Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення
p align="left">Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на такі групи:1) найліквідніші активи (грошові кошти та їх еквіваленти і поточні фінансові інвестиції) - мають дорівнювати кредиторській заборгованості (тобто найтерміновішим зобов'язанням) або перевищувати її;
2) швидкореалізовувані активи (дебіторська заборгованість та інші оборотні активи) - мають дорівнювати або перевищувати короткострокові пасиви;
3) повільнореалізовувані активи (запаси) - мають дорівнювати або перевищувати довгострокові зобов'язання (кредити та інші зобов'язання);
4) важкореалізовувані активи (нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та інші необоротні активи) - мають дорівнювати джерелам власних коштів або перевищувати їх.
Якщо на підприємстві виконуються перші три умови, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується й остання умова, оскільки це свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, що забезпечує його фінансову стійкість. Невиконання однієї з перших трьох умов вказує на те, що фактична ліквідність балансу відрізняється від абсолютної.
Отже, аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні активів, які згруповані за ступенем їх ліквідності і розміщені у порядку зменшення ліквідності, із зобов'язаннями за пасивом, які згруповані за термінами їх погашення і розміщені в порядку зростання цих термінів [23].
Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов'язань групуються так [45]:
1) негайні пасиви - це кредиторська заборгованість, розрахунки за дивідендами;
2) короткострокові пасиви - це короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, векселі видані;
3) довгострокові пасиви - це довгострокові зобов'язання;
4) постійні пасиви - це власний капітал.
Баланс буде ліквідним, якщо задовольнятиме такі умови:
- найбільш ліквідні активи перевищують негайні пасиви або дорівнюють їм;
- активи, що швидко реалізуються, дорівнюють короткостроковим пасивам або більші за них;
- активи, що реалізуються повільно, дорівнюють довгостроковим пасивам або більші за них;
- активи, що важко реалізуються, менші за постійні пасиви.
На основі порівняння активів та пасивів підприємства, визначається тип його ліквідності (табл. 1.2).
Таблиця 1.2 Типи ліквідності підприємства
абсолютно ліквідносте | ліквідне | неліквідне | Відносно неліквідне | Абсолютно неліквідне | |
А1 >П1 | А1 < П1 | А1 < П1 | А1 < П1 | А1 < П1 | |
А2 > П2 | А2 > П2 | А2 < П2 | А2 < П2 | А2 < П2 | |
А3 > П3 | А3 >П3 | А3 >П3 | А3> П3 | А3 < П3 | |
А4 < П4 | А4 >П4 | А4 > П4 | А4 > П4 | А4> П4 |
Аналіз ліквідності доповнюється оцінкою платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати. Проте слід зазначити, що ліквідність підприємства зовсім не тотожна його платоспроможності. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансовий стан як задовільний, однак, по суті, ця оцінка буде помилковою, якщо в поточних активах значну питому вагу матимуть неліквідні активи й короткострокова дебіторська заборгованість [37].
Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують поточні. Нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів з оплати товарів, сплати платежів у бюджет, позабюджетні фонди, тощо у зв'язку з перевищенням зобов'язань над вартістю майна та інших активів характеризує його неплатоспроможність або неспроможність.
Підприємство визнається неплатоспроможним у разі виявлення незадовільної структури балансу.
Незадовільна структура балансу - це такий стан майна і зобов'язань боржника, коли не може бути забезпечене виконання зобов'язань перед кредиторами через недостатній рівень ліквідності майна [30].
Ознаками платоспроможності є:
- наявність грошей у касі, на поточних рахунках;
- відсутність простроченої кредиторської заборгованості.
Однак наявність тільки незначних залишків грошей на поточних рахунках не означає неплатоспроможності підприємства, бо кошти на поточні рахунки можуть надійти протягом кількох днів. Загалом, можна сказати, що головне завдання фінансового менеджера підприємства виявляється в тому, щоб на розрахунковому рахунку та в касі грошей було не менше (але й не більше), ніж потрібно для виконання поточних платежів, а решта їх має бути вкладена в матеріальні та інші ліквідні активи. Досягненню такого стану, крім усього іншого, сприяє грамотне складання платіжних календарів.
Наявність різних показників ліквідності пояснюється різними інтересами споживачів аналітичної інформації:
- коефіцієнт абсолютної ліквідності є важливим для постачальників сировини і матеріалів;
- коефіцієнт швидкої ліквідності - для банків;
- коефіцієнт поточної ліквідності - для покупців і власників акцій та облігацій підприємства.
Залежно від того, якими платіжними коштами підприємство може погасити свої зобов'язання, розраховують кілька показників ліквідності [22].
Найважливішим показником ліквідності та платоспроможності підприємства є коефіцієнт покриття, що характеризує рівень покриття активами підприємства своїх зобов'язань. Коефіцієнт покриття (Кп) визначається відношенням усіх поточних активів підприємства до його поточних зобов'язань.
Якщо Кп> 1, підприємство може своєчасно погасити свої зобов'язання, а якщо Кп < 1, підприємство має неліквідний баланс. Отже, підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують поточні зобов'язання. У цьому разі у підприємства стійкий фінансовий стан і воно може своєчасно погасити свої платіжні зобов'язання.
За цим коефіцієнтом одержують загальну оцінку ліквідності активів. Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Логіка даного показника полягає в тому, що підприємство погашає короткострокові зобов'язання в основному за рахунок поточних активів, отже, якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов'язання, підприємство вважається ліквідним. Розмір перевищення задається коефіцієнтом покриття. Значення цього показника залежить і від галузі і від виду діяльності. В західній обліково-аналітичній практиці наводиться критичне нижнє значення цього показника. Визнано, що поточні активи повинні вдвічі перевищувати короткострокові зобов'язання.
