Фінансове забезпечення соціальних виплат в Україн
p align="left">Ш Певні технології розробки соціальної політики та формування основних засад, напрямів і завдань;Ш Ресурсне забезпечення та визначення механізмів практичної реалізації;
Ш Розробку проміжних варіантів, вибір кінцевого варіанта та оформлення його у вигляді відповідного документа ;
Ш Ефективну систему контролю на етапах розробки і реалізації.
Технологія соціальної політики (незалежно від рівня управління) передбачає два основних етапи: розробки та реалізації. На стадії розробки важливо дотримуватися таких основних принципів, як обґрунтованість (тобто забезпечення цілей, напрямів та задач необхідними ресурсами) і реалістичність (орієнтація соціальної політики на пріоритетні соціальні проблеми). Завершується перша стадія прийняттям відповідного документа (законодавчо-нормативного акта тощо). На стадії реалізації домінують принципи конкретизації (відповідності соціально-економічних програм соціально-економічному плануванню) та результативності (досягнення реалістичних результатів у певний визначений період). Як правило, основними причинами нереалізованості частини програм соціальної політики виступають необґрунтованість і нереалістичність завдань.
Розгляд організаційно-правової структури національної системи соціального захисту, зображена на табл. 1.1, вказує на її комплексність. На підставі законів та інших нормативних актів формуються державні виконавчі і самоврядні органи управління соціальною політикою, регламентуються їхні відносини з недержавними організаціями, що діють у царині соціального захисту, та з самим населенням. Чинне законодавство обумовлює формування відповідних коштів, призначених для соціального захисту, а також підготовку кадрового потенціалу соціальних працівників, що працюють у системі як державних, так і недержавних установ цієї галузі. Особливе значення для ефективного функціонування інститутів соціального захисту мають його сучасне наукове, методичне та інформаційне забезпечення.
Згідно зі ст. 102 Конституції України, Президент України є главою держави, гарантом прав і свобод людини і громадянина. Фактично він виконує роль голови виконавчої влади і саме в Адміністрації Президента України формуються засади і визначаються напрями розвитку державної соціальної та гуманітарної політики [24, С.110].
Таблиця 1.1
Критерії та характеристики соціальної політики
Критерій | Характеристика | |
Рівень розробки і реалізації | - державна - регіональна - муніципальна (громадська) - локальна (на рівні підприємства, організації чи установи) | |
Спрямованість | - мета - цілі - напрями - завдання | |
Зміст заходів і завдань | - організаційні - екологічні - правові - демографічні - соціальні - ідеологічні - економічні - пропагандистські - фінансові - культурні | |
Період реалізації | - довготерміновий - короткотерміновий - середньо терміновий - поточний | |
Ефективність Неефективність | - дієва - прагматична - результативна - реалізована - нереальна - не реалізована |
Для цього в Адміністрації Президента України існують головні управління та управління, які безпосередньо або опосередковано займаються питаннями соціальної та гуманітарної політики. Передусім це Головне управління з питань внутрішньої політики, Головне управління з питань економічної політики та Управління з питань громадянства, Управління з питань звернень громадян.
Парламент нашої держави - Верховна Рада України, згідно з п. 4,5 і 6 ст. 85 Конституції України, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, затверджує Державний бюджет України та загальнодержавні програми, в тому числі соціального розвитку. З двадцяти чотирьох комітетів Верховної Ради України вісім є профільними суто з питань соціальної та гуманітарної політики, а саме:
Ш Комітет з питань соціальної політики та праці;
Ш Комітет з питань охорони здоров'я, материнства і дитинства;
Ш Комітет з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму;
Ш Комітет з питань науки та освіти;
Ш Комітет з питань культури і духовності;
Ш Комітет з питань екологічної політики, природокористування і ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;
Ш Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин;
Ш Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.
Найвищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів, який згідно з п. 9 ст. 116 Конституції України, спрямовує та координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади [20, С.110]. До складу Кабінету Міністрів входять Прем'єр Міністр України, перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. До системи державних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Структуру вищих органів виконавчої влади нашої держави разом з конституцією України визначають Укази Президента України від 15 грудня 1999 р. за №1572 „Про систему центральних органів виконавчої влади” та 26 травня 2003 р. за №434 „Про деякі заходи щодо оптимізації керівництва в системі центральних органів виконавчої влади”.
Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої політики у визначеній сфері діяльності. Міністр особисто відповідає за розроблення та реалізацією державної політики, спрямовує та координує здійснення заходів з питань, віднесених до його повноважень, визначає політичні пріоритети і стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей.
Відповідальним за розробку заходів і впровадження основних завдань із царини соціальної політики виступає Міністерство праці та соціальної політики України, що вимагає високої динамічності, швидкого реагування на зміни в економічному, соціальному та нормативно-правовому полі. Структурно Міністерство праці та соціальної політики є складним багато профільним комплексом, який включає Держкомохорони праці, Державний центр зайнятості, і понад 30 його виробничих підрозділів, більш ніж 100 територіальних центрів зайнятості і управлінь праці та зайнятості, соціального захисту населення, нагляду за охороною праці, пов'язаних з центральним апаратом. Крім того, до його складу входять понад 2700 районних (міських районних у містах) центрів відділів і відділень зайнятості соціального захисту населення, надання житлових субсидій, соціальної допомоги вдома, інспекцій з контролю за дотриманням вимог законодавства про зайнятість населення, 12 центрів з нарахування та виплати пенсій та допомог, 276 будинків інтернатів.
