Формування власних фінансових ресурсів підприємства
p align="left">додаткових пайових внесків учасників у товариствах;ресурсів, одержуваних від випуску облігацій;
ресурсів, що мобілізуються за допомогою випуску і розміщення акцій в акціонерних товариствах відкритого і закритого типів;
інших законних джерел (наприклад, добровільних безоплатних внесків підприємств, організацій, громадян).
Ресурси, отримані від продажу цінних паперів. Цінні папери представляють собою грошові документи. Вони можуть існувати в формі відокремлених документів або записів на рахунках. До них відносяться акції, облігації, векселі, заставні свідоцтва, страховий поліс і ін. Пайовий внесок - представляє собою суму грошового внеску, сплачену юридичною або фізичною особою при вступі до спільного підприємництва. Пайовий внесок є обов'язковим для вступу до товариства з обмеженою відповідальністю, змішаного товариства, спільного українсько-іноземного товариства. Він вноситься: грошовими ресурсами; шляхом передачі у власність підприємства майна і інших матеріальних цінностей, прав користування землею, водою і іншими природними ресурсами; майнових прав (в тому числі на використання винаходів, «ноу-хау»); шляхом представлення майна у користування господарюючого суб'єкта без відшкодування на протязі деякого проміжку часу витрат володаря (на утримання, ремонт, амортизацію будівель, приміщень, обладнання, інструментів, транспорту); шляхом відрахувань від заробітної плати робітників на протязі деякого проміжку часу. До джерел фінансових ресурсів відносять також надходження грошових ресурсів за рахунок благодійних внесків (меценатство), страхових внесків, від продажу закладеного майна боржника, спонсорських внесків і т.д. Спонсор - це юридична або фізична особа, яка фінансує якийсь захід. Спонсорство - це двосторонній процес. Підприємство отримує необхідні йому фінансові ресурси, а спонсор - деяку вигоду у вигляді підвищення його іміджу і престижу, рекламу, підготовку кваліфікованих спеціалістів, а також у формі прямого прибутку від профінансованого ним заходу.
1.3. Етапи управління формуванням власних фінансових ресурсів підприємства
Основу управління власним капіталом підприємства становить управління формуванням його власних фінансових ресурсів. В цілях забезпечення ефективного управління цим процесом на підприємстві розробляється зазвичай спеціальна фінансова політика, що направлена на залучення власних фінансових ресурсів із різних джерел згідно потреб його розвитку у майбутньому періоді. Політика формування власних фінансових ресурсів представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка заключається у забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку. Розробка політики формування власних фінансових ресурсів підприємства здійснюється за наступними основними етапами (Рис. 1.5).
87
Рис. 1.5. Основні етапи управління формуванням власних фінансових ресурсів підприємства
Метою аналізу формування власних фінансових ресурсів підприємства у попередньому періоді є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності до темпів розвитку підприємства.
На першому етапі аналізу вивчаються загальний обсяг формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів та обсягу продукції підприємства, що реалізується, динаміка питомої ваги власних ресурсів у передплановому періоді. На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх та внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел. На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, що сформувалися на підприємстві у передплановому періоді. Критерієм такої оцінки виступає показник „коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства”. Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами. Загальна потреба у власних фінансових ресурсах охоплює необхідну суму власних фінансових ресурсів, що формуються як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел.
Оцінка вартості залучення власного капіталу проводиться в розрізі основних елементів власного капіталу, що формується за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень відносно вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу підприємства. До того, як звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані усі можливості їх формування за рахунок внутрішніх джерел. Так як основними внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства, що плануються, є сума чистого прибутку та амортизаційних відрахувань, то у першу чергу варто в процесі планування цих показників передбачити можливості їх росту за рахунок різних резервів. Метод прискореної амортизації активної частини основних засобів збільшує можливості формування власних фінансових ресурсів за рахунок цього джерела. Однак слід мати на увазі, що ріст суми амортизаційних відрахувань в процесі проведення прискореної амортизації окремих видів основних засобів призводить до певного зменшення суми чистого прибутку. Тому при пошуку резервів росту власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел слід виходити із необхідності максимізації їх сукупної суми. Обсяг залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел покликаний забезпечити ту їх частину, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування. Якщо сума залучених за рахунок внутрішніх джерел власних фінансових ресурсів забезпечує загальну потребу в них у плановому періоді, то в залученні цих ресурсів за рахунок зовнішніх джерел немає необхідності.
