Економічний зміст і форми інвестицій

риватні інвестиції виражають вкладення засобів в об'єкти підприємницької діяльності юридичних осіб недержавних форм власності, а також громадян.

Державні інвестиції характеризують вкладення капіталу державних унітарних і муніципальних підприємств, а також засобів федерального і регіонального бюджетів і позабюджетних фондів.

По-п'яте, за регіональною ознакою інвестиції підрозділяються на вкладення усередині країни і за кордоном.

По-шосте, по рівню інвестиційної риски виділяють наступні види інвестицій.

Безризикові інвестиції характеризують вкладення засобів в такі об'єкти інвестування, по яких відсутній реальний ризик втрати очікуваного доходу або капіталу, і практично гарантовано отримання реального прибутку.
Низько ризикові інвестиції характеризують вкладення капіталу в об'єкти, ризик по яких нижчий за среднерыночного рівень.

Середньо ризикові інвестиції виражають "вкладення капіталу в об'єкти, ризик по яких відповідає среднерыночному рівню.

Високоризикові інвестиції визначаються тим, що рівень риски по об'єктах даної групи зазвичай вище среднерыночного.

Нарешті, спекулятивні інвестиції виражають вкладення капіталу в найбільш ризикові активи (наприклад, в акції молодих компаній), де очікується отримання максимального доходу.

Суб'єктами інвестиційної діяльності в Росії є інвестори (замовники проектів, користувачі об'єктів, підрядчики, фінансові посередники, громадяни і т. д.). Вони класифікуються по наступних ознаках.

1. По напрямах основній експлуатаційній діяльності -- індивідуальні і інституційні інвестори. В ролі індивідуальних інвесторів виступають фізичні особи, а інституційних -- юридичні особи (наприклад, фінансові посередники).

2. По цілям інвестування виділяють стратегічних і портфельних інвесторів. Перші з них ставлять мету придбати контрольний пакет акцій компанії або велику частку в її статутному капіталі для здійснення реального управління фірмою. Вони також здійснюють стратегію злиття і поглинання інших компаній. Портфельні інвестори вкладають свій капітал в різні фінансові інструменти з метою отримання високого поточного доходу або приросту капіталу в майбутньому".

3. По приналежності до резидентів виділяють вітчизняних і іноземних інвесторів. В ролі останніх можуть виступати іноземні фізичні і юридичні особи, держави і міжнародні фінансово-кредитні організації (Світовий Банк, Європейський Банк реконструкції і розвитку і т. д.).

Класифікація форм інвестицій і видів інвесторів дозволяє підприємствам і корпораціям ефективніше управляти інвестиційним портфелем.

2. Інвестиційна політика підприємств

Інвестиційна політика -- складова частина спільної фінансової стратегії підприємства, яка полягає у виборі і реалізації найбільш раціональних шляхів розширення і оновлення виробничого потенціалу.

При виробленні інвестиційної політики доцільно керуватися наступними принципами.

1. Досягнення економічного науково-технічного і соціального ефекту від даних заходів. При цьому для кожного об'єкту інвестування використовуються конкретні методи оцінки ефективності. За підсумками такої оцінки здійснюється відбір окремих інвестиційних проектів по критерію ефективності (рентабельності). За інших рівних умов приймаються до реалізації ті з них, які забезпечують підприємству максимальну ефективність.

2. Отримання підприємством найбільшого прибутку на вкладений капітал при мінімальних інвестиційних витратах.

3. Раціональне розпорядження засобами на реалізацію біс прибуткових проектів, тобто зниження витрат на досягнення науково-технічного, соціального або економічного ефектів.

4. Використання підприємством державної підтримки для підвищення ефективності інвестицій у формі бюджетних позик, гарантій Уряду РФ і так далі

5. Залучення субсидій і пільгових кредитів міжнародних фінансово-кредитних організацій і приватних іноземних інвесторів.

6. Забезпечення мінімізації інвестиційних рисок, пов'язаних з реалізацією конкретних проектів. Вплив комерційних рисок (будівельних, виробничих, транспортних і інших рисок) може бути оцінене через вірогідну зміну очікуваній прибутковості інвестиційних проектів і відповідне зниження їх ефективності. Такі ризики можуть бути понижені замовниками проектів і привабленими інвесторами за допомогою самострахования, тобто створенням фінансових резервів, диверсифікації інвестиційного портфеля і комерційного страхування. Захист від некомерційних рисок (стихійні лиха, аварії, безлади і ін.) забезпечується шляхом надання гарантій Уряду РФ і страхування інвестицій.

7. Забезпечення ліквідності інвестицій слід передбачати через значні зміни зовнішньої інвестиційної середи, кон'юнктуру ринку або стратегії розвитку підприємства в майбутньому періоді (року). Тому по окремих об'єктах інвестування може существен але знизитися прибутковість, що надасть негативну дію на спільну інвестиційну привабливість підприємства. Через вплив цих негативних чинників часто доводиться ухвалювати рішення про своєчасний вихід з неефективних проектів і реінвестування капіталу, що вивільняється. З цією метою по кожному інвестиційному об'єкту слід оцінити рівень ліквідності інвестицій по формулах:

(2)

де Опл -- спільний період ліквідності конкретного об'єкту інвестування, дні; Пкв -- можливий період конверсії конкретного об'єкту інвестування в грошові кошти, дні; Пкт -- технічний період конверсії інвестицій з абсолютною ліквідністю в грошові кошти, що приймається за 7 днів.

