Кредитні відносини
p align="left">* копію рішення про реєстрацію банку в НБУ;* нотаріально завірену копію статуту;
* список засновників;
* перелік усіх відділень, філій, представництв банку, що здійснюватимуть операції з акціями;
* копію платіжного доручення про сплату податку за реєстрацію проспекту емісії.
Розміщення акцій за рішенням правління банку здійснюється шляхом прямої підписки або через фондову біржу, учасниками підписки на акції можуть бути фізичні та юридичні особи.
Акції продаються за курсовою вартістю, яка визначається як сума номінальної вартості плюс сума курсової надбавки. Рішення про мінімальний розмір курсової надбавки приймає правління банку.
Банки можуть здійснювати викуп акцій власної емісії в акціонерів, а потім, виходячи з необхідності, їх перепродавати, розповсюджувати серед своїх акціонерів або анулювати.
Для залучення ресурсів на тривалий термін банки вдаються до емісії облігацій, які є дуже ліквідними і дохідними цінними паперами для інвесторів, а в деяких випадках надають їм можливість конвертувати облігації в акції банку-емітента.
Деякі комерційні банки України почали випускати такі цінні папери, як векселі. Випуск може здійснюватись або для використання власних векселів як інструментів відтермінування боргів або для залучення коштів. В обох випадках вважається, що банки оперують власними банківськими векселями.
Якісне проведення комерційними банками активних операцій неможливе без здійснення ними інвестиційної діяльності. Надаючи кредити, банки, безперечно, отримують високий дохід, але наражаються на суттєвий кредитний ризик. Отже, вкладаючи вільні кредитні ресурси, вони повинні потурбуватися про диверсифікацію ризиків та достатню ліквідність активів. Цим вимогам цілком відповідають інвестиційні операції банків.
Інвестиційні операції комерційних банків - це вкладення коштів у інвестиційні цінні папери, їх ще називають портфельними інвестиціями.
Портфельні інвестиції лише частково спрямовуються на збільшення реального капіталу, вкладення коштів у цінні папери передбачає:
* досягнення ліквідності;
* одержання доходу;
* зростання вкладень;
* збереження коштів.
Максимальний дохід від інвестицій у цінні папери одержить інвестор тоді, коли вкладе кошти в акції фірм, які щойно створилися. Ці фірми виплачують високі дивіденди як плату за ризик.
Банківські портфелі цінних паперів класифікують залежно від мети вкладень:
* портфель цінних паперів на продаж;
* портфель цінних паперів на інвестиції;
* портфель пайової участі (вкладень в асоційовані компанії);
* портфель вкладень у дочірні компанії;
У той час, коли цінні папери є в портфелі на продаж, вони можуть принести додатково дивідендний або процентний дохід.
Портфель цінних паперів банку на інвестиції складається із цінних паперів, що були придбані банком для їх утримання до настання строку погашення (для безстрокових цінних паперів - довічно) і отримання дивідендного доходу, а також для використання Інших прав, що випливають із володіння цінними паперами.
Переміщення цінних паперів з одного портфеля банку до іншого допускається тільки один раз за весь час, коли цінні папери є власністю банку.
Переміщення інвестиційних цінних паперів у цінні папери на продаж здійснюється за ринковою вартістю на день переміщення і в подальшому обліковуються як цінні папери на продаж. При зменшенні їх ціни на різницю між балансовою і ринковою вартістю цінних паперів створюється резерв у день проведення. При підвищенні ціни облік різниці між балансовою і ринковою вартістю не здійснюється, оскільки цінні папери не обліковувалися на рахунку цінних паперів на продаж під час їх придбання .
Визначення ринкової вартості цінних паперів залежить від визначення наявності або відсутності активного ринку, на якому обертаються ці папери.
Слід зазначити, що ринкова вартість цінних паперів у разі наявності ринку здебільшого розраховується як середня вартість за певний період. Визначення ринкової вартості цінних паперів на продаж і на інвестиції відрізняється, але не суттєво.
При відсутності активного ринку, перш за все, визначається економічна сутність і фінансовий дохід за цінними паперами. Для капітальних цінних паперів із нефіксованим прибутком ринкова вартість обчислюється як мінімальна з двох можливих:
* одна розраховується за методом дисконтних грошових потоків;
* друга - за методом пайової участі.
Крім цього, проводиться коригування ринкової (розрахункової) вартості інвестиційних паперів залежно від класу надійності емітентів.
Слід зазначити, що розрахункова вартість цінних паперів на продаж, які не мають активного ринку, коригуванню на ступінь надійності емітента не підлягає. Це спричинено досить частою переоцінкою таких паперів, а також щоб уникнути банкам витрат на аналітичну роботу, які не завжди будуть перекриті економічною вигодою.
Комерційні банки розвинутих країн найбільше доходів одержують від вкладень своїх власних і залучених коштів у державні цінні папери.
Державні цінні папери є об'єктом операцій центрального банку на відкритому ринку для регулювання грошово-кредитної політики даної держави та покриття дефіциту державного бюджету.
Емітентами державних цінних паперів є уряд чи інші урядові структури. Агентами із розповсюдження цих паперів найчастіше виступають центральні банки.
Основні види державних цінних паперів такі:
* Казначейські векселі - короткострокові цінні папери на пред'явника., що випускаються Казначейством на термін до одного року для ефективного касового виконання держбюджету;
* Казначейські зобов'язання - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу. Казначейські зобов'язання випускають до одного року - короткострокові, від року до п'яти - середньострокові та більше п'яти років -довгострокові;
* Державні облігації - цінні папери, що засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету і підтверджують зобов'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість паперів у передбачений у них термін з виплатою фіксованого доходу, якщо інше не передбачено умовами випуску.
Доходи за державними цінними паперами також можна виплачувати кількома способами:
* встановленням фіксованого процентного платежу;
* застосуванням плаваючої ставки доходу;
* використанням ступінчастої процентної ставки;
* індексуванням номінальної вартості цінних паперів;
* реалізацією боргових зобов'язань із скидкою (дисконтом) проти їх номінальної вартості;
* проведенням виграшних позик.
Кожний комерційний банк, залежно від формуванняпортфелів цінних паперів різних типів та видів, виробляє свою інвестиційну стратегію і варіанти управління інвестиційними портфелями.
Розрізняють два види інвестиційної стратегії банків: пасивну і агресивну.
Пасивна стратегія має на меті одержання стабільного доходу на рівні, близькому до середньо-ринкового. При пасивній стратегії найчастіше використовують методи «штанги» або «ступінчастий» для формування інвестиційних портфелів і зменшення інвестиційних ризиків, отже, переважно формують портфель цінних паперів на інвестиції.
Агресивна стратегія спрямована на використання можливостей одержання максимального доходу від ринкового коливання курсів і процентів, у цьому разі формується інвестиційний портфель на продаж. При такій стратегії банки повинні мати серйозну аналітичну базу, яка об'єктивно може оцінити активний ринок і скласти відповідні прогнози. Активний ринок - це ринок, на якому існує можливість у будь-який час продати цінний папір за ціною, що переважає на ньому під час виставлення цього цінного папера на продаж.
Управління портфелями цінних паперів комерційні банки також можуть здійснювати двома способами:
* самостійно управляти інвестиційними портфелями;
* усі функції з управління передати іншій особі (трасту).
При самостійному управлінні портфелем банк створює спеціалізований структурний підрозділ, за яким закріплює відповідні функції:
* визначення типів інвестиційної стратегії та цілей;
* розробка поточної і стратегічної програм управління;
* реалізація операцій, що стосуються управління портфелем;
* ужиття конкретних заходів щодо поліпшення управління портфелями.
Цей підрозділ повинен бути незалежним у своїй діяльності від інших підрозділів банку, мати право перевіряти діяльність тих підрозділів, що задіяні в операціях з цінними паперами, право самостійно регулювати обсяги портфелів цінних паперів.
Об'єктами управління портфелями цінних паперів на довірчих засадах мають бути:
* власний портфель банку;
* грошові кошти, які банк бажає вкласти в цінні папери;
* портфель цінних паперів інвестиційного фонду, що є під контролем даного комерційного банку.
Комерційні банки на вторинний ринок можуть виходити як дилери, тобто купувати-продавати цінні к папериза свій рахунок і виконувати брокерські функції. Отже, операції з цінними паперами на цьому ринку можна одночасно віднести до активних та позабалансових операцій.
