Державний бюджет України

а нинішньому етапі відродження національної економіки назріла потреба в реформуванні податкової системи, створення цілісного стабільного та раціонального податкового законодавства.

Крім цього, треба відзначити, що значний внесок у розбудову української держави зробила і податкова служба України.

Саме 13 років тому колишній Президент України Леонід Кучма видав два Укази: від 22 серпня 1996 року "Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій" та від 30 жовтня 1996 року "Питання державних податкових адміністрацій", які фактично визначили організаційну та структурну форми податкової служби України.

Діяльність державної податкової служби спрямована на забезпечення виконання всіма громадянами, підприємствами, організаціями встановленого Конституцією та іншими законами України обов'язку зі сплати податків і зборів.

Жодна держава світу не може існувати без податкової системи, адже податки це плата за цивілізацію. Тому слід усвідомити головне: як би не називалась служба, на яку покладено збирання податків, головне її завдання забезпечення економічної стабільності держави. Але, на жаль, до податкової служби завжди і всі ставляться з недовірою і не зовсім приязно. Звичайно, ділитися заробленими грошима з тими, хто цього потребує, певним особам не дуже хочеться. Почасти і деякі ЗМІ висвітлюють діяльність податківців не зовсім об'єктивно. Податкові ініціативи коментуються так однобоко, що податкова служба виглядає монстром, який тільки те й робить, що відбирає зароблені гроші. Таким чином формується негативна суспільна думка.

Проте державна податкова служба лише виконує функції, визначені чинним законодавством, і несе за це відповідальність перед державою.

Озираючись у минуле, слід зазначити, що розвиток податкової політики в Україні вимагає від податкової служби чималих зусиль щодо удосконалення у законодавчому порядку механізму нарахування та справляння податків. Проте ці зусилля нерідко зводилися нанівець через безсистемність податкової політики. Більшість прийнятих протягом цього періоду законопроектів було спрямовано не на вдосконалення податкової системи, а переважно на розв'язання проблем конкретних галузей економіки чи промисловості регіонів і навіть конкретних підприємств.

Вкрай нелегко відбувалося і становлення державної податкової служби. Щоденні перешкоди, нехтування державними інтересами з боку тих, хто уповноважений їх отстоювати, - ось що доводилося долати.

Україна як міцна держава вживає багато заходів щодо створення потужної податкової системи, але є ряд важливих проблем які на даний час є не вирішеними.

Економічне зростання держави забезпечують такі характеристики податкової системи:

загальний рівень оподаткування (для його оцінки використовується показник частки доходів сектора державного управління у ВВП країни, розрахований як співвідношення суми податків, обов'язкових платежів у бюджет і внесків по обов'язковому соціальному страхуванню до ВВП країни);

нейтральність оподаткування з точки зору впливу на розподіл обмежених народногосподарських ресурсів як у часі, так і між різними секторами економіки;

приведення у відповідність дохідної та видатної частин зведеного бюджету.

Основними проблемами в сфері податкової політики залишаються:

нестабільність та недосконалість податкового законодавства, відсутність Податкового кодексу;

високий податковий тиск;

безсистемне та невиправдане надання податкових пільг та звільнень від оподаткування, що звужує базу оподаткування та призводить до нерівномірності податкового навантаження та викривлень структури економіки;

зростання податкового боргу;

невідповідність окремих норм діючого податкового законодавства вимогам законодавства ЄС;

неузгодженість бухгалтерського і податкового обліку;

недосконала податкова амортизаційна політика;

несвоєчасне відшкодування ПДВ з бюджету поряд з наявністю численних випадків безпідставного декларування платниками до відшкодування від'ємного значення податку.

Для того щоб змінити стан податкової системи необхідні структурні зрушення в даній сфері.

Серед основних напрямків реформування податкової системи доцільно назвати:

зниження податкових ставок;

спрощення механізму обчислення податків;

стимулювання розвитку бізнесу та підвищення ефективності виробництва;

посилення оподаткування екологічно шкідливих і небезпечних виробництв.

Вихідним пунктом реалізації зазначених напрямів реформування податкової системи в сучасних умовах є створення цілісного та стабільного податкового законодавства.

Також, необхідно розпочати масштабну податкову реформу на основі запровадження таких заходів і пріоритетів:

поступового скорочення кількості податків, зборів та обов'язкових платежів, зниження ставок податків і удосконалення предмета оподаткування;

розширення бази оподаткування за рахунок суттєвого зменшення масштабів ухилення від системи податків та уникнення оподаткування, ліквідації неефективних податкових пільг;

оподаткування надприбутків, які отримують фінансово-промислові групи і монополісти від експлуатації корисних копалин та природних ресурсів, державної власності, недосконалих бюджетних пільг і дотацій;

приведення правил визначення доходів і видатків суб'єктів господарювання у відповідність із загальновизначеними принципами єдиного бухгалтерського обліку, на якому ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності;

гарантії стабільності податкової системи, створення умов для прямої дії податкового законодавства.