Якщо ж на підприємстві відношення поточних активів і короткострокових зобов'язань нижче ніж 1 : 1, це свідчить про високий фінансовий ризик, оскільки підприємство не в змозі оплатити свої рахунки. Співвідношення 1 : 1 припускає рівність поточних активів і короткострокових зобов'язань. Але, зважаючи на різний ступінь ліквідності активів, можна припустити, що не всі активи будуть негайно реалізовані, а тому виникає загроза для фінансової стабільності підприємства. Якщо ж значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1 : 1, то можна зробити висновок про те, що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які сформувалися завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такий варіант формування оборотних коштів є найбільш прийнятним. Водночас, з точки зору менеджера, значне накопичення запасів на підприємстві, відтягування грошей у дебіторську заборгованість може бути пов'язане з невмілим управлінням активами. Скорочення величини коефіцієнта покриття може статися під впливом двох факторів:
- збільшення поточних активів;
- значного зростання короткострокових зобов'язань.
Для з'ясування причин модифікації цього показника необхідно проаналізувати зміни в складі джерел коштів і їх розміщенні в порівнянні з початком року.
Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кш.л.) за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється по вужчому колу поточних активів, коли з розрахунку виключена найменш ліквідна їх частина - виробничі запаси. Середнє значення коефіцієнта Кш.л. = 0,5.
Виключаються матеріальні запаси не тільки через те, що вони менш ліквідні, а в основному через те, що грошові кошти, які можна одержати у випадку вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за затрати на їх закупку. В умовах ринкової економіки типовою є ситуація, коли при ліквідації підприємства одержують 40% і менше від облікової вартості запасів. "Розумним" коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1:1.
На практиці багато підприємств мають більш низький коефіцієнт швидкої ліквідності (наприклад, 0,5 : 1), тому для оцінки їх ліквідності необхідно проаналізувати тенденції зміни цього показника за певний період часу. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов'язане в основному зі зростанням невиправданої дебіторської заборгованості, то це свідчитиме про серйозні фінансові проблеми підприємства. В західній економічній літературі цей коефіцієнт називають коефіцієнтом миттєвої оцінки.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Каб.л.) характеризується рівнем покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строку погашення зобов'язань. Визначається коефіцієнт абсолютної ліквідності як відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми короткострокових (поточних) зобов'язань.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, що частина короткострокових позикових зобов'язань може бути при необхідності погашена негайно. Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності Каб.л. > 0,2 достатнє, щоб підприємство своєчасно розрахувалось за своїми боргами з кредиторами. Зменшення цього коефіцієнта відображає зовнішню причину неплатоспроможності підприємства. Якщо коефіцієнт абсолютної ліквідності Каб.л. < 0,2, а коефіцієнт покриття Кп. < 0,5, підприємство вважається банкрутом і може підлягати ліквідації з продажем майна.
В практиці фактичні середні значення коефіцієнтів ліквідності бувають висновки щодо можливості підприємства негайно погасити свої борги, бо малоймовірно, щоб усі кредитори підприємства водночас пред'являли йому свої боргові вимоги.
Ліквідність підприємств характеризує також показник маневреності власного капіталу (капіталу, що функціонує - Км). Цей показник показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто характеризує ту частину власних обігових коштів, які знаходяться в формі грошових коштів, що мають абсолютну ліквідність.
Нормативне значення показника Км > 0,1. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлюється підприємством самостійно і залежить, наприклад, від того, наскільки висока щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.
Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність підприємства є: коефіцієнт автономії (фінансової незалежності), коефіцієнт фінансової стабільності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами, коефіцієнт фінансового левериджу.
Коефіцієнт автономії (Ка) - показник, який характеризує частку власних активів у загальній сумі всіх активів підприємства, розраховується діленням суми власного капіталу на вартість майна підприємства.
Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії Ка > 0,5. Таке значення цього показника дає змогу припустити, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті власними активами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про більшу фінансову незалежність, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов'язань. Отже, що більший коефіцієнт автономії, то кращий фінансовий стан підприємства.
Коефіцієнт фінансової стабільності (Кф.с.)- показник, який характеризується відношенням власних і позикових коштів підприємства, тобто він показує, скільки позикових коштів залучило підприємство в розрахунку на 1 грн, вкладених в активи власних коштів.
Значення показника Кф.с. > 1 є нормативним . Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно незалежне від зовнішніх фінансових джерел.
Коефіцієнт забезпеченості власними коштами (Квл.к.) - показник, який характеризує рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних активів, тобто показує скільки власних джерел формування оборотних активів підприємства припадає на одиницю цих активів. Розраховується цей коефіцієнт за даними балансу підприємства за відповідний звітний період в такому порядку: від підсумку за першим розділом пасиву балансу віднімається підсумок за першим розділом активу і отримана різниця ділиться на суму підсумку другого розділу активу балансу, тобто розрахована фактична наявність власних джерел формування обігових коштів ділиться на фактичну вартість наявних обігових коштів.
Значення показника Квл.к. > 0,1 визначає достатній рівень забезпеченості підприємства власними коштами. Це свідчить про те, що наявні оборотні активи підприємства покриваються власними джерелами. Збільшення коефіцієнта забезпеченості означатиме, що у підприємства є надлишкові джерела формування оборотних активів, а його зниження свідчить про нестачу цих джерел. В обох випадках фінансовий стан підприємства буде нестійким.
Коефіцієнт фінансового левериджу (Кф.л.) характеризується відношенням довгострокових зобов'язань і джерел власних коштів підприємства, тобто показує, скільки довгострокових зобов'язань припадає на одиницю джерел власних коштів. Нормативне значення показника: Кф.л. < 1. У цьому разі фінансовий стан підприємства відносно нормальний.
