Формування фінансового механізму підприємства (на матеріалах ВАТ "Центренерго")
p align="left">Інші дослідники висувають припущення, що в основі діяльності фірм і їхнього керівництва лежить прагнення до нарощування обсягів виробництва і збуту. Улаштовується це тим, що багато менеджерів уособлюють своє положення (заробітна плата, статус, положення в суспільстві) з розмірами фірми в більшому ступені, ніж з її прибутковістю.Будь-якому підприємству в тім чи іншому ступені іманентний розрив між функцією володіння і функцією управління і контролю. Дана проблема збільшується в міру ускладнення форм організації бізнесу. У свою чергу, це привело, до виникнення ряду управлінських теорій.
Найбільше поширення в останні роки одержала «Теорія максимізації багатства акціонерів». Розробляючи цю теорію, виходили з передумови, що жоден з існуючих критеріїв -- прибуток, рентабельність, обсяг виробництва і т.д. -- не може розглядатися як узагальнюючий критерій ефективності прийнятих рішень фінансового характеру. Такий критерій повинний:
а) базуватися на прогнозуванні доходів власників підприємства;
б) бути обґрунтованим, ясним і точний;
в) бути прийнятним для всіх аспектів процесу прийняття управлінських рішень, включаючи пошук джерел коштів, власне інвестування, розподіл доходів (дивідендів).
Вважається, що цим умовам у більшому ступені відповідає критерій максимізації власного капіталу, тобто ринкової вартості звичайних акцій фірми. З позиції інвесторів в основі цього підходу лежить передумова, що підвищення статку власників фірми полягає не стільки в росту поточних прибутків, скільки в підвищенні ринкової ціни їхньої власності. Таким чином, будь-яке фінансове рішення, що забезпечує в перспективі ріст вартості акцій, повинне прийматися власниками і/чи управлінським персоналом.
У випадку незастосовності критерію максимізації ринкової вартості фірми рекомендується використовувати абсолютні і відносні показники прибутку і рентабельності.
З практичної позиції фінанси являють собою один з найважливіших важелів, за допомогою якого здійснюється вплив на економіку суб'єкта, що хазяює. Цей вплив здійснюється за допомогою фінансового механізму, що представляє собою систему організації, регулювання і планування фінансових відносин, способів формування і використання фінансових ресурсів. До складу фінансового механізму входять:
- фінансові інструменти;
- фінансові прийоми, методи і моделі;
- підсистеми, що забезпечують, (правова, нормативна, інформаційна, технічна і програмна).
В умовах ринкової економіки більшість компаній у тім чи іншому ступені зв'язано з ринком капіталу. Великі компанії й організації виступають там і в ролі кредиторів, і в ролі інвесторів, участь дрібних фірм найчастіше обмежується рішенням короткострокових задач інвестиційного характеру. У будь-якому випадку прийняття рішень і вибір поведінки на ринку капіталу, так само як і активність операцій, тісно зв'язані з концепцією ефективності ринку. Обсяг угод по покупці чи продажу цінних паперів залежить від того, що наскільки точно поточні ціни відповідають внутрішнім вартостям. Ціна залежить від багатьох факторів, у тому числі і від інформації. Наскільки швидко інформація відбивається на цінах і характеризується рівнем ефективності ринку.
1.3 Правове, нормативне та інформаційне забезпечення
Нормативно-правовою базою фінансової діяльності підприємств в Україні є нормативи об'єднанні галуззю фінансового права.
До джерел фінансового права належать: Конституція - Основний Закон України [1]; загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства України тощо); міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства.
Фінансове законодавство характеризується системністю, яку, поряд із іншими характеристиками, йому надають правила ієрархії норм, що містяться у правових актах. Використання цих правил дає можливість у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами віддати перевагу одному нормативно-правовому акту над іншим. Різні правила ієрархії нормативних правових актів зводяться до правил вертикальної та горизонтальної ієрархії.
Конституція України має найвищу юридичну силу [1]. Відповідно, всі акти суб'єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать букві або духу Конституції, не є чинними. Конституція - акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи та норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Будь-яке обмеження регулятивної дії норм Конституції є протизаконним, а винні у цьому органи та посадові особи державної влади й місцевого самоврядування, інші суб'єкти несуть юридичну відповідальність. Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99,100). У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо. Ряд інших статей Конституції безпосередньо або опосередковано пов'язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства. Зрозуміло, що конституційні норми-принципи визначають у відповідних галузях права чіткішу деталізацію положень, в яких існує інтерес держави.
Важливе місце серед джерел банківського права посідають закони, що мають загальне значення для здійснення господарської діяльності, встановлення загальних засад права власності, визначення правових підстав та порядку здійснення цивільно-правових угод тощо. До загальних можна віднести Господарський [2] та Цивільний кодекси [3], закони України "Про господарські товариства" [5], "Про цінні папери і фондову біржу" [6], "Про власність" [7]тощо.
Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється значенням бюджету як центральної ланки фінансової системи. У 2001 р. в Україні був прийнятий Бюджетний кодекс України [4] - перше кодифіковане джерело підгалузі фінансового права. Опрацьовується проект Податкового кодексу України.
Низка спеціальних законів у сфері бюджетних, податкових, грошово-кредитних відносин закріплюють високий рівень нормативно-правового регулювання у сфері фінансової діяльності. Це, в першу чергу, стосується законів України "Про Державний бюджет України", "Про систему оподаткування", "Про банки і банківську Діяльність". У сфері фінансів прийнято ряд статусних законів, що визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компетенції, у тому числі закони України "Про Рахункову палату України", "Про Державну податкову службу України", "Про Національний банк України" тощо.