Вирішити задачу збільшення доходів держави не можна лише шляхом адміністративного тиску, не створивши при цьому для підприємств ефективних економічних стимулів для сплати податків. Варто скоротити податкові пільги, однак це скорочення не повинне бути механічним. Одержання податкових пільг повинне залежати від корисності і важливості для суспільства того чи іншого виду діяльності.

Велика кількість податкових пільг для одних підприємств означає високі податкові ставки для інших, що змушує останніх ховати свої доходи з метою збереження конкурентноздатності.

3.2 Альтернативи шляхи наповнення доходної частини державного бюджету України

Україна вступає до етапу свого розвитку, який потребуватиме відчутного збільшення абсолютного обсягу бюджетних видатків з метою фінансування цілей реалізації соціальних програм, державного будівництва та соціально-економічного розвитку. Між тим, ця потреба не повинна ототожнюватися з можливістю значного збільшення позичкового фінансування бюджету, особливо - із зовнішніх джерел.

Збереження можливості звернутися до інструментів позичкового фінансування у випадку депресії та стагнації вимагає скористатися періодом економічного зростання, яке відбувається під впливом активної зовнішньої кон'юнктури, з позитивним сальдо поточного рахунку платіжного балансу та зростанням надходження прямих іноземних інвестицій, для зменшення обсягів зовнішньої заборгованості України. Відтак, враховуючи також комплекс макроекономічних проблем та загроз, які супроводжують процес позичкового фінансування державних видатків, економічна стратегія держави має бути спрямована на пошук альтернатив такому фінансуванню.

Йдеться як про безпосереднє наповнення бюджету держави завдяки послідовній політиці оптимізації податкового навантаження та детінізації економіки, так і про зменшення потреби в прямих бюджетних видатках внаслідок децентралізації фінансування відповідних завдань. На нашу думку, пріоритетними напрямками такої політики мають бути:

оптимізація ефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади: житлово-комунальної сфери, медичного обслуговування, інформаційного забезпечення тощо, шляхом залучення до їхнього підрядного виконання на тендерній основі приватних компаній та суб'єктів підприємництва;

розвиток страхових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти тощо;

заохочення комерційного кредитування суб'єктів господарської діяльності, насамперед, тих, які сьогодні обґрунтовано отримують державну фінансову підтримку у вигляді податкових та інших пільг, субсидій, дотацій тощо;

заохочення розвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки;

цілеспрямований розвиток інститутів та інструментів фондового ринку, в тому числі - підтримка первинної емісії цільових інвестиційних цінних паперів.

Зважаючи на специфічне призначення ЗВР, їх безпосереднє спрямування на фінансування бюджетних програм, безперечно, є недоцільним. Між тим, вони можуть бути використані, по-перше, як гарантійний фонд для залучення інвестиційних кредитів, по-друге, як фонд для довгострокового рефінансування банківської системи.

В умовах існування надліквідності банківської системи слід зважати на можливість інфляційних наслідків використання коштів ЗВР. Це обумовлює важливість дотримання умов жорсткої інвестиційної спрямованості інвестицій, гарантованих за рахунок ЗВР чи наданих за рахунок рефінансування банків. Необхідними передумовами включення відповідних механізмів є ринковий, а не державно-бюрократичний характер механізмів розподілу фінансових коштів, ефективна робота фінансових інститутів, використання державних фінансових активів для підтримки та активізації дії ринкових механізмів.

Слід зазначити, що за умови збереження значного позитивного сальдо зовнішньоторговельного балансу створені на базі ЗВР гарантійні фонди також виконуватимуть функцію стерилізації валютних надходжень, що дозволить зняти гостроту необхідності стерилізації емісії грошової маси внаслідок викупу валюти.

Важливим кроком, який дозволив би посилити мультиплікативний ефект від коштів, які акумулюються фіскальними засобами, може стати продаж тимчасово вільних коштів на рахунках головних розпорядників Держказначейства, на ринку міжбанківських кредитів.

До перешкод на шляху розвитку інституту місцевих позик в Україні належать існування значних макрофінансових ризиків, обумовлених непрозорістю фінансових операцій на місцевому рівні, труднощами, пов'язаними з оцінкою ризикованості місцевих інвестиційних проектів, відсутністю навичок управління проектами на місцевому рівні, слабким захистом прав кредиторів щодо повернення вкладених коштів (держава не несе відповідальності за зобов'язаннями щодо запозичень до місцевих бюджетів). Високий рівень ризиків значно підвищує вартість місцевих позик, тим самим зменшуючи можливості їх застосування.

Страницы: 1, 2, 3, 4