(3)

де Клі -- коефіцієнт ліквідності інвестицій, долі одиниці; Пкт і Пкв - технічний і можливий періоди конверсії конкретного об'єкту інвестування в грошові кошти.

Приклад

Пкв = 60дн.; Пкт = 7дн.

Тоді Опл = 60-7 = 53 дні;

Клі = 7 / 60 = 0,12.

За підсумками оцінки проводиться ранжирування проектів по критерію їх ліквідності. Для реалізації відбираються ті з них, які мають максимальний рівень ліквідності.

При розробці інвестиційної політики враховуються наступні чинники:

- фінансове положення підприємства;

- технічний рівень виробництва, наявність незавершеного будівництва і не встановленого устаткування;

- можливість отримання устаткування по лізингу;

- наявність біля підприємства як власних, так і можливості залучення позикових засобів у формі кредитів і позик;

- фінансові умови інвестування на ринку капіталу;

- пільги, що отримуються інвесторами від держави;

- комерційна і бюджетна ефективність намічаних до реалізації проектів;

- умови страхування і отримання відповідних гарантій від некомерційних рисок.

Потреба в ресурсах для реалізації інвестиційної політики підприємства визначається його виробничим і науково-технічним потенціалом, необхідним для забезпечення випуску продукції відповідно до запитів ранка. При оцінці ринку продукції враховуються наступні чинники:

- географічні кордони реалізації ринку даної продукції;

- спільний об'єм продажів і його динаміка за останні три роки;

- динаміка споживчого попиту, що прогнозується на період реалізації інвестиційного проекту;

- технічний рівень продукції і можливості його підвищення за рахунок реалізації конкретних проектів.

Потреба підприємства в інвестиційних ресурсах відповідає витратам, які предстоят з початку періоду реалізації інвестиційної політики. Вартість об'єктів незавершеного будівництва, сплаченого не встановленого устаткування, інші витрати минулих років не включаються в спільний об'єм капітальних вкладень майбутнього періоду.

При розробці інвестиційної політики рекомендується визначити спільний об'єм інвестицій, способи раціонального використання власних засобів і можливості залучення додаткових грошових ресурсів з кредитного і фондового ринків.

Інвестиційні проекти в рамках довгострокової стратегії підприємства доцільно погоджувати між собою по об'ємах ресурсів, що виділяються, і термінах реалізації виходячи з досягнення максимального економічного ефекту (доходу або прибутку), отриманого в ході реалізації інвестиційної політики.

Дана політика розробляється фахівцями підприємства на 1-2 роки, а довгострокова -- на період понад два роки. Ключові аспекти даної політики рекомендується враховувати при ухваленні рішень по розробці техніко-економічних обгрунтувань (ТЕО) проектів, залученню різних джерел фінансування, участі в реалізації проектів сторонніх організацій в порядку пайового вкладу в будівництво.

Ефективність інвестиційної політики оцінюється за показниками прибутковості і терміну окупності інвестицій.

Вказані показники визначаються на основі бізнес-плану і попередніх розрахунків по обгрунтуванню проектів в рамках інвестиційної стратегії підприємства. Для конкретизації термінів здійснення різних заходів в рамках інвестиційної політики і забезпечення їх фінансовими ресурсами підприємства розробляють бізнес-план інвестиційних проектів.

Бізнес-план включає наступні розділи:

а) вступ;

б) огляд стану галузі, до якої відноситься підприємство;

в) виробничий план реалізації проектів;

г) план маркетингу і збуту продукції;

д) організаційний план реалізації проекту;

е) фінансовий план;

ж) оцінку економічної ефективності витрат, здійснених в ході реалізації проекту.

Ключовим розділом бізнес-плану є фінансовий план реалізації проекту. Календарний план грошових потоків, надходжень і платежів в ході реалізації проекту включає три блоки розрахунків, що відносяться до виробничо-збутової, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства.

Розрахунки по кожному блоку завершуються визначенням сальдо притоки і відтоку грошових коштів.

Сальдо надходжень і платежів від виробничо-збутової діяльності є сумою чистій і амортизаційних відрахувань підприємства по роках.

Сальдо інвестиційної діяльності виходить відніманням повного об'єму інвестицій з власних засобів підприємства, що інвестуються (окрім реінвестованих чистому прибутку і амортизації).

Сальдо фінансової діяльності дорівнює різниці між сумою позикових коштів, включаючи продаж емітованих акцій, необхідних для реалізації проекту, і сумою коштів, що направляються для погашення довга, сплати відсотків і виплати дивідендів.

Страницы: 1, 2, 3