Державний комітет є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує та координує Прем'єр-міністр або один з віце-прем'єр - міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує їх реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління у цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його повноважень. Державний комітет (державну службу) очолює його голова.
Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання і повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок створення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення його керівників, вирішення інших питань. Очолює центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом голова.
Серед шістнадцяти міністерств України третина реалізує основні завдання соціальної та гуманітарної політики держави, а саме:
· Міністерство праці та соціальної політики;
· Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
· Міністерство освіти і науки;
· Міністерство охорони здоров'я;
· Міністерство культури і мистецтв.
Між міністерствами розподіляється весь спектр питань урядової політики, за винятком тих напрямів, реалізація яких віднесена до повноважень центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. На відміну від міністерства, яке одночасно розробляє та реалізує державну політику, державний комітет лише реалізує її, не беручи участі у самій розробці. Державні комітети України, як і всі інші центральні органи виконавчої влади, згідно з п. 15 ст. 106 Конституції України, утворюються, реорганізуються і ліквідуються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Із сімнадцяти Державних комітетів України чотири реалізують основні завдання соціальної та гуманітарної політики:
§ Державний комітет у справах сім'ї та молоді;
§ Державний комітет у справах релігій;
§ Державний комітет з питань фізичної культури і спорту;
§ Державний комітет у справах ветеранів.
Діяльність деяких державних комітетів спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів: через міністра праці та соціальної політики України - Державний комітет України у справах ветеранів, а через міністра юстиції України - Державний комітет України у справах релігій. Крім того, існує ще один центральний орган виконавчої влади, який займається питаннями соціальної політики, статус якого прирівнюється до Державного комітету України - Пенсійний фонд України.
Маже всі центральні органи виконавчої влади, які реалізують основні завдання соціальної політики, мають своїх місцевих представників - відповідні підрозділи, підпорядковані місцевим державним адміністраціям. Виняток становлять лише Державний комітет у справах ветеранів, який взагалі не має територіальних органів, і Пенсійний фонд України, який має свої окремі місцеві органи.
В управлінні праці та соціального захисту населення бухгалтерський облік та фінансова звітність повинні відповідати основним засадам, встановленим Законом України про бухгалтерський облік.
План рахунків - це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку операцій по виконанню Державного та місцевих бюджетів зі стислим викладом їх змісту, за допомогою якого ці операції відображаються у фінансовій звітності.
План рахунків бухгалтерського обліку розроблений відповідно до принципів, прийнятих у міжнародній практиці бухгалтерського обліку і є обов'язковим для застосування фінансовими органами. В його основу покладено облікові та економічні поняття, що використовуються в умовах ринкової економіки.
Об'єктом бюджетного обліку є доходи і витрати бюджету; фонди і резерви, створені в бюджеті в процесі його виконання; витрати на утримання бюджетних установ; грошові кошти в касі і на рахунках.
Виходячи із основних вимог Закону про бухгалтерський облік, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є формування правдивої інформації про фінансовий стан, результати діяльності і рух грошових коштів операції. З рисунку 1.3 видно, як класифікується звітність.
Рис. 1.3. Класифікація звітності
Установи, які одержують кошти із інших бюджетів, складають «Звіт про виконання кошторису установ (загальний фонд)» окремо по кожному бюджету. Такі форми звітності подаються органам Державного казначейства України або міським фінансовим управлінням окремо по кожному бюджету.
З метою ведення обліку сімей-одержувачів державної соціальної допомоги, забезпечення контролю за правильністю і своєчасністю її надання, а також для організації нормативно-довідкової інформації для органів праці та соціального захисту населення, що призначають і здійснюють контроль за правильністю надання державної соціальної допомоги, спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики створюється єдина обліково-інформаційна система.
Єдина обліково - інформаційна система одержувачів державної соціальної допомоги формується та використовується з додержанням вимог Закону України «Про інформацію». В зв'язку з тим, що в установі є комп'ютерна техніка в Борщівському управлінні праці та соціального захисту населення здійснено автоматизовану форму ведення обліку всіх облікових ділянок.
Основними завданнями управління є :
ь Забезпечення у межах своїх повноважень дотримання законодавства про працю та зайнятість населення, про соціальне страхування та пенсійне забезпечення, здійснення соціального обслуговування населення;
ь Призначення та виплата соціальних допомог, встановлених законодавством, призначення та надання субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;
ь Здійснення разом з міською радою, громадськими організаціями міста комплексних програм поліпшення обслуговування інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, а також громадян похилого віку та сприяння всебічного розвитку надомних форм їх обслуговування;
