озиковий капітал характеризує частину активів підприємства, що профінансована його кредиторами всіх видів. Позичковий фінансовий капітал підприємств може утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів. Перша група - зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп - зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу. Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу використовують зовнішні довгострокові фінансові ресурси і, у першу чергу, довгострокові облігаційні позики, довгострокові банківські кредити і фінансовий лізинг. У світовій практиці активно використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пільги. Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового фінансового капіталу, для чого придатні насамперед короткострокові банківські кредити і товарний (комерційний) кредит. Друга група - внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов'язань. При нормальній ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового і короткострокового фінансового капіталу. Залежно від строків виконання зобов'язань вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний. Кредитоспроможність - це наявність передумов для одержання позик і спроможність повернути їх. Інакше кажучи - це здатність підприємства в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, що характеризують його акуратність при розрахунках за раніше отриманими кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі необхідності мобілізувати кошти з різних джерел, забезпечити оперативну трансформацію активів у грошові кошти. Перш ніж планувати залучення капіталу шляхом одержання банківської позики, фінансові служби підприємства повинні оцінити можливості отримання кредиту. Для цього доцільно провести аналіз відповідності параметрів діяльності підприємства критеріям кредитоспроможності, які вимагаються тим чи іншим банком. У науково-практичній літературі здебільшого виділяють кількісні та якісні критерії кредитоспроможності. Кількісні критерії пов'язані з оцінкою поточного та перспективного стану позичальника, а якісні виявляються на основі оцінки менеджменту підприємства та його ситуації на ринку факторів виробництва і збуту продукції. У теорії і практиці немає єдності щодо пріоритетності того чи іншого елемента кредитоспроможності. Вважається, що якісні чинники досить важко оцінити і систематизувати: на це потрібно витратити більше часу і затрат, ніж на оцінку фінансового стану. Зазначені чинники досліджуються за двома напрямами: якість менеджменту та ситуація на ринку факторів виробництва і збуту продукції (товарів). При оцінці рівня менеджменту увага концентрується на персональних і фахових якостях керівництва, а також на організації управління підприємством. Відповідні висновки робляться на основі вивчення інформації, яка характеризує: наявність і реальність довгострокової стратегії розвитку підприємства; уміння керівника чітко формулювати стратегічні цілі та концепцію розвитку підприємства; наявність та функціональну спроможність системи контролінгу; освіту, досвід та імідж керівництва; дотримання ділової етики, договірну та платіжну дисциплінну підприємства; вміння менеджменту вчасно оцінювати підприємницькі ризики та вживати заходів щодо їх нейтралізації; внутрішній клімат, який склався на підприємстві, та виробничу дисципліну; рівень розмежування функціональних обов'язків працівників, наявність посадових інструкцій; плинність кадрів на ключових посадах. Банківська практика свідчить, що в результаті суб'єктивних оцінок якість менеджменту систематично завищується. Оцінюючи ситуацію підприємства на ринку факторів виробництва та збуту продукції, використовують результати галузевого аналізу, співбесіди з клієнтами позичальника, а також повідомлення засобів масової інформації. Основна увага при цьому концентрується на з'ясуванні таких питань: рівень відповідності якості товарів їх цінам і вимогам ринку; конкурентоспроможність продукції (на внутрішньому та зовнішньому ринках), конкурентні переваги; якість маркетингової політики та концепції збуту продукції; й величина ринкового сегмента, який належить підприємству; управління товарним асортиментом (розробка нових видів продукції); основні споживачі готової продукції та їх частка в загальному обсязі реалізації; наявність замовлення на реалізацію продукції (робіт, послуг); залежність виробничо-господарської діяльності підприємства від постачальників сировини і матеріалів; рівень зносу основних засобів і необхідність їх оновлення й наявність ефективної системи логістики на підприємстві. Глибина оцінки якісних критеріїв кредитоспроможності значною мірою залежить від строку, на який видається кредит. З метою оцінки кількісних критеріїв проводиться аналіз поточного та перспективного фінансового стану підприємства. Головне завдання полягає у