Історія вексельної форми розрахунків

p align="left">Розвиток господарського життя країни привів надалі до прийняття ще двох вексельних статутів у 1832 і 1902 р.( вступив в дію з 1 січня 1903 р.). Останній був розроблений російськими правознавцями і, на відміну від попередніх, що копіювали західні положення, відбивав піввіковий вітчизняний досвід. Цей статут проіснував без змін до 1917 р. Після революції потреба у векселях виникнула з розвитком НЕПу, і в 1922 р, радянський уряд прийняв Положення про векселі.

Цим положенням вексельне обертання регулювалося практично протягом 10 років. Векселя виписувалися зазвичай у твердій валюті - золотих рублях. Вексель мав силу тільки після оплати гербового збору, що оплачувався при самому написанні векселя, а не згодом. Гербовим збором оподатковувалися й індосаменти, несплата його в цьому випадку не спричиняла за собою визнання передатного напису недійсної. Винуватець несплати тільки піддавався встановленому штрафу. При цьому гербовий збір сплачувався трьома засобами.

Перший засіб передбачав покупку спеціальних "Вексельних паперів для боргових зобов'язань", випущених у 14 розрядах на різні суми векселів від 40 до 30000 рублів золотом. Надписувати вексель було необхідно на бланку тільки рівної або меншої гідності. При цьому якщо вексельна сума перевищувала 30000 рублів, те її розбивали на декілька сум.

Другий засіб полягав у безпосередній сплаті гербового збору в місцевому фінансовому відділенню або відділенню державного банку, які видавали спеціальну квитанцію, що прикріплюється до векселя.

Третій засіб полягав у покупці спеціальних гербових марок. Марки наклеювалися на вексель і погашалися або підписом, або штемпелем.

Банківська структура при НЕПі обмежувалася існуванням одного державного банку СРСР із множиною філій у всіх містах. Всі філії державного банку активно практикували врахування векселів підприємств.

Векселя до врахування давалися підприємствами разом із реєстрами, що були двох кольорів: білі - для місцевих векселів і рожеві - для іногородніх. Банк, прийнявши по реєстрі векселя, перевіряв їх на формальну відповідність вексельному законодавству. У випадку виявлення такого не відповідності векселя викреслювалися з реєстру.

З реєстру також викреслювалися векселя з місцем платежу, де немає заснування державного банку або до терміна яких залишилося занадто мало часу для їхньої своєчасної пересилки в місце платежу. Потім векселя перевірялися по "Покажчику протестів" і виключалися ті з них, що були підписані особами, що припустили раніше векселя до протесту. Векселя, що залишилися, аналізувалися більш старанно.

По-перше, з'ясовувалося, чи не подають дані векселя листування (копію) колись облічених векселів; чи не є вони зустрічними векселями або векселями родинних фірм; чи немає в переліку векселів осіб, обтяжених значними боргами, чи немає векселів, у яких до терміна платежу залишається більше часу, чим це прийнято в нормальному торговому обороті. Особо аналізувалися векселя, виписані на круглі цифри, тому що реальні угоди вкрай рідко полягали в круглих цифрах. Якщо в результаті перевірки виявлялися приятельські або зустрічні векселя, необхідно було про них повідомити в Центральне управління банку, що заносило підприємства, що їх видали, у спеціальні ("чорні") списки. Згодом таким підприємствам обмежувалися кредити або приймалися інші санкції.

Державним банком були розроблені єдині ставки по урахуванню векселів, що коливалися від 9 до 16% у залежності від терміна врахування і виду векселів. Всі облічені векселя заносилися в спеціальну книгу. І, як векселедавцям, так і пред'явникам направлялося про це спеціальне повідомлення.

У випадку несплати векселя, він опротестовувався приблизно також, як і в даний час. Проте, нотаріальні контори, що чинили протест, повинні були щотижня сповіщати про це в місцеві відділення Державного банку. Потім ці зведення пересилалися у Відділ Кредиту Правління Держбанку, що регулярно випускав "Покажчик протестів по СРСР".

Крім врахування векселів Державним банком практикувалася видача онкольних позичок до запитання під забезпечення векселями. До векселів, прийнятим у забезпечення, подавалися особливі вимоги. По-перше, від моменту пред'явлення векселя до його погашення не повинно було залишатися більш шести місяців. По-друге, кредит видавався на суму, що складає не більш 75% від суми валюти векселів. У третіх, векселя, що знаходяться в якості забезпечення, інкасувалися самим банком, і їхній обмін не припускався.

