Формування політики антикризового фінансового управління підприємством
p align="left">Багато підприємств цих галузей просто зупиняться, тому що їхнє складне устаткування (наприклад, в енергетику) має, по-перше, тривалий цикл виготовлення і, по-друге, не буде достатніх виробничих потужностей, щоб відшкодувати обвальне вибуття основних виробничих фондів [26, с.87].Головний комплекс проблем і основні причини поточного неблагополуччя багатьох промислових підприємств криються в:
- незатребуваності продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, у її низької конкурентноздатності;
- виснаженні інвестиційних ресурсів, посиленому фінансовою кризою, інфляцією, руйнуванням грошового обігу, витратами діючої системи оподатковування товаровиробників;
- невиконанні державою своїх зобов'язань щодо оплаті замовлень задля своїх нестатків;
- неефективних способах інституціональних перетворень, яки тягнуть за собою фрагментацію багатьох колись єдиних виробничих комплексів на більш дрібні, відокремлення останніх і, як наслідок, ріст трансакційних витрат на кожнім переділі не менш чим на 20% і відповідне подорожчання продукції;
- митних і валютних бар'єрах на границях країн СНД, що зруйнували їх колись єдиний економічний простір.
Усе це вилилося в нездатність більшості підприємств самостійно й ефективно ввійти в стихійно організований ринок і запустити ринковий механізм господарювання [10, с.236].
У підприємств створилася непосильна для них дебіторська і кредиторська заборгованість, головним винуватцем якої є уряд, що найчастіше не оплачує продукцію, виготовлену по його ж замовленню задля державних нестатків, що веде до каскаду неплатежів по ланцюжку міжгалузевих зв'язків (одна невиплачена скарбницею гривня тягне за собою 4-6 гривень наступних неплатежів). Споживачі, суміжники прагнуть розплатитися бартером, оскільки також не мають грошей. Немає засобів і можливостей поповнювати оборотний капітал. У результаті виробничий і науково-технічний потенціал підприємств уже тривалий час знаходиться в стані прогресуючої деградації, висококваліфікований кадровий склад іде в пошуку кращого додатка сил і здібностей, немає робітників і фахівців для обслуговування технологічного устаткування, що простоює, і збереження інфраструктури.
Одна з головних задач державної науково-промислової політики, що складає в тім, щоб здійснити керовану переорієнтацію підприємств із виконання замовлень тільки для урядових нестатків в умовах директивного управління економікою на ринковий попит, не була реалізована. Адаптаційних здібностей підприємств задля плавного входження в ринок виявилося недостатньо в умовах відмовлення від державного регулювання економіки, у першу чергу, в області збуту продукції промисловості, контролю цін природних монополістів, централізованого розподілу ресурсів, захисту внутрішнього ринку й інтересів вітчизняного товаровиробника [27, с.87].
Втрата керованості економікою обумовила різке погіршення умов господарювання підприємств. Фінансова й інвестиційна криза підсилила ряд деформаційних процесів у відтворювальній структурі їхніх капітальних вкладень. Серед них потрібно виділити наступні:
- по-перше, різке зниження інвестиційної й інноваційної активності не забезпечує процес відтворення. Майже цілком припинилося відновлення активної частини основних фондів, наростає процес їхнього знецінювання і «проїдання», особливо їхньої активної частини: машин, устаткування, що є об'єктом інновацій. Амортизація не покриває витрат на відновлення фондів, потоки фінансових ресурсів відриваються від реального виробництва, а інвестори через тривалий цикл повернення капіталу й економічної нестабільності не зацікавлені в його високоризиковому інвестуванні. На тлі прискореного старіння парку машин і устаткування це спричиняє швидке скорочення виробничого і технологічного потенціалу, наявних потужностей;
- по-друге, придушення попиту і відповідна відсутність замовлень, відсутність прибутку в підприємств, до того високою інфляцією, що з'їдається ж, і ростом цін на матеріали, енергію, комплектуючі, висока банківська ставка, зниження амортизаційних відрахувань сприяють тому, що навіть ті незначні внутрішні ресурси, якими розташовують підприємства, не мають економічної мотивації для підтримки відтворення. Їх вигідніше направляти на поточне споживання;
- по-третє, різке скорочення і навіть повне припинення фінансування державою НДДКР в області високих технологій, відсутність у підприємств власних засобів перешкоджає випереджальному створенню науково-технічних заділів - основи технологічного розвитку [11, с.45].
Під національною економічною безпекою, відповідно до визначення, даному в українському законодавстві, розуміється стан економіки, що забезпечує достатній рівень соціального, політичного й оборонного існування і прогресивного розвитку України, невразливість і незалежність її економічних інтересів стосовно можливих зовнішніх і внутрішніх погроз і впливів.