прогнозуванні майбутньої платоспроможності підприємства. Для цього аналізуються всі можливі фактори, які можуть вплинути на платоспроможність. На практиці використовуються різні моделі аналізу: дискримінантний та регресійний аналіз, комплексна оцінка на основі розрахунку окремих фінансових показників тощо. Розглянемо найтиповіший підхід до оцінки фінансового стану підприємств, який застосовується провідними європейськими банками. В основі цього підходу лежить розрахунок таких основних блоків показників: ліквідності та платоспроможності; показники, які характеризують структуру капіталу та майна підприємства; прибутковості та самофінансування (поточні та прогнозні); оборотності. Завдяки аналізу робиться висновок про здатність підприємства обслуговувати свої борги. Об'єктивність висновків підвищується в результаті порівняння значень отриманих показників з рекомендованими, середньогалузевими, а також у динаміці. Показники ліквідності та платоспроможності. Аналіз ліквідності підприємства ґрунтується на зіставленні відображених у балансі поточних платіжних зобов'язань підприємства та поточних активів. У теорії і практиці можна зустріти значну кількість показників ліквідності. Показник абсолютної ліквідності характеризує платоспроможність підприємства на дату складання балансу і показує, яку частину короткострокових зобов'язань воно має можливість погасити негайно. Висновки щодо майбутньої платоспроможності позичальника на основі аналізу цього показника робити недоцільно. Однак при оцінці кредитоспроможності підприємства банк звертає увагу на потенційну платоспроможність позичальника. Саме тому рівень інформаційного навантаження показника ліквідності першого ступеня для банку є досить низьким. Надто високе значення цього показника негативно впливає на рентабельність підприємства, оскільки залучений капітал вкладається в неробочі активи, якими є грошові кошти та їх еквіваленти. Оптимальною вважається ситуація, коли показник абсолютної ліквідності знаходиться на рівні 0,2. Акціонерний капітал. Власність акціонерних структур формується за рахунок злиття капіталів їх засновників, а також випуску та продажу цінних паперів. З точки зору речового змісту (об'єктів) акціонерні компанії представлені у засобах виробництва (машинах, устаткуванні, будівлях та ін), науково-дослідних організаціях, ліцензіях, патентах тощо. З точки зору суспільної форми (відносин власності) вони характеризуються відносинами між засновниками, найманими працівниками, власниками акцій, державою, фінансово-кредитними інституціями з приводу привласнення частини додаткового продукту у формі засновницького прибутку, дивіденду, сплати податків державі тощо. У структурі акціонерного капіталу (власності) виокремлюють власний та запозичений капітал. Перший складається з коштів, отриманих від випуску і реалізації цінних паперів та резервного капіталу, що утворюється в результаті відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Власний капітал також може збільшуватись від подальших випусків акцій. Запозичений капітал утворюється за рахунок банківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій. Акціонерні товариства, акумулюючи великі капітали шляхом випуску і продажу акцій, у той же час не зобов'язані повертати їх через відповідний термін, як при звичайній банківській позичці. Можливість такої форми централізації капіталу була підготовлена всім попереднім ходом розвитку капіталізму. Тенденція норми прибутку до зниження, що мала місце, та інші фактори сприяли утворенню грошових капіталів, які не знаходили прибуткового використання через те, що ці капітали були недостатніми для організації крупних, конкурентоспроможних підприємств. Власники цих капіталів були змушені віддавати їх в позичку під звичайний процент. Щоб невеликі грошові капітали могли знайти використання в сфері виробництва, їх потрібно було об'єднати. Таку централізацію капіталів і було досягнуто в формі акціонерного капіталу. У ринковій економіці існує і так званий фіктивний капітал. Такий капітал представлений у цінних паперах (акціях, облігаціях) і дає право його власникам отримувати дохід у вигляді дивідендів і процентів. Він здійснює самостійний рух на ринку цінних паперів, де вони продаються та купуються. Свою назву фіктивний капітал дістав тому, що він створює ілюзію, нібито всі цінні папери є дійсним (реальним) капіталом і приносять дохід, не будучи безпосередньо пов'язаними з відтворенням. Проте цінні папери самі по собі не створюють вартості (цінності). Водночас, як відомо, вони дають право на привласнення частки прибутку. Кількісно сума капіталу, вкладеного в цінні папери в капіталістичних країнах, у кілька разів перевищує суму капіталу, вкладеного безпосередньо в сферу виробництва, торгівлі та банківської справи.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