Забезпечення задоволення потреби у власних фінансових ресурсах за рахунок зовнішніх джерел планується за рахунок залучення додаткового пайового капіталу (власників, або інших інвесторів), додаткової емісії акцій або за рахунок інших джерел. Процес оптимізації співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел власних фінансових ресурсів базується на наступних критеріях:
а) забезпеченні мінімальної сукупності вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел істотно перевищує заплановану вартість залучення позичених коштів, то від такого формування власних фінансових ресурсів варто відмовитись;
б) забезпеченні збереження керування підприємством його засновниками. Ріст додаткового пайового чи акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати такої керованості.
Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів пов'язана з вирішенням наступних основних задач:
- забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням допустимого рівня фінансового ризику;
- формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства;
- формуванням та ефективним здійсненням політики додаткової емісії акцій (емісійної політики) чи залучення додаткового пайового капіталу.
Політика управління власним капіталом являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства (товариства), яка зводиться до забезпечення його виробничо-комерційної діяльності. Трансформація економічних відносин на сучасному етапі розвитку економіки потребує значних грошових вкладень, тому кожен суб'єкт господарювання самостійно вирішує питання збільшення свого капіталу, його ефективного інвестування і реінвестування. Вибір варіантів і шляхів залучення капіталу має відмінності залежно від сфер діяльності, організаційно-правової форми підприємства. Крім того, на прийняття рішень щодо управління власним капіталом впливають як фактори зовнішнього середовища, так і внутрішні характеристики підприємства і підходи власників і менеджерів (одна компанія вибирає метод збільшення капіталу через емісію акцій і облігацій, друга -- залученням позичкового капіталу, третя -- вибирає політику внутрішнього фінансування, мобілізуючи резерви і реінвестуючи більшу частину прибутку, і т. д.). Певний вплив на прийняття рішень, пов'язаних із формуванням капіталу, має структура власності компанії (зовнішні і внутрішні власники, співвідношення учасників власного і позичкового капіталу), фінансова інфраструктура (ступінь розвинутості фондового ринку), правова система (захищеність інвесторів, законодавча база про банкрутство). Сутність політики управління щодо забезпечення капіталом функціонування компанії і виплат засновникам і власникам капіталу (власного і позичкового) зводиться до вирішення таких питань:
- вибір між джерелами формування капіталу (власні і позичкові кошти). Принциповою рисою позичкових коштів є їх повернення в установлений строк з урахуванням плати за користування (процент);
- вибір схеми мінімізації податкових платежів;
- вибір форми залучення зовнішніх джерел фінансування (з фіксованим або плаваючими процентами за позичкові кошти, конвертованих активів, похідних) і забезпечення їх привабливості на фінансових ринках;
- дивідендної політики, схем виплат власникам капіталу підприємства і пропорції між реінвестованим прибутком і прибутком, який сплачується власникам.
Політика управління складовими власного капіталу підприємство може здійснюватися в такій послідовності:
- аналіз формування загального обсягу власного капіталу в передплановому періоді. На даному етапі вивчається відповідність темпів приросту власного капіталу активам і обсягу виробленої (реалізованої) продукції;
- вивчається співвідношення між зовнішніми і внутрішніми джерелами формування власного капіталу;
- оцінюється достатність власного капіталу у звітному періоді. Критерієм такої оцінки може бути показник «коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства»;
- визначається загальна потреба у власному капіталі в плановому періоді;
- у розрізі основних елементів власного капіталу оцінюється вартість власного капіталу. Результати цієї оцінки є основою розроблення управлінських рішень щодо вибору джерел формування власного капіталу, які б забезпечили його приріст;
- забезпечення загального обсягу власного капіталу в плановому періоді може бути досягнуто за рахунок залучення додаткового пайового капіталу або додаткової емісії акцій чи за рахунок інших джерел;
- оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власного капіталу. При цьому доцільно враховувати, що вартість залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел не повинна перевищувати планову вартість залучення позичкових коштів. Крім того, зростання додаткового пайового чи акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може негативно вплинути на процес управління підприємством першими його засновниками.
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВЛАСНИХ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ (НА ПРИКЛАДІ ТОВ ТВК „РІК ЛТД”)
2.1 Техніко-економічна характеристика ТОВ ТВК „РІК ЛТД”
ТОВ ТВК „РіК Лтд” було створено 4 липня 2003 року, в м. Кіровограді.
Метою діяльності підприємства, як і будь-якого комерційного, є одержання прибутків від господарської діяльності і задоволення загальнодержавних інтересів місцевих органів влади і громадськості, акціонерів товариства і наймати працівників в рамках чинного законодавства.
Основними видами діяльності підприємства є:
- видавнича діяльність,
- надання інформаційних послуг,
- послуги рекламного характеру, та інші види діяльності.
Майно Товариства складається з основних засобів та обігових коштів, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі.
ТОВ ТВК „РіК Лтд” має самостійний баланс, поточний та валютний рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, фірмову марку та торговий знак. Прибуток ТОВ ТВК „РіК Лтд” утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку Товариства відраховуються передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні Товариства. Вся робота пов'язана з веденням бухгалтерського обліку на підприємстві здійснюється бухгалтерським апаратом. Очолює бухгалтерський апарат головний бухгалтер. Головний бухгалтер несе безпосередню відповідальність за правильну організацію обліку, достовірність звітних показників. Функції кожного облікового працівника, його обов'язки, відповідальність за ведення обліку і права визначаються службовими характеристиками і посадовими інструкціями. Головна бухгалтерія тісно взаємозв'язана з усіма виробничими підрозділами, службами й відділами підприємства, які зобов'язані своєчасно подавати їй потрібні для обліку і контролю документи, звітні відомості, а також планові, кошторисні, нормативні та інші дані. Так, від відділу кадрів бухгалтерія дістає відомості про зарахування робітників на роботу, переміщення і звільнення їх; від планового відділу - плани, кошториси, нормативи та ін. У свою чергу бухгалтерія забезпечує оперативні відділи тією обліково-звітною інформацією, яка потрібна для їхньої роботи. Зокрема, планово-виробничому відділу вона подає матеріали для складання виробничо-фінансового плану (звітні калькуляції, відомості про залишки і рух товарно-матеріальних цінностей та ін.) Разом з відділом постачання і збуту бухгалтерія виявляє непотрібні підприємству матеріальні цінності, неходові, тобто такі, що не мають попиту, вироби, повсякденно контролює операції, пов'язані з реалізацією продукції, вживає заходів щодо прискорення розрахунків з покупцями за відвантажену їм продукцію. Ці заходи сприяють виявленню додаткових резервів зростання ефективності виробництва, здійсненню суворого режиму економії, зміцненню господарського розрахунку, підвищенню рентабельності підприємства. Проаналізуємо фінансовий стан підприємства за 2003 - 2005 роки. Інформаційними джерелами для оцінки фінансового стану підприємства є дані балансу за 2003 рік (Додаток А), за 2004 рік (Додаток Б), за 2005 рік (Додаток В) та звіти про фінансові результати за 2003 рік (Додаток Д), за 2004 рік (Додаток Ж), за 2005 рік (Додаток З); звіти про власний капітал за 2003 рік (Додаток К), за 2004 рік (Додаток Л) та 2005 рік (Додаток М); звіти про рух грошових коштів за 2003 рік (Додаток Н), за 2004 рік (Додаток П), за 2005 рік (Додаток Р), а також примітки до річної звітності за 2003 рік (Додаток С), за 2004 рік (Додаток Т) та за 2005 рік (Додаток У). Під фінансовим станом підприємства розуміють ступінь забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності, а також своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями.
У ньому знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства з управління фінансовими ресурсами [37, с. 211].
Аналіз фінансового стану підприємства здійснюється за наступними напрямками:
- аналіз майнового стану
- аналіз ліквідності та платоспроможності
- аналіз фінансової стійкості
Аналіз майнового стану підприємства здійснюється по наступних показниках:- коефіцієнт зносу;- коефіцієнт придатності основних засобів;- коефіцієнт оновлення;- коефіцієнт вибуття;- коефіцієнт приросту основних засобів.Розрахуємо коефіцієнт зносу, за наступною формулою:Кз = сума зносу ОЗ / вартість ОЗ по балансу (2.1.)Виходячи з даних про результати фінансової діяльності ТОВ ТВК „РіК Лтд” за 2003-2005 роки, маємо наступні коефіцієнти:Кз2003 = 1116,6/2091,9 = 0,53Кз2004 = 1248/2210,7 = 0,57Кз2005 = 1365,8/2146 = 0,64Коефіцієнт зносу - це рівень фізичного і морального зносу основних фондів. Коефіцієнт зносу основних засобів порівняно з 2003 р. збільшився на 0,11, а порівняно з 2004 виріс на 0,07, що свідчить про збільшення зносу основних засобів, що в свою чергу означає погіршення їх стану.Розрахуємо коефіцієнт придатності основних засобів за наступною формулою:Кп = залишкова вартість ОЗ / вартість ОЗ по балансу (2.2.)Виходячи з даних про результати фінансової діяльності підприємства за 2003-2005 роки, маємо наступні показники:Кп2003 = 2091,9/3208,5 = 0,65Кп2004 = 2210,7/3459,5 = 0,64Кп2005 = 2146,3/3512,1 = 0,61Якщо порівняти показники, ми можемо побачити, що коефіцієнт придатності зменшився в порівнянні з 2003 р. - на 0,04, а у порівнянні з 2004 - на 0,03, що свідчить про погіршення придатності основних засобів підприємства.
