Фінансова підтримка інноваційної діяльност

Фінансова підтримка інноваційної діяльност

Реферат

Фінансова підтримка інноваційної діяльності

Зміст

• 1. Фінансова підтримка інноваційної діяльності
• 2. Зарубіжний досвід фінансової підтримки інноваційної діяльності
• Список використаних джерел та літератури

1. Фінансова підтримка інноваційної діяльності

Сьогодні Україна стоїть перед необхідністю глибокого коригування економіки, мета якого - не просто економічне зростання, а набуття ним інноваційної природи як основи стійкого економічного прогресу.

Вирішальне значення у підвищенні економічної ефективності і технічної досконалості суспільного виробництва відіграє взаємопов'язаний процес розвитку науки, техніки і технології [13, с. 9].

Суб'єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надана фінансова підтримка шляхом:

1) повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів;

2) часткового (до 50%) безвідсоткового кредитування інноваційних проектів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту або інших суб'єктів інноваційної діяльності;

3) повної чи часткової компенсації відсотків, сплачених суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

4) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

5) майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України «Про страхування». Джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є: [13, с. 11].

а) кошти Державного бюджету України

6) кошти місцевих бюджетів і кошти бюджету Автономної Республіки Крим;

в) власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

г) власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності;

д) кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб;

є) інші джерела, не заборонені законодавством України [13, с.12].

Впродовж строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту і за умови, що виконання проекту розпочато не пізніше як через вісімнадцять місяців від дати його державної реєстрації, оподаткування об'єктів інноваційної діяльності здійснюється у порядку, за яким 50 відсотків податку на додану вартість за операціями з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаних з виконанням інноваційних проектів, і 50 відсотків податку на прибуток, одержаний від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженні підприємства, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним тільки на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз.

Пільгове оподаткування реалізується за умови, що суб'єкт інноваційної діяльності у місячний строк повідомляє відповідний орган Державної податкової служби про початок реалізації інноваційного проекту і всі господарські операції, пов'язані з виконанням інноваційного проекту, веде окремий бухгалтерський облік [12, с. 140].

Кошти у розмірі 50 відсотків податку на додану вартість і податку на прибуток, що залишаються у розпорядженні підприємства і не використані протягом строку пільгового оподаткування і дванадцяти місяців після нього, підлягають зарахуванню до Державного бюджету України.

Інноваційні підприємства сплачують земельний податок за ставкою у розмірі 50 відсотків чинної ставки оподаткування.

Серед факторів, які перешкоджають здійсненню інновацій, найвагомішими з них є, перш за все, економічні: нестача власних коштів, недостатня фінансова підтримка держави, великі витрати на нововведення, високий економічний ризик, недосконалість законодавчої бази, тривалий термін окупності нововведень, відсутність коштів у замовників.

Управління інноваційною діяльністю в Україні здійснюється на таких рівнях: загальнодержавний, міжгалузевий і регіональний, галузевий та на рівнях підприємств і організацій. Інноваційна діяльність має стати одним із важелів виведення економіки України з кризової ситуації, адже - науковий потенціал достатньо потужний.

Важливим показником, що об'єктивно характеризує рівень суспільних витрат на науково-технічну інноваційну діяльність у загальному балансі національного господарства, є наукомісткість валового внутрішнього продукту й, зокрема, витрати на дослідження і розробки у відсотковому відношенні до ВВП. Для США, Японії та Німеччини цей показник закріпився на рівні 2,5-2,8 %, у Франції й Великобританії - 2,2-2,4%, в Італії і Канаді - 1,3-1,5% [1].

Дані по Україні свідчать про значне відставання цього показника від більшості розвинених країн. У 2008 році обсяг фінансування науки становив 2611,7 млн. грн., або 1,18% ВВП. Обсяг фінансування інноваційних робіт за рахунок коштів державного бюджету зменшився майже на 40,0% і становив 63,4 млн. грн. (у 2009 р. - 93,0 млн. грн.). При цьому, його частка складала лише 1,4% проти 3,0% у 2003 р. Усього 42 підприємства скористалися цими коштами (Таблиця 1) [1].

Таблиця 1. Розподіл загального обсягу фінансування інноваційної діяльності в Україні за джерелами [3].

	2007	2008	2009
	у % до загального обсягу	у % до загального обсягу	у % до загального обсягу
Всього	100,0	100,0	100,0
у т.ч. за рахунок коштів
власних	79,6	70,3	77,3
державного бюджету	0,4	3,0	1,4
вітчизняних інвесторів	2,8	3,7	0,2
іноземних інвесторів	7,6	4,2	2,5
кредитів	6,3	18,0	17,8
інших джерел	3,3	0,8	0,8

Статистичний аналіз свідчить, що у 2009 році основним джерелом фінансування технологічних інновацій були власні кошти підприємств, частка яких у загальному обсязі фінансування інноваційних робіт становила 77,3% [3].

Від вітчизняних інвесторів на розвиток інноваційної діяльності кошти отримали 10 промислових підприємств України, від іноземних - 18 підприємств. Для розвитку інноваційної діяльності 81 підприємство використовувало кредити, проти 77 підприємств у 2008 році.

На сьогодні рівень інноваційної активності залишається недостатній, що є наслідком слабкої зорієнтованості інституційної, фінансової та банківської систем на підтримку прогресивної моделі розвитку національної економіки. Не можна визнати задовільним й участь суб'єктів малого підприємництва в інноваційному процесі. Майже відсутні посередницькі організації, які стикують попит і пропозицію на інновації, сприяють венчурному фінансуванню [3].

Зарубіжний досвід господарювання показує, що в країнах з розвинутими ринковими відносинами венчурне підприємництво відіграє активну роль у задоволенні потреб основної маси населення в новій продукції, підвищенні науково-технічного рівня виробництва, створює конкурентне середовище у сфері науки і наукового обслуговування. Розвиток венчурного бізнесу впливає на динамічність усього господарського комплексу й сприяє оздоровленню економіки країни.

Зарубіжний досвід організації підприємницьких структур венчурного капіталу набуває особливої актуальності й може розглядатися як реальний шлях подолання кризи в національній економіці, а також є дуже важливим для розвитку інвестиційного ринку і структурної перебудови економіки України. Венчурний капітал з його розподілом ризику може стати одним з ефективних методів залучення капіталу для економічного розвитку країни [7, с. 73].

В Україні таких венчурних підприємств, які діють у високорозвинених країнах, немає. У нашій економіці існують лише деякі форми діяльності, що наближаються за своїм характером до венчурних. До них можна віднести розробку та виробництво товарів і послуг для реалізації на світовому ринку, науково-технічну діяльність, пов'язану зі створенням принципово нових видів продуктів і послуг. Венчурні підприємства при сприятливих умовах найвірогідніше виникнуть на базі малих підприємств та кооперативів приватної і колективної форм власності.

В 2009 р. кількість малих підприємств (МП) галузі «Наука і наукове обслуговування» зростає. По областях України можна виокремити чотири класифікаційні групи:

ѕ регіони з високим ступенем розвитку МП приватної і колективної форм власності та великим науковим потенціалом;

ѕ регіони, в яких відбулося зростання кількості МП колективної і приватної форм власності;

ѕ області, в яких відбулося зростання кількості МП тільки колективної форми власності;

ѕ області, в яких знизились темпи зростання кількості таких підприємств [4].

Страницы: 1, 2