Погроза фінансової безпеки може бути визначена в кінцевому виді як якийсь збиток, інтегральний показник якого характеризує ступінь зниження економічного потенціалу за визначений проміжок часу. Під погрозою розуміється сукупність умов, процесів, факторів, що перешкоджають реалізації національних економічних інтересів або створюють небезпеку для них і суб'єктів господарської діяльності.
1.2 Підходи до управління фінансовою безпекою підприємства
Техногенні катастрофи й аварії, природні катаклізми, економічні кризи і фінансові крахи стали постійними супутниками життя суспільства в ХХ столітті. Людина завжди існувала в оточенні різних небезпек. На зорі людської цивілізації ці небезпеки були зв'язані з причинами природного характеру: у першу чергу, це недостатній рівень харчування й істотна залежність від кліматичних факторів. У процесі розвитку людство істотне змінило навколишній світ, створило нове техногенне середовище - техносфєру. Події останніх десятиліть ХХ століття показали, що розвиток цивілізації щодо агресивної парадигмі суспільства споживання здатен не тільки поліпшувати якість життя і підвищувати добробут людей, але і таїть у собі чимало небезпек. Парадокс модернізації техносфєри полягає в її «ризику-симетрії». Іншими словами, кожне технічне нововведення спричиняє поява нових небезпек для його користувачів, особливо, якщо нововведення реалізується в області високих технологій. На перший план виходить проблема безпечного існування і розвитку цивілізації на основі нової парадигми XXI століття - Парадигми суспільства випереджального утворення, суспільства соціо-еколого-економічного стійкого, збалансованого і безпечного розвитку [20, с.114].
Термін «безпека» використовується в безлічі різних наук, включаючи біологію, економіку, психологію і соціологію.
Кількість робіт із проблем безпеки постійно росте. На сьогоднішній день тільки в електронній книгарні (Amazon.com) доступно більш 2000 найменувань книг, присвячених проблемам безпеки в тій або іншій сфері. Незважаючи на таку розмаїтість і велику кількість інформації в зазначеній області багато дослідників вважають дану проблему недостатньо проробленої, при цьому практично кожний пропонує своє визначення безпеки і варіанти механізмів її забезпечення. Спостерігається тенденція до появи нових міждисциплінарних областей знань про ризики і безпеку, наприклад, ризикологія і сек'юрітологія [13, с.17].
Проведений аналіз визначень безпеки, пропонованих у сучасній літературі, дозволяє укласти, що в самому загальному змісті - це «стан, при якому не загрожує небезпека, є захист від небезпек». Поняття «безпека підприємства» має на увазі ефективне використання ресурсів, що забезпечує стабільне функціонування підприємства в сьогоденні і стійкий розвиток у майбутньому. При теоретичному розгляді проблеми безпеки звичайно використовується наступний понятійний апарат:
- ворожість - вплив навколишнього середовища, спрямований на підприємство і відповідь середовища діям підприємства; характеризується сукупністю погроз стійкому функціонуванню підприємства;
- погроза - це зміни в зовнішнім або внутрішнім середовищі суб'єкта, що приводять до небажаних змін предмета безпеки;
- ризик - імовірність настання вищезгаданих небажаних змін;
- збиток - це сама небажана якісна зміна предмета безпеки, зниження його цінності для суб'єкта або його повна втрата;
- стратегія безпеки - сукупність найбільш значимих рішень, спрямованих на забезпечення прийнятного рівня безпеки функціонування підприємства;
- негативна подія - це будь-яка незапланована подія, результатом якого виступає матеріальний збиток або моральна втрата підприємству, і манливе за собою збитки, додаткові витрати підприємства. Прикладом негативної події може служити аварія, катастрофа, нещасний випадок, угода, що невідбулася, банкрутство підприємства;
- передвитрати (превентивні витрати) - витрати на розробку і реалізацію заходів щодо запобігання негативних подій;
- поствитрати - це витрати на ліквідацію наслідків негативних подій, що реалізувалися;
- загальні витрати - це витрати на забезпечення безпеки підприємства, що представляють собою суму передвитрат і поствитрат;
- прибуток, отриманий у результаті реалізації заходів задля забезпечення безпеки [8, с.57-58].
Поняття «безпека підприємства» нерозривно зв'язано з такими поняттями як «стійкість», «розвиток», «уразливість» і «керованість».
Зв'язок фінансової безпеки з поняттями «розвиток» і «стійкість» порозумівається в такий спосіб. Розвиток - один з компонентів фінансової безпеки системи. Якщо система не розвивається, то в неї різко скорочується можливість виживання, опірність і пристосованість щодо внутрішніх і зовнішніх умов. Стійкість і безпека - найважливіші характеристики підприємства як єдиної системи. Їх не слід протиставляти, кожна по-своєму характеризує стан підприємства. Стійкість відбиває міцність і надійність її елементів, вертикальних, горизонтальних і інших зв'язків усередині системи, здатність витримувати внутрішні і зовнішні «навантаження».
