мають особливо важливе значення для організації міжбюджетних взаємовідносин, не врегульоване достатнім чином у праві. Такі трансферти як дотації, субсидії і субвенції відіграють незначну роль у формуванні заходів місцевих бюджетів, але ж це є один з головним інструментів за допомогою якого держава бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13