При оформленні онкольної позички клієнту відкривався спеціальний рахунок, а самий клієнт одержував розрахункову і чекову книжки. У розрахункову книжку записувалися банком усі прийняті гроші і ті, що видаються в забезпечення (векселя). Чекова книжка служила для одержання грошей із рахунку. Ставки по онкольних позичках коливалися від 9 до 15% у залежності від терміну позички і клієнта. Але вексельне обертання проіснувало не довго, у 1930 р. фінансова реформа ліквідувала комерційний кредит, а з ним і вексельне обертання. Проте, частково вексель зберігся, тому що СРСР продовжував брати участь у міжнародних операціях. У 1936 р. Радянський Союз приєднався до міжнародної Женевської вексельної конвенції, а вексельні відносини регламентувалися Положенням про переказний і простий вексель, затвердженому ЦВК РНК 7 серпня 1937 р. Перші спроби відродження вексельного обертання були почати в жовтні 1988 р. Промбудбанком СРСР у рамках експерименту, що проводився ним. Але остаточно вексельне обертання почало затверджуватися в країні з 1990 р., із прийняттям "Положення про цінні папери", що закріпило використання векселя у внутрішньому платіжному обороті.

Після розпаду СРСР впровадження вексельного о6ертання в господарський оборот країн СНД стало здійснюватися ними самостійно на їх власній нормативній базі.

Так, відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" (ч. 5 ст.24) передбачається, що підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит з оплатою покупцями відсотків за користування цим відсотком.

У зв'язку з цим виникнула необхідність оформлення таких договорів векселями. Для рішення цього питання Верховного Рада України 17 червня 1992 року прийняла постанову "Про застосування векселів у господарському обороті в Україні". Цією постановою Кабінету Міністрів і НБУ було доручено розробити нормативні документи, що визначають порядок ведення операцій із векселями. Відповідно до цього доручення НБУ листом №22001/85 від 25 лютого 1993 року ввів у дію вже згадане Положення ЦВК і РНК СРСР "Про переказний і простий вексель". Для забезпечення режиму сприяння при використанні векселів, прискорення вексельного обертання НБУ рекомендував своїм регіональним управлінням видавати комерційним банкам кредити для рефінансування засобів, витрачених на операції з векселями. Проте, в умовах гіперінфляції і неплатежів вексельне обертання у фінансово-господарській діяльності не прижилося.

Такою спробою сформувати ринок векселів став Указ Президента України від 14 вересня 1994 року " Про випуск і обертання векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України", у відповідності, із яким із метою забезпечення умов для подолання платіжної кризи, підвищення майнової відповідальності підприємств за невчасне виконання ними платіжних зобов'язань комерційні банку були зобов'язані здійснювати взаємозалік заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності з оформленням простих векселів на користь кредиторів із терміном платежів до 28 лютого 1995 року. Це положення в частині оформлення простроченої заборгованості векселями поширювалося також на заборгованість по банківських позичках. У випадку відмови підприємств - боржників від оформлення простроченої заборгованості векселями кредитору було надано право безакцептного списання сум заборгованості або повідомляти їх неплатоспроможними.

Рис. 1. Схема законодавчого процесу вексельного обігу в Україні

При цьому Указ передбачає, що суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі засновані на базі державної власності, відповідають по векселях своїм майном. Вирішуються ці суперечки в порядку, передбаченому Законом України "Про банкрутство". У випадках, коли майно держпідприємств не підлягає приватизації, таке підприємство підлягає санації у встановленому порядку.

Отже, вексель - універсальний інструмент кредиту, платіжний засіб, цінний папір. Всі ці якості визначають широке використання векселів і у внутрішньому обороті, і в міжнародних розрахунках в умовах розвитку ринкових відносин.

Векселя, що з'явилися в результаті торгових угод між підприємствами однієї країни, прийнято називати внутрішніми, а за участю "іноземного елемента" - іноземними, або зовнішніми.

У країнах із розвиненими фінансовими системами, наприклад, у Німеччині, вексель займає значне місце у фінансовому обороті країни -20-25%. І це навіть при наявності в країні сучасних електронних кредитів, що можна оформити протягом одного часу.

Вексельне обертання охоплює різноманітні сфери економічних відносин, функціональна задача ринку векселів - це перерозподіл коштів через короткострокове кредитування. Вексель це документ, що формалізує економічні взаємовідносини покупця і продавця грошового або матеріального товару. Лежача в основі вексельного обертання позичкова угода як у товарної, так і в грошової формах припускає взаємний контроль контрагентів і спитається на вільний вибір партнерами економічних взаємовідносин.

Взаємний контроль і одночасно довіра учасників вексельної угоди один одному, їхнє прагнення чітко виконувати прийняті зобов'язання виступає важливою стороною розвитку ринкових взаємозв'язків.

Література

1. Фінанси України - підр. за ред. Огійчуко М.Ф. - К. 2008 р.

2. Фінанси України - журнал - № 3-12 - 2009 р.

3. Фінансове право - підр. за ред. Марков В.Г. - К. - 2007 р.

Страницы: 1, 2