Норми фінансового права містяться і в указах Президента України, в актах органів виконавчої влади - постановах та декретах Кабінету Міністрів України (останні видавалися протягом 1992- 1993 років). Окреме місце належить актам органів місцевого самоврядування та місцевої влади, що стосуються сфери фінансової діяльності.
Велику групу джерел фінансового права становлять акти фінансово-кредитних установ - Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної податкової служби, Національного банку України (накази, інструкції та ін.). Деякі нормативно-правові акти видаються такими органами спільно з іншими державними або економічними органами (наприклад, спільні постанови КМУ і НБУ) залежно від змісту відносин, що регулюються.
Фінансово-правові норми містяться і в актах органів державної виконавчої влади - міністерств, відомств тощо, які регулюють питання фінансів у межах відповідної галузі або сфери управління, а також у локальних актах, що приймаються адміністрацією підприємств, установ, організацій (положення про розподіл прибутку, про створення резервного фонду).
Норми підзаконних нормативно-правових актів конкретизують зміст більш загальних фінансового-правових норм, що містяться у законах. Специфічною рисою фінансового законодавства є його постійний динамічний розвиток, який дає змогу державі своєчасно реагувати на швидкі економічні зміни.
Податкове законодавство, що виступає формою реалізації податкового права, містить достатньо широке коло нормативних актів, які регулюють оподаткування. Однак, виходячи зі значення податків для держави та їх безпосереднього впливу на суб'єктів оподаткування, правові засади їх справляння, механізм оподаткування, повноваження учасників податкових відносин повинні визначати виключно закони, а не підзаконні акти, як це має місце в Україні.
До принципів податкового законодавства належать: принцип об'єднання інтересів держави, органів місцевого самоврядування та платників податків; принцип встановлення податків виключно законами; пріоритет податкового закону над неподатковим; захист від незаконного оподаткування платників; наявність усіх елементів податкового механізму в податковому законі [10, c. 12].
Податкове законодавство - це система законодавчих актів, що містить правові норми, які встановлюють правила поведінки сторін. У податковій сфері суспільних відносин. Законодавчі акти приймаються як з питань податкової системи в цілому, так і з питань конкретних податків і містять норми податкового права. Між податковим правом та податковим законодавством існує певний взаємозв'язок та взаємозалежність. Уданому аспекті можна погодитися з професором Л. К. Вороновою, яка вважає, що первинною ланкою фінансового законодавства є правова форма-акт законодавчої чи виконавчої влади, а первинною ланкою фінансового права - правова норма.
Нормативно-правові акти з питань оподаткування встановлюють перелік податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що включаються до системи оподаткування України, основні засади визначення суб'єктів податкових правовідносин, їх прав та обов'язків, об'єктів та бази оподаткування, розмірів податкових ставок та нормативів, порядку справляння та зарахування податків, регламентують порядок їх встановлення, зміни і скасування, а також надання податкових пільг, ведення податкового обліку, забезпечення виконання податкових зобов'язань та порядок і умови притягнення до відповідальності за порушення, допущені у сфері оподаткування.
На думку вчених [66, 68], законодавчі акти, що покладені в основу податкового законодавства, становлять певну систему:
1. Загальні нефінансові закони -конституційні закони чи закони, що стосуються до інших галузей права та містять податкові норми.
2. Загальні фінансові закони - здебільшого вони представлені бюджетними законами.
3. Загальні податкові закони -законодавчі акти, що містять положення, які регулюють податкову систему в цілому, її основні засади, головні характеристики податкових важелів.
4. Спеціальні податкові закони - законодавчі акти, які регулюють окремі групи та види податків.
Податкове законодавство має персоніфікований та строковий характер. Визначальною рисою правового статусу платника податків є наявність презумпції його винуватості, що суперечить загальноприйнятим положенням юриспруденції.
Слід зауважити, що останні кілька років в Україні стоїть проблема прийняття Податкового кодексу.
Згідно з Бюджетним кодексом [4] бюджетне законодавство України становить: Конституція України; Бюджетний кодекс України; Закон про Державний бюджет на поточний рік; інші закони, що регулюють бюджетні відносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.
Конституцією України (ст. 95) визначено загальні засади формування бюджетної системи України, побудовані на справедливому і неупередженому розподілі суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно Закон про Державний бюджет України визначає будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Таким чином, Конституція обмежує фінансові ресурси, якими може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для забезпечення державної політики. Принципом бюджету визначається його збалансованість; регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені. На виконання завдань та положень Конституції України був розроблений і 21 червня 2001 р. прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив верховенство бюджетного законодавства, оскільки всі нормативно-правові акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та Закону про Державний бюджет України (ст. 4). Визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів.
Крім виправлення численних недоліків і заповнення прогалин старого Закону "Про бюджетну систему України" (прийнятий ще у 1991 р.), завданням Бюджетного кодексу стало сприяння швидшому просуванню України шляхом фіскальної децентралізації. У цьому плані новий Бюджетний кодекс орієнтується та спирається на два важливі законодавчі акти - Конституцію України та Закон України "Про місцеве самоврядування", в яких передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої на обласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та фінансувати їх переважно з власних джерел доходів. Водночас у законодавстві не було детального механізму практичної реалізації спільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів вищого